Книжку було видруковано у друкарні акціонерного товариства «Петро Барський», яке розміщувалося за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 40. На останній сторінці обкладинки збереглося тиснення: «Книжный Магазинъ М. Гольдфайна. Кіевъ, Б. Васильковская, 43». На титульній сторінці надруковано цікаві відомості про тираж: «Тридцять восьма тисяча». Також зазначено вартість книжки: «Ціна — шість карбованців», і застереження: «Видавці просять не платити в київських книгарнях дорожче, бо книгарням дається 25% опусту, і хто продає дорожче, тим книжка не буде видаватися». Це показово засвідчує нам сьогодні, як практично здійснювалася інформаційно-просвітницька робота серед громадян під час Української революції 1917 — 1921 рр. Видавництво не зазначено, що наводить на думку про видання книжки безпосередньо автором спільно з друкарнею. У кутку титульної сторінки фіолетовим чорнилом підписано: «Х. Штуль».
Ця книжка — ровесниця Української революції, 100-річчя якої ми продовжуємо відзначати 2018 року. Книжка виглядає доволі пошарпаною, з усього видно, що вона пережила чимало складних подій. І це справді так, бо доля цієї книжки повною мірою відображає долю України та українського народу в драматичному двадцятому столітті. Але вона вціліла і дійшла до наших днів, як вистояла Україна. І, мабуть, це робить примірник «Ілюстрованої історії України» М. Грушевського, про який ідеться, особливо унікальним та цінним.
Про долю книжки стало відомо з розповіді славної пам’яті пані Ії Кардаш-Лагодинської, яка була власницею. Цю книжку придбав у Києві 1918 року брат її бабусі по матері, старшина Армії УНР Феодосій Штуль. І призначалася вона для подарунку Христині Сильвестрівні Штуль-Пономаренко. Після поразки Української революції вся її родина покинула Київ і захоплену російськими більшовиками територію України й опинилася на Волині під Польщею. Вийшовши заміж, Христина Штуль-Пономаренко опинилася в новій родині і в новому господарстві. Як найдорожчий скарб вона взяла з собою в нове життя із рідної оселі й подарунок дядька — книгу з історії України М. Грушевського.
Друга світова війна позначилася на долях багатьох мільйонів людей. Не поминула вона й родину пані Христини та її доньки Ії. Ось як стисло розповіла про це пані Ія Кардаш-Лагодинська: «Під час німецької окупації нашу родину з усім нашим майном і книжками перевели до брата мого тата. 7 квітня 1944 року німецькі жовніри сказали нам спаковуватися і їхати невідомо куди. Мама пекла хліб, я складала свої свідоцтва, підручники, книжки... Все це ми скоро зложили на віз і виїхали до сусіднього села... По дорозі нас зупинили «есесівці» і направили на залізничну станцію. Там нас посадили на поїзд, який без пересадки повіз до Львова, Кракова, Берліна... З Берліна повезли нас — без речей — до міста Ерфурт. Поселили в бараках без води, світла, ліжок... А ранкомм — до роботи (пропускаю описи жахливих умов життя в таборі)... З настанням осінніх холодних днів мама та інші просили німців про дозвіл поїхати до Берліна і привезти залишені там свої речі. Дозвіл отримали і всі речі, разом з «Історією України», привезли до Ерфурта. Після війни ми переїхали до міста Бамберг до табору переміщених осіб. Звідти — в лютому 1948 року — мама, я та «Історія України» Грушевського перебралися до Англії».
Пишу ці рядки, і дух перехоплює гордість за українців. Ну хіба хтось зможе здолати наш народ, коли звичайні люди, кинуті у вихор визвольних змагань, драматичних подій Другої світової війни, вимушені неодноразово покидати рідний дім і поневірятися по світах, як найдорожчий скарб возили з собою правдиву історію України, яка була для них Біблією Свободи і Віри!
Я дуже хочу, щоб цю історію прочитали пані міністр освіти Л. Гриневич, прем’єр-міністр України В. Гройсман, народні депутати України і Президент України П. Порошенко. Ось вона — правда про роль Історії в житті Нації! І з цього прикладу всі наші найвищі державні діячі повинні зробити висновки щодо того, якою має бути справжня державна політика у ствердженні ролі історії та історичної науки в житті держави і суспільства.
Пані Ія Кардаш-Лагодинська відійшла у вічність на початку літа 2016 року. Її син Володимир Лагодинський, виконуючи волю матері, переслав книгу «Ілюстрована історія України» М. Грушевського до інженера Михайла Гереця у США. Побувавши на північноамериканському континенті, зусиллями пана Михайла ця книжка повернулася до Києва, об’єднавши навколо себе українців усього світу. Рівно через 100 років після виходу у світ! Видана в столиці незалежної Української держави, у місті Києві, 1918 року, вона повернулася до Києва як столиці незалежної України 2018 року! Воістину, все повертається на круги своя...
Ілюстрації надано автором
