Абсолютно очевидно, що російська влада хоче показати людям, хто в домі господар, із властивим Росії розмахом і неадекватною жорстокістю.
Дивно, як досі Путін стримував себе і своїх помічників. У них явно давно сверблять руки, адже вони щиро вважають, що сила стає визнаною й шанованою тільки тоді, коли противника не лише переможено, а ще й принижено і розчавлено. Тим більше вони не могли допустити торжества свободи на Болотній за добу до сакрального акту інавгурації нового-старого президента.
Під демонстративну жорстокість підведено ідеологічну базу.
Уже протягом декількох місяців ми чули розмови про те, що не можна допустити «нового лютого» (мається на увазі Лютнева революція 1917 року) і чергового розпаду Росії. Прокинулися попи, які дрімали, і покликали Русь на священну битву зі злом. Всеволод Чаплін, який усе більше нагадує попа Гапона, закликає відправити до армії всіх опозиціонерів і збирає якісь загони молодих патріотів. Історичні аналогії обрушилися на голови росіян — нас залякують новою революцією, новим червоним терором, громадянською війною і біс знає чим. Росіян закликають стати грудьми на захист Путіна і влади, інакше «проллється чиясь кров».
Історичні аналогії доречні лише тоді, коли історія добре і всім відома. Росія ж — країна з непередбачуваним минулим. Про події 100-річної давнини ми або майже нічого по-справжньому не знаємо, або знаємо виключно за брехливими радянськими підручниками. Ми всі двієчники з історії. Двієчник і отець Чаплін. Він не знає історії своєї Батьківщини, історичну науку йому замінює Новий і Старий Заповіт.
Якби той же Чаплін уважно вивчив питання, то виявив би, що гапонівщина закінчилася революцією 1905 року, що тоді попи теж вимагали відправити всіх невдоволених студентів до армії. І більшість же відправили! Це призвело до того, що радикально налаштована молодь за десять років була прекрасно навчена військової справи. Російську імперію згубила війна 1914 року, і тоді, як і нині, ура-патріоти рвалися до бою, хотіли чогось масштабного, бажали показати всьому світові силу Росії, а закінчилося все це страшною катастрофою.
Історія КПРС і творчість Солженіцина — дивовижні бувають альянси — переконують нас у тому, що розгойдували державу кадети — конституційні демократи. По-нашому Нємцов із Навальним зразка 1917 року. Лише ніхто не згадує, що відставка імператора Миколи II була результатом з’ясувань усередині панівного класу, кадети пропонували політичні реформи, а Ленін сидів десь далеко в Швейцарії і не чекав на революцію в Росії в найближчі 15 років.
Відповіддю на раціональні вимоги людей, креативного класу, як нині модно говорити, було тоді і є сьогодні нагнітання ірраціональної істерії панівним класом. У Росії влада ірраціональна і сама руйнує державність.
Можна посадити до в’язниці Нємцова, Навального, Удальцова. Чирікову можна посадити під домашній арешт варити борщ. Ізолювати ще декілька тисяч осіб, когось послати знову освоювати Сибір.
Але чи зникне після цього тотальна корупція? Чи припиниться обурливе соціальне розшарування російського суспільства? Чи розв’яжеться саме собою національне питання і чи припиняться зіткнення на національному ѓрунті? Чи перестануть вибухати бомби в Москві і чи припиниться терористична війна на Кавказі?
Відповіді для нормальних людей очевидні. Але для ірраціонально мислячого нинішнього керівного класу, який ще накачав себе казками і страшилками з минулого, над усе залишається турбота про те, щоб утриматися біля трону або біля годівниці. Тому битимуть, розганятимуть, наводитимуть конституційний лад залізною рукою. І в результаті — надірвуть сили країни і розбіжаться, якщо встигнуть. А все через те, що погано вивчали історію своєї батьківщини.
7 травня 2012 р. (www.echo.msk.ru)
