Фестиваль документалістики Docudays UA, що завершився минулого тижня, запам’ятався, на жаль, не тільки кіном. Спочатку на дискусію «Червоного Хреста» про жінок на лінії зіткнення увірвалися молодики, що погрожували присутнім масовими розстрілами. Того ж вечора побили глядача, що повертався з фестивалю, наступного дня — ще одного.
Самим лише фестивалем не обмежилося.
Днями в Полтаві представники місцевого осередку «Національного корпусу» напали на тренінг «Особливості роботи психолога з представниками ЛГБТ-спільноти». Раніше, 8 березня, одразу в кількох містах України відбулися напади на учасниць і учасників феміністичних демонстрацій. Кількість інцидентів росте. Агресори одні й ті самі. Ультраправі організації — С14, «Національний корпус», «Правий сектор», «Традиція і порядок».
Дуже легко відрізнити «нациків», придуманих російською пропагандою, від справжніх громил, здатних калічити за нетрадиційну орієнтацію чи за інакші переконання. Наші нацисти, на щастя, не перебувають при владі. Але їхня активність є загрозою для всіх. Вони нападають на дискусії, виставки, книжкові презентації; на журналістів, на психологів, на ЛГБТ-активістів, на зоозахисників, на громадян, далеких від політики. Нападають увечері, нападають удень. Нападають на вулицях, у кінотеатрах, в арт-галереях, в університетах. Називають це боротьбою з сепаратистами (при повній відсутності таких серед жертв нападів), за сімейні цінності (вочевидь, нічого не вартих без мордобою), обґрунтовують патріотизмом (б’ючи українців).
Поліція цього системного насильства часто воліє не помічати. Пійманих на гарячому відпускають. Справи в судах до адекватних вироків не доходять.
На Docudays був фільм про партію грецьких нацистів «Золотий світанок». Вони теж називали себе патріотами і борцями з корупцією та лібералізмом. На них теж не звертали уваги — аж поки вони не вбили опонента.
Лише тоді партію заборонили, а її керівництво опинилося за гратами.
Нам правда треба дочекатися реальних убивств?
