Дорога Ларисо Олексіївно та вельмишановна редакціє газети «День»!
До глибини душі зворушений вашим теплим привітанням з нагоди мого 85-річчя. У вашій увазі до мене я відчуваю зворушливе ставлення до всієї нашої родини, її минулого й сьогодення. Щиро вдячний усьому колективу редакції «День».
Будучи багатолітнім читачем газети, щодня, з постійним нетерпінням чекаю, коли листоноша принесе мені свіже число газети. З цікавістю розглядаю першу сторінку і не помічаю, як занурююся в світ новин та подій; аналітичних статей і розповідей про все добре в житті українського суспільства і, на жаль, про його проблеми.
Читаючи газету, я задоволений тим, як багато в чому збігаються мої погляди в оцінках на ті чи інші події, що відбуваються в країні та світі. З багатьох злободенних українських проблем ви випереджаєте і політикум, і інші видання. За допомогою газети «День» і завдяки її об’єктивній інформації ми робимо, власне, самостійні висновки. Тому газета стала своєрідним вихователем світогляду своїх читачів. Мені близька стратегічна спрямованість газети на просвітництво та пропаганду проєвропейського шляху розвитку України. Розуміючи це, бажаю, щоб мої внуки та правнуки жили і працювали в правовій державі й були гідними продовжувачами наших прадідів, які завжди прагнули до свободи, дорожили загальнолюдськими цінностями й берегли родинні традиції.
Мене завжди хвилювала тема молодшого покоління і мене радує, що ви знайшли найблагодатніший ґрунт для пробудження самосвідомості в середовищі нинішнього покоління і передусім — у середовищі студентства. Хочу ще раз висловити думку: ви знайшли найкоротший шлях до молодих сердець для осмислення нашої історії — це шлях для діалогу просто в університетській аудиторії.
Турбуюся тим, що на телебаченні України досі немає громадського каналу, але радію з того, як упевнено газета «День» стала всеукраїнською громадською газетою і посіла провідне місце у спільній справі побудови довгожданого громадянського суспільства.
Після публікації в «Дні» матеріалу про урочистості з нагоди 120-річчя Городищенського аграрного коледжу я потоваришував з новими людьми, серед яких — академік Юрій Іванович Ковтун, професор Харківського національного технічного університету сільського господарства, випускник Городищенського коледжу, автор книжки «Сузір’я Симиренків» про харківський період видатних учених, друзів та родичів мого прадіда М. Філіпченка.
Тепер, коли я пишу Вам, — вечір, а завтра настане новий день, і листоноша принесе мені свіжу газету «День».
З любов’ю
