Нове німецьке дослідження «Die Ukraine in den Augen Deutschlands: Bilder und Wahrnehmungen eines Landes im Umbruch» (Kyiv: Buro fur politische Kommunikation, GIZ GMBH, 2018. 111 стор.) ретельно фіксує широкий спектр думок експертів ФРН щодо становища в Україні, його описи, сприйняття, розуміння і недостатнього розуміння в сьогоднішній Німеччині.
Німеччина є найбільш демографічно й економічно значимою країною Центральної та Західної Європи, а Україна — найбільша за територією виключно європейська країна (деякі території Росії і Туреччини розташовані в Європі, але основна їх частина — в Азії), яка в пострадянський період перетворилася на геополітично ключову державу Центрально-Східної Європи. Українців і німців єднають глибокі історичні зв’язки. Одним із багатьох подібних зв’язків було прийняття декількома українськими містами в XV—XIX ст. відомого Магдебурзького міського права. В одному з цих міст, Києві, знаходиться пам’ятник Магдебурзькому праву. В пострадянський період розвивалися — і продовжують розвиватися — найрізноманітніші форми українсько-німецької співпраці в різних сферах бізнесу, науки, освіти та культури. Зважаючи на ці та багато інших обставин, викликає здивування, як мало уваги до цього часу приділялося дослідженню відносин і зв’язків двох великих європейських народів у контексті вивчення європейської історії та міжнародних відносин.
Коли зацікавлення українців Німеччиною завжди було високе, то в Німеччині зацікавлення Україною й інформацією про неї почали зростати лише недавно. 2006 року Центр східноєвропейських досліджень при Бременському університеті почав публікувати періодичний електронний бюлетень — Ukraine-Analysen (на сьогодні — 201 випуск). Зараз також сприяють зрозуміти Україну в Німеччині два спеціалізовані німецькомовні веб-сайти — Ukraine-Nachrichten («Новини про Україну»; заснований у Дрездені 2007 року) та Ukraine verstehen («Розуміти Україну»; відкритий у Берліні 2017 р.). Покращується, хоча і повільнішими темпами, також систематичне осмислення історії німецько-українських взаємин. 2010 року історик із Гамбурга Франк Голшевські опублікував масштабну працю про німецько-українські взаємовідносини в міжвоєнний період (Deutsche und Ukrainer 1914—1939. Paderborn: Schoningh, 1058 стор.). Із того часу з’явилося декілька досліджень і робіт на тему інформації (у т. ч., спотвореної) про Україну в німецьких ЗМІ, а також участі Німеччини в перетвореннях у пострадянській Україні.
У своєму новому дослідженні «Україна очима Німеччини: уявлення та сприйняття країни в перехідний період» Українська програма Німецької корпорації міжнародної співпраці (GIZ) пропонує інформативний і пізнавальний опис поглядів німців на сьогоднішню Україну. Дослідження засноване на методології попереднього проекту GIZ із вивчення сприйняття Німеччини у світі, під час якого міжнародним експертам щодо Німеччини пропонували відповісти на питання, як сприймається німецька держава на їх батьківщині. Дослідження України, проведене GIZ 2017 року, також є не статистичним дослідженням ставлення німців до України, а глибоким якісним вивченням вражень, тлумачень, думок, поглядів, оцінок, стереотипів, знань і очікувань, які існують у Німеччині щодо України. Цей аналіз зроблений на основі 1014 висловів 44 громадян Німеччини, які в тій чи іншій мірі знайомі з Україною або цікавляться нею з різних фахових причин. Серед респондентів — науковці, підприємці, громадські активісти, журналісти, діячі культури та політики. Серед останніх є і досить відомі персонажі, як, наприклад, представник Партії зелених в Європарламенті Ребека Хармс або колишній прем’єр-міністр Саксонії і сьогоднішній посол «Великої сімки» в Україні професор Георг Мілбрадт.
Як недвозначно вказує в своєму вступному слові ініціатор і безпосередній керівник проекту Андреас фон Шуманн, метою дослідження не був «пошук [об’єктивної] правди» про Україну. Швидше, «[нам] хотілося вичленувати схожість, яку можна виявити в різних поглядах [на Україну] різних людей [із Німеччини], виявити абриси цих сприймань [і] розпізнавальні риси як реального, так і спотвореного портрета країни». Фон Шуманн виділяє в оцінках зі спеціалізованих інтерв’ю, що дали 44 німецьких учасники, дві фундаментальні тенденції: по-перше, опитані німецькі експерти вважають, що німецький «погляд на Україну дуже вузький, знання [про Україну в Німеччині] дуже несистемні, увага [німців] [до подій в Україні] дуже нестійка, а оцінки [українських тем] будуються на дуже крихких підставах». По-друге, опитані німецькі експерти, за словами фон Шуманна, висловили «глибоке побажання, щоб Німеччина та німці частіше й активніше знаходили спільну мову з Україною». Це сподівання має свої підґрунтя: історична відповідальність німецького народу, культурна багатоманітність України, економічний потенціал країни, необхідність забезпечення стабільності на сході Європи та можливі стимул-реакції [унаслідок такого залучення] для подальшого розвитку ЄС. Та все ж, як зауважили респонденти, найбільш очевидним спонукальним мотивом для них є захоплення їх власним зближенням з Україною. Незалежно від конкретної причини, що поставила Україну на чільне місце їх інтересів, більшість [тих, що інтерв’ювалися] наголосили, що «чистий аркуш» сприйняття, що існував спочатку, швидко перетворився на «яскраве полотно» (с. 7).
Як свідчить дослідження, з 2014 року над німецьким сприйняттям України тяжіють три негативних «К»: Krieg, Krise, Krim — тобто [військовий] конфлікт, криза, Крим. Два інших «К» з позитивними конотаціями — колись знаменита футбольна команда «Динамо-Київ» і прізвище Кличко, що належить Володимиру та Віталієві, двом відомим чемпіонам світу з боксу, які тривалий час жили в Німеччині й досі популярні в цій країні — лише трохи покращують цей імідж. Дослідження GIZ не лише подає поширені німецькі стереотипи про Україну, на кшталт описаних вище, а й пропонує велику кількість глибоких оцінок масштабів різних сприймань у Німеччині таких українських тем, як зміна влади 2014 року, реформи, корупція, націоналізм, зовнішні відносини, європейські прагнення, культурні відмінності, відносини з Росією та їх значення для Німеччини.
Цінність цього дослідження полягає не лише в тому, що воно гарно ілюструє різні німецькі інтерпретації даних тем. Подаючи погляди багатьох провідних німецьких експертів на Україну та їхнє бачення країни, яка їх цікавить, брошура також пропонує поглиблене уявлення того, як слід у майбутньому інформувати німецьку громадськість про історію й події в Україні та довкола неї. З погляду значення Німеччини для зовнішньої політики ЄС в цілому і для політики Союзу щодо Києва, зокрема, це дослідження поглядів німецьких уявлень щодо різних українських питань, яке зараз перекладається англійською та українською мовами, стане обов’язковим для прочитання всіма, хто цікавиться теперішнім і майбутнім міжнародних відносин України, а також її поступовою європейською інтеграцією.
