...Нещодавно Національна спілка кінематографістів України (за підписами голови та секретаря) надіслала листи до своїх професійних колег, тобто подібних спілок кінематографістів у США, Канаді, Великобританії, Франції, Німеччини, Швеції, Італії та республіках колишнього СРСР і навіть Індії. У листі на завершення НСКУ просить колег заступитися перед Кремлем на захист українського колеги, вимагаючи його звільнення: «Нам необхідно діяти негайно й рішуче, щоб пришвидшити звільнення Олега тому, що саме його життя зараз під загрозою. Ми просимо вашої допомоги і звернення до президента Російської Федерації з вимогою звільнення Олега, доки стан його здоров’я не погіршиться вкрай, аж до загрози його життю».
Поки що не відомо, яка буде реакція міжнародних товариств кінематографістів, але передбачається солідарність з українським колегою і допомога. Чи це вплине на Кремль, не можна передбачати.
Проте задум НСКУ надзвичайно слушний і надійний, оскільки справа Олега Сенцова має виразно наскрізь міжнародний характер, а також загальнолюдський, що і привертає увагу з погляду гуманності. Ця справа має турбувати всіх цивілізованих людей — тим паче, людей творчості та духовності...
Захист Олега Сенцова українськими кінематографістами на міжнародному відтинку фактично може служити прикладом для других українських профспілок чи професійних організацій не лише в Україні, а й у діаспорі. Чому, скажімо, товариства українських американських чи канадських юристів не зацікавлять цим питанням своїх неукраїнських колег за фахом у США і Канаді? Справа Олега Сенцова настільки критична та показова щодо грубого порушення засадничих світових правових норм, що вона заслуговує на широкий розголос і заступництво правників усього світу й різних інших прошарків світового демократичного суспільства. До речі, під час нещодавнього інциденту з представником КМДА голова НСКУ звернувся до світового українства з закликом реагувати на поведінку не тільки Києва, а й, зокрема, на свавілля та брутальність Кремля.
Хіба наш світ перевертається догори дриґом, коли художники, зазвичай далекі від політики, показують, яким має бути політичний чин, але таке не просто відбувається, а й надзвичайно логічно та ефективно, бо творчі люди роблять це дуже щиро. У цьому разі вони не грають на сцені чи на плівці, вони не є другими персонажами. Вони просто є самими собою. Фактично в демократичних суспільствах, де преса чи засоби масової інформації відіграють роль четвертої гілки влади, громадські об’єднання є сумлінням суспільства. Вони не представляють стисло чинну владу, а радше представляють народ, у руках якого теоретично є влада, тільки він рідко розпоряджається нею насправді. Ті держави є найбільше здоровими, в яких громадянське суспільство зацікавлене тільки загальним добром, без власної користі дає вказівки, а не президент, чи уряд, чи парламент впроваджують політику.
Ця теорія про важливість громадянського суспільства має не тільки національний, а й міжнародний характер. Чому? Бо існують засадничі людські норми етики та порядності. На сесіях Організації Об’єднаних Націй роками здійснюється дискусія про потребу розвитку громадянського суспільства для забезпечення демократичних засад і, таким чином, навіть стримування воєнних конфліктів. Тому і справа Сенцова така важлива — без абстрагування від того, що тут ідеться про людину, але людину засадничо духовну, яка послідовно дотримується гуманної та принципової позиції, не бажає ні влади, ні якихось інших благ для власної користі, а керується виключно добром і справедливістю. І ця людина, засуджена на 20 років тюрми, продовжує голодування, бо бачить іронію в тому, що той ізгой, який позбавляє людей і народи свободи, на якому лежить відповідальність за загибель безневинних людей, за гноблення засадничих людських прав та поширення неправди і несправедливості, — верховодитиме над цілим світом у начебто чесному змаганні футбольної гри. І щоби заперечити цей парадокс, ця людина готова іти на смерть.
Отже, пересічні спостерігачі, просто люди доброї волі, для яких важить не тільки доля Олега Сенцова, а й його ідеали, і які віддають належне його самопожертві, хоч не мають його сили духу, — повинні принаймні докласти бодай щонайменших зусиль, коштом свого часу і праці, а не самого життя. Більше нічого, бодай свого часу і праці. Він же віддає своє життя.
