17 липня в Берліні відбувся перший раунд тристоронніх переговорів між Росією, Україною та ЄС щодо поставок газу з РФ до Європи, участь нашої країни в транзиті газу в разі введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2».
Віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович назвав першу зустріч успішною та повідомив про згоду сторін концентрувати зусилля на новому контракті з транспортування газу після 2019 року, цитує його Укрінформ. За його словами, варто взяти до уваги й те, що європейське енергетичне законодавство буде імплементовано до національного українського, а це вплине на домовленості, зокрема на транзитну ставку.
Міністр енергетики Росії Олександр Новак, який разом з главою «Газпрому» Олексієм Міллером представляв на переговорах Росію, також назвав консультації конструктивними та повторив думку президента РФ Володимира Путіна про те, що суперечка між «Газпромом» та «Нафтогазом» має бути врегульована «до початку реалізації нового етапу взаємин».
У відповідь на це міністр закордонних справ України Павло Клімкін, який представляв на берлінських консультаціях нашу країну, написав у Twitter: «cпроба Росії домовитись щодо позасудового врегулювання справ, за якими Стокгольмський трибунал уже виніс рішення, не пройде. Потрібно слідувати загальноприйнятим юридичним нормам і міжнародному праву». Він також зазначив, що Київ домовився з Брюсселем щодо принципів застосування європейських енергетичних правил в Україні.
Наступний раунд газових переговорів відбудеться у вересні на рівні експертів, а в жовтні — на політичному рівні, повідомляє DW.
«ЄВРОПЕЙСЬКА СТОРОНА МАЄ БУТИ НЕ ПРОСТО ПОСЕРЕДНИКОМ, А Й ВИСТУПИТИ ПЕВНИМ ГАРАНТОМ»
Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:
— Росія, зіткнувшись із труднощами в проштовхуванні «Північного потоку-2» дещо змінює свою тактику та намагається виглядати гарно в очах партнерів по переговорах, передусім європейської сторони.
Ключове питання переговорів пов’язане з транзитом — на яких умовах, в якому обсязі, на який період він може бути збережений.
Сторони заявили свої позиції та «домовились домовлятися». Після літніх відпусток будуть наступні раунди зустрічей. Не потрібно мати ілюзій, що наступна зустріч принесе якийсь прорив. Росія просто змінила тактику, проте намагатиметься будь-що проштовхувати свої бачення, підходи та інтереси, суть яких залишається незмінною — «вирубити» Україну по транзиту через проштовхування «Північного потоку-2». І навіть коли Росія заявляє про те, що транзит через Україну буде збережено, не слід цю обіцянку розглядати, як доконаний факт. Ми знаємо, чого варті гарантії Росії, написані навіть на папері.
Більш позитивним для нас моментом є позиція Єврокомісії, яка була висловлена віце-президентом Марошем Шефчовичем, і полягає в тому, що майбутня угода щодо транзиту, якою б вона не була, має бути складена у відповідності з європейським правом. Для нас це цілком природно, оскільки Україна є членом Договору про Енергетичне Співтовариство, має Угоду про асоціацію, імплементує третій енергопакет, що в принципі не прийнятно для Росії, але вона теж обережно зауважила про свою згоду з таким підходом.
Проте це не повинно розслабляти. Коли підписувалися контракти 2009 року, з російського боку теж було немало реляцій щодо того, що вони відповідають європейським зразкам, а потім ми дізнались, наскільки вони відповідають. За формою є схожість, а за змістом — зовсім інше. Думаю, Росія намагатиметься проштовхнути щось подібне, заграючи зі сторонами переговорів, а потім намагаючись протиснути своє. До того ж не відкидаю, що ці переговори можуть затягнутися на весь час, доки не закінчиться термін дії чинного транзитного контракту, і Росія намагатиметься спровокувати газову кризу за певних сприятливих обставин, наприклад, узимку наступного року, щоб змусити Єврокомісію переглянути позицію та припинити блокувати «Північний потік-2» з огляду на стандартний аргумент, що Україна — непередбачувана країна, яка зриває транзит газу до Європи. Такий сценарій не слід виключати. І нинішню чемну поведінку Росії не слід розцінювати, як готовність до європейських правил гри.
— Якою має бути позиція України на цих перемовинах?
— Перше. Не йти на якісь позасудові врегулювання, що, до речі, було запропоновано російською стороною. Пам’ятаємо прес-конференцію президента США Трампа та президента РФ Путіна, під час якої очільник Кремля висловив позицію, що сторони мають врегулювати суперечку навколо Стокгольмського арбітражу. Але суперечки немає, є рішення Стокгольмського арбітражу, і це є врегулювання, відповідно до контракту.
Росія знову намагається вивести питання газових відносин і, зокрема газового транзиту, з площини суто корпоративних відносин і правового врегулювання в політичну площину. Мовляв, потрібно, щоб хтось, десь зустрівся і домовився — звісно, на умовах Росії, які прочитуються між рядками і полягають у тому, що ці два з половиною млрд. доларів, які «Газпром» має заплатити «Нафтогазу» за рішенням Стокгольмського арбітражу, не мають сплачуватись, а Росія за це буде готова продовжувати транзит газу Україною в якихось обсягах, які не зрозуміло яким чином можуть бути гарантовані. Адже в чинному контракті теж з російського боку є гарантія транзиту не менш ніж 110 млрд кубів на рік. Жодного разу «Газпром» не виконував це зобов’язання.
Друге. Ми хочемо зберегти обсяг завантаження нашої газотранспортної системи (ГТС). З цієї точки зору, «Нафтогаз» зробив правильний крок, задекларувавши готовність з початку 2020 року знизити транзитну ставку на 20%, навіть супроти нинішнього рівня транзитної ставки, зафіксованої в контракті. Це збільшує привабливість українського маршруту, який і так є оптимальним з точки зору забезпечення найбільш оптимальної лінії транзиту російського газу до ЄС. В Європі не раз закидали, що «Нафтогаз» виставив надто високі тарифи для транзиту російського газу. Це був вимушений крок «Нафтогазу» у відповідь на брутальні дії «Газпрому», наприклад, переривання поставок газу в Україну 2014 року. Тобто нині створена приваблива ситуація, яка підвищує конкурентоздатність українського маршруту. Тоді можна вести мову про вимоги до Росії з точки зору гарантій транзитних обсягів.
Третє. Ми хотіли б, щоб, коли йдеться про укладання нового контракту, тим паче, згідно з європейським правом, європейська сторона розглядала українську ГТС, як частину газового простору ЄС, оскільки Україна має Угоду про асоціацію з ЄС, є членом Договору про Енергетичне Співтовариство, імплементує третій енергопакет. З формальної точки зору, ми вже секторально є частиною газового простору ЄС. Наша ГТС функціонує більш прозоро, ніж ГТС деяких країн-членів ЄС. Йдеться про те, щоб ЄС підтримав нашу позицію щодо переносу точки здачі-приймання газу з західного на східний кордон України. Тоді це би повністю відповідало європейському праву.
Європейська сторона має бути не просто посередником, а й виступити зі свого боку певним гарантом. Якщо «Газпром» не виконуватиме гарантії, мають бути виконані гарантії з європейського боку. Чи це будуть фінансові компенсації, чи інші преференції — предмет переговорів. Важливо, щоб Брюссель був не просто в ролі спостерігача і ментора, який говорить сторонам: «ми платимо гроші, тому маємо отримувати газ і нас не цікавить, хто з вас — Україна чи Росія — правий, а хто винний». ЄС повинен розуміти, що такою позицією провокує Росію на рецидиви газових війн, а така позиція і потрібна Москві. Питання в тому, щоб заангажувати європейську сторону бути більш солідарною з Україною в силу того, що ми об’єктивно втягнуті в секторальні інтеграційні процеси з ЄС.
