Далеко не кожному щастить побачити таке диво природи. І хоча в Європі їх чисельність становить майже 20 тисяч пар, в Україні фахівці зафіксували орієнтовно 800 пар. З них карпатська популяція нараховує 150 пар, а поліська — 650.
На початку ХХІ століття ареал чорного лелеки, який тривалий час зменшувався, вдалося значною мірою відновити. Цьому сприяло відповідальне ставлення людей до збереження птаха, насамперед охорона місць гніздування та створення штучних гнізд у найбільш сприятливих для гніздування місцях.
Головною причиною того, що лелека чорний потрапив до Червоної книги, природоохоронці якраз і вважають «посилення фактору непокоєння птахів». Тобто йдеться про вирубку старих лісів, осушення великих болотних масивів, руйнування звичного для птахів середовища.
Який же він, цей загадковий чорний лелека?
Зовні птах дуже схожий на свого близького родича — лелеку білого. Але, на відміну від нього, старається триматися далі від людей. Мабуть, є на те причини. На Поліссі розповідають легенду: «Колись давно, як тільки перші скотарі та мисливці почали освоювати край, пара білих лелек оселилася на околиці їхнього селища. Щороку вони приносили на своїх крилах людям весну. Та одного разу, коли лелеки прилетіли й кружляли над річкою, мисливець, який мав кам’яне серце, випустив у них стрілу. Жалібно скрикнула лелечиха. Краплі червоної крові рясно оросили біле пір’ячко, і вона каменем полетіла вниз. Широко розправивши крила, лелека кинувся за нею. Але вірна подруга більше не підвелась. Довго він кружляв над тим місцем, довго ще було чути його тужливі крики. А на ранок люди не впізнали лелеку. З горя почорнів, а згодом і назавжди покинув людське обійстя. Так і живе відтоді чорний лелека далеко від людей, у лісовій гущавині».
І справді, у забарвленні чорного лелеки переважає чорний колір, лише груди, черево та підхвістя — білі, а дзьоб і довгі ноги — червоні. І хоча дзьобом клацає значно тихіше, ніж білий лелека, зате має голос. Той, хто має змогу бачити птахів ближче, чув, як він промовляє тихенько — «че-лі» або «чи-лін». Оселяється цей птах у великих старих лісових масивах, які не зазнали втручання людини, якщо поблизу є водойми або важкодоступні болота, — розповідає заступник директора з наукової діяльності Рівненського природного заповідника Ростислав ЖУРАВЧАК. — В Україні він гніздиться на Поліссі, в Карпатському регіоні, подекуди в північній частині лісостепу, охороняється на заповідних територіях цих місцевостей.
А Західне Полісся, куди входить і територія Рівненського державного природного заповідника, — ідеальне місце для проживання птахів. Зазвичай вони повертаються на місця попереднього гніздування, але, згідно з даними кільцювання, в Україну повертаються з міграції й лелеки білоруської й прибалтійської популяцій, якщо їх там щось стривожило. І прилітають не зграями, як інші птахи, а парами чи поодинці. У житті чорних лелек важливу роль відіграє таке явище, як філопатрія — тенденція протягом міграції повертатися до певної ділянки для гніздування. От і повертаються птахи на старі місця, займають свої гнізда, сподіваючись, що їх там не потривожать.
Окрім лісогосподарських робіт, лелеку можуть злякати збирачі грибів, ягід, бортники та й просто люди, які проявляють надмірний інтерес до гнізда. Зменшення кількості чорних лелек може спричинити і нестача харчів і дерев, на яких лелека може влаштовувати гнізда. Трапляються випадки, коли, не знайшовши старого дерева, лелеки будують гнізда на молодих, які під вагою гнізда ламаються, а гнізда з яйцями або пташенятами падають на землю.
Рідкісний птах охороняється Червоною книгою України, Бернською та Боннською конвенціями, Угодою AEWA та конвенцією CITES. Упродовж останніх 12 років орнітологи та природоохоронці здійснюють заходи з практичної охорони чорного лелеки в Україні за проектом Ciconia-Ukraina. У проекті беруть участь Західноукраїнське орнітологічне товариство та Державний природознавчий музей України за підтримки фонду Ciconia (Ліхтенштейн), — каже Ростислав Журавчак. — Фахівцям вдалося встановити чисельність та ареал поширення карпатської та поліської популяцій чорного лелеки. І найголовніше — підготувати національний план дій з охорони птаха в Україні.
Ось і нещодавно співробітники Національного парку «Дермансько-Острозький» та Рівненського природного заповідника при дослідженні місць гніздування чорного лелеки виявили, що п’ять відомих раніше гнізд цьогоріч виявились незаселеними. В заселеному ж гнізді, для встановлення шляхів міграції, орнітологи закільцювали трьох пташенят. До речі, кільцювання є одним із основних методів дослідження птахів, що дає можливість вивчити чисельність, щільність гніздування та поширення того чи іншого виду. Окрім того, фахівці відзначили дорослого птаха, що пролітав, та чотирьох птахів, які харчувались на мілководді річки Збитинка. А ще орнітологи вивчають особливості екології чорного лелеки і за допомогою фотопасток (такі прилади науковці встановлюють у гнізда лелек, аби вивчати та відстежувати їх). Саме завдяки цьому методу в Шацькому національному парку виявлено самку, якій виповнилось 18 років!
Як зауважила еколог Оксана ГОЛОВКО, пташенят чорного лелеки орнітологи кільцюють у період, коли ті підросли і небезпека, що батьки покинуть гніздо, є практично нульовою. Найбільш критичний час для птахів, коли необхідно виключити фактор турбування — коли вони займають гніздо, відкладають та насиджують яйця, і перший етап після вилуплення пташенят (для чого, власне, і встановлюють режим тиші в лісах).
Наприкінці липня молоді лелеки починають самостійні вильоти, а вже наприкінці серпня — на початку вересня разом з дорослими птахами, невеликими зграйками,трапляється, навіть разом із білими лелеками, відлітають на зимівлю у Південну Азію чи Африку. Щоб наступною весною, долаючи важкі перешкоди, знову повернутися додому, у рідні гнізда.
Напевно, то справді спрацьовує філопатрія, але так хочеться думати, що покоління чорних лелек летять і летять в Україну, бо почувають себе тут у безпеці. Це ж важливо для нас, правда?
