Прекрасно збережене ліжечко-гойдалка першої половини XIX століття (1815 — 1830 рр.), виготовлене у Франції, перебуває в постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15).
«Колиска відзначається легкістю форм і вишуканістю декоративного трактування, — розповідає «Дню» завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій Колотай і звертає увагу на найдрібніші деталі на підтвердження своїх слів. — Одна з ніжок колиски має високу форму, що природно переростає у шию і голову лебедя, який у дзьобі тримає корону (символ влади). До корони прикріплено шатро, що вінчає колиску. Друга ніжка, до якої кріпиться колиска, менша й увінчується шишкою пінії, що є стародавнім символом плідності. На стінках самої колиски зображено двох лебедів, які тримають у дзьобах вінок — як символ слави і влади».
Раритет Музей етнографії отримав від свого попередника — Міського промислового музею, заснованого 1874 року.
Через те, що інформації про колиску часів Наполеона — замало, вже поза межами музею вирішила самотужки зробити дослідження. І з’ясувала, що взагалі люльками дослідники майже не цікавилися. Із доступного в інтернеті — стаття Анни Черепанової «Колиска з Великого зібрання художніх мистецтв ASG у контексті еволюції виду», де авторка намагається розповісти про історію розвитку, конструкцію і типізацію колисок, також — проаналізувати та встановити авторство люльки у Великому зібранні художніх мистецтв ASG.
Отже, опори у вигляді шиї лебедя, що притримували вуалетку (або шатро) почали застосовувати наприкінці XVIII століття. «У незаможних сім’ях, особливо у сільській місцевості, колиску для майбутньої дитини робили батько або дідо, — зазначено у статті А. Черепанової. — З удосконаленням конструкції цього предмета столярі-аматори дедалі рідше бралися до його виготовлення. Виконання такого предмета меблів стає майже ексклюзивною роботою майстрів».
Згідно з дослідженням Анни Черепанової, один із найвідоміших і найталановитіших майстрів того часу — Рансі (Rancy), а майстерня його була на вулиці Шаронн. (Місто дослідниця не вказує. Позаяк в енциклопедії є посилання на квартал Шарон у Парижі, то, напевно, можна вважати, що у статті йдеться про Париж).
КОЛИСКА КОРОЛЯ РИМА (СИНА НАПОЛЕОНА І). МАЙСТЕР ЖАН-БАТИСТ-КЛОД ОДАЙОТ (1811).
Посилається Черепанова й на «Альманах з торгівлі» 1822 року, де зазначено, що Рансі був винахідником і єдиним виробником колисок у формі гондоли. Окремі моделі його люльок схожі на маленькі човни і справді, на думку істориків мистецтва, є вишуканими предметами меблів того часу. Також авторка зазначає, що у майстерні Рансі виготовляли колиски не лише для французької еліти, а й для більш широкого кола замовників — «середнього класу».
«НІЖНІСТЬ». ФРАНЦУЗЬКИЙ ХУДОЖНИК ЖАН-БАТИСТ ЖЮЛЬ ТРАЙЄР (1824 – 1909)
Анна Черепанова добре ілюструє своє дослідження, й у статті є кілька фото колисок, подібних до тієї, що зберігається в Музеї етнографії та художнього промислу. Тож можна припустити, що корені львівської колиски — теж з вулиці Шаронн. Або з навколишніх. Бо клейма Rancy на люльці немає.
Ну і насамкінець маю зазначити, що пошукала ліжечка-гойдалки й у живописі XIX століття. Не скажу, що їх є багато, але знайшла-таки. І ні на хвильку не пошкодувала про те, що загалом на підготовку цього досить скромного за обсягом матеріалу витратила три повні робочі дні. Колиски — дуже мила й душевна тема.
КОЛИСКА З ФРУКТОВИХ ПОРІД ДЕРЕВИНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XIX СТ. (АР НУВО, МОДЕРН)
То ходіть до музеїв! Дізнавайтеся і розвивайтеся. І, звісно ж, читайте газету «День» — нам є чим вас зацікавити.
Фото Андрія КУБ’ЯКА та з сайта https://www.tripadvisor.ru/LocationPhotoDirectLink-g190454-d246451-i2091...
