Як не дивно, Харків за всі роки незалежності досі не спромігся на власну театральну премію. І це при тому, що місцеве відділення Національної спілки театральних діячів — одне з найактивніших в Україні, а театральне життя б’є ключем — якщо й не завжди у поважних великих театрах, то безупинно — у численних недержавних угрупованнях, котрі буквально б’ються за місце на двох ігрових майданчиках Будинку актора ім. Леся Сердюка.
Але, як часто буває, прорив здійснюють не ті, кому належить за посадою та характером діяльності, а ті, кому це — поза жодними «посадами» — просто треба і видається необхідним.
Тож і започаткував для свого міста премію імені В’ячеслава Панченка його син Роман, театральний продюсер.
Нагадаємо, В’ячеслав Панченко — харківська легенда, «адміністратор номер один», який 45 років прослужив у Театрі ляльок ім. В. Афанасьєва, з них більш ніж 30 був заступником директора. Багато чим з того, що знаний театр має на сьогодні, він завдячує саме Панченку. Зокрема — і колекцією ляльок, що посідає чільне місце в його музеї. А ще — атмосферою уваги, турботи, дружніх посиденьок, яку В’ячеслав Миколайович створював скрізь, від рідного театру і міста, до тих гастролей та фестивалів, які організовував і де бував.
6 вересня — день народження В’ячеслава Панченка, перший без нього: він помер цьогорічу січні, у 68. Тож вручення премії вийшло строкатим, бо вмістило у себе й сумні емоції, і світлі спогади, і вшанування переможців, і концертні номери геть різних жанрів (варто було б приїхати до Харкова вже для того, аби послухати Юлію Антонову з опери та Олега Каданова із «Екс-Оркестру Че»).
Номінації наразі були такі: «Яскравий виконавець», «Яскрава театральна подія сезону», «Яскравий працівник за лаштунками», «Ветеран сцени», «Художник», а також «Артист-вокаліст» (премія партнерів). Глядачі висували кандидатів у соцмережах, потім фахівці-експерти визначали переможців. Першими лауреатами стали актриса театру ім. О. Пушкіна Валентина Сухарева, яка за місяць відзначатиме 95-річчя (!), актори Майя Струннікова та Роман Жиров, художник театру ляльок Наталя Денисова, вокаліст Олександр Лапін, художник по світлу Володимир Мінаков, якого знала й шанувала вся театральна Україна (він, на жаль, теж залишив нас цього року). Як подію сезону відзначено виставку «Лесь Курбас у Харкові», присвячену 130-літтю з дня народження видатного режисера.
Премія анонсована як щорічна. Але чи буде вона й надалі «сімейна» — або максимально репрезентативна? Глядацька — чи експертна? Для театральної спільноти — чи для міста й публіки? На ці запитання засновникам премії ще належить відповісти. Те, що цей проект має рости й розвиватися, Роман Панченко розуміє — принаймні анонсує надалі і фестиваль, і майстер-класи.
Отже, як зичив у таких випадках Лесь Курбас — доброї роботи!
