Виступ Володимира Путіна на Валдайському форумі, де російський президент загрожував супостатам новітнім російським озброєнням і закликав світ готуватися до термоядерного апокаліпсису, виявилося, по-своєму дуже вдало, облямований низкою значущих техногенних катастроф у Росії. Спочатку, ще до історичного путінського виступу, вперше за багато десятиліть, з 1986 року, на стадії виведення на орбіту зазнала катастрофи ракета «Союз», що вважалася наднадійною, внаслідок чого мало не загинули російський і американський космонавти. А одразу після виступу рвонув Гатчинський піротехнічний завод «Авангард». А наприкінці тижня стався ще один неприємний випадок: спалахнув завод «Електроцинк» у Владикавказі — найбільше промислове підприємство Північної Осетії і дев’ятий у світі виробник міді.
Наголошу, що в усіх трьох випадках йдеться про аварії в галузях, які так чи так належать до військово-промислового комплексу Росії. І в жодному з випадків годі й говорити про ворожу диверсію. Призначений керувати «Роскосмосом» Дмитро Рогозін (порівняно з посадою віце-прем’єра з оборонки це явне пониження) попередні невдалі запуски безпосередньо намагався пов’язати з підступами ворогів і навіть терміново виявив у себе в корпорації кількох іноземних шпигунів. Але аварію 11 жовтня ворожою диверсією, які в російській громадській думці традиційно пов’язують з підступами головного потенційного супротивника, жодним чином пояснити не можна. Адже не американці, навіть для того, щоб зробити щось надзвичайно неприємне «Роскосмосу» і особисто Дмитру Олеговичу, не ризикували б життям свого астронавта. Тому цього разу комісія з розслідування жодних версій про диверсантів зі свердлами не висуває, а розглядає набагато менш екзотичну версію аварії. Згідно з цією версією, причиною того, що сталося, неякісне кріплення одного з блоків другого рівня. Під час від’єднання він міг зачепити центральний блок і цим самим спровокувати втрату орієнтації другого рівня, що зрештою призвело до спрацьовування аварійного вимкнення двигунів другого рівня. Виробник двигунів першого і другого рівнів ракети «СОЮЗ-ФГ», самарське підприємство «Кузнецов», відмовилося коментувати те що сталося, до повної розшифровки даних телеметрії. А виробником ракети є самарський «Прогрес». Поки що комісія припускає, що може йтися про «випадковий відступ від документації», якого припустилися складальники на Байконурі. Щоправда, тоді незрозуміло, як цю помилку пропустила потрійна система контролю: правильність виконання операції перевіряє сам виконавець — працівник байконурської філії РКЦ «Прогрес», його дії контролюють представник центрального офісу РКЦ «Прогрес» і працівник Центру контролю випробувань Космічного центру «Південний». До того ж найвідповідальніші операції контролюють працівники «військової прийомки». Теорія «випадкового відступу» є найвигіднішою як для «Роскосмосу», так і для «Прогресу», оскільки тоді все зведеться до покарання винного складальника, якого можна буде встановити за «бортовими журналами», де фіксуються всі операції з ракетою з моменту прибуття на космодром, і після цього буде дано дозвіл на відновлення пусків. Набагато складнішою ситуація стане в тому разі, як каже джерело РІА «Новости» в «Роскосмосі», якщо доведеться визнати, що щось не так робилося на заводі. Тоді треба буде встановлювати технічну причину — а це досить довгий термін, оскільки доведеться перевіряти ще раз всі наявні ракети, які розміщені на чотирьох космодромах. І щось мені підказує, що друга версія є ближчою до істини і члени комісії не ризикнуть відбутися «малою кров’ю», призначивши складальника-стрілочника, оскільки бояться нових аварій, вже з людськими жертвами.
Вибух на Гатчинському заводі, що призвів до таких жертв, поки що віднесли на рахунок головного інженера підприємства, який допустив до робіт у цеху піротехніки не працевлаштованих на заводі людей, які не виконали вимоги техніки безпеки. Але й тут радше бачимо системну проблему браку кваліфікованого персоналу, що змушує брати на роботу людей випадкових, зокрема нещодавніх мігрантів, навіть тих, які російською мовою володіють погано (серед загиблих від вибуху в Гатчині були іноземці). До речі, за певними відомостями, на заводі в Гатчині виготовляють компоненти ЗРК С-300 і С-400, якими Путін погрожує супостатам у Сирії. Варто зазначити, що в другій половині цього року російські порохові заводи вже вибухали в Дзержинську і Пермі.
Нарешті, на заводі «Електроцинк», де під час гасіння пожежі загинув як мінімум один пожежник, причину спалаху ще не встановлено. Але й тут найбільш імовірною причиною здається чиєсь недбальство.
Поза сумнівом, «запас міцності», що існував у радянського ВПК, тепер всюди вичерпався. І це стосується не лише обладнання, а й передусім людей. Кваліфіковані працівники або вже померли, або вийшли на пенсію, або, через низьку зарплату в оборонці в 90-ті роки, пішли в інші сфери діяльності. Гідної зміни їм так і не знайшлося.
Швидко розв’язати цю проблему російському ВПК не вдасться. Можна, звичайно, піти традиційним радянським шляхом нарощування озброєнь у розрахунку, що їхнє кількісне збільшення компенсує спад якості і в разі військового конфлікту достатня кількість російських ракет все одно злетить і вразить цілі на території супротивника. Така відповідь неначе напрошується в світлі гонки озброєнь, яка загрожує зробити новий виток у зв’язку з оголошенням президента Трампа про намір США вийти з договору про ліквідацію ракет середньої дальності.
Проте такий екстенсивний шлях кількісного зростання ВПК без якісних змін на краще є тупиковим. В умовах гострого браку кваліфікованого персоналу додаткові ракети, танки та інші види озброєнь проектуватимуть і виготовлятимуть ще менш кваліфіковані кадри, ніж сьогодні, що призведе до зростання частки виготовлення бракованої продукції і збільшення питомої кількості катастроф. Вийде приблизно так, як з Червоною армією перед червнем 41-го, коли одночасне формування 29 механізованих корпусів, не забезпечене потрібною кількістю кваліфікованих кадрів, призвело до того, що основну частину радянських танків було знищено за лічені тижні після початку війни і вони не встигли завдати істотних втрат ворогові. І навіть дуже великі додаткові вкладення коштів у російський ВПК ситуації не виправлять. Потрібні системні зміни, пов’язані з розвитком малого бізнесу і конкуренції у сфері економіки, що потребує також виникнення політичної конкуренції і зміни політичного режиму. Але й тоді для створення сучасного і справді ефективного ВПК Росії будуть потрібні десятиліття.
