У 2017—2018 роках газета «День» багато уваги приділяла становленню й розвитку в ХIIІ—XIV ст. Королівству Русі, очільником якого був король Данило. Проте мало хто, крім фахових істориків, знає, що перше Королівство Русі-України було утворене ще в 1075 році Папою Римським Григорієм VII. З проханням дати коментар саме щодо цього ми й звернулися до доктора історичних наук, професора, академіка Академії наук вищої школи, завідувача кафедри українознавства, директора Інституту східної Європи Віктора Святославовича Ідзя, автора монографії «Святий Папа Римський Григорій VII — засновник Королівства Руси-України в ХІ столітті» (Івано-Франківськ: СІМИК, 2018. — 28 с.), яка нещодавно вийшла з друку.
— Шановний Вікторе Святославовичу, чи було раніше відомо фаховим історикам про те, що один із князів-Рюриковичів був коронований у Римі? Чому це раніше практично замовчували?
— Дійсно, історичній науці відомі джерела, які свідчать, що в ХІ ст. між великим київським князем Ізяславом Ярославичем, його сином Ярополком з одного боку та Папою Римським Григорієм VII з другого боку в 1075 р. зав’язалися стосунки, які призвели до офіційної коронації в Римі у цьому ж році Ярополка на короля Руси-України. Про це свідчить збережена автентична переписка Папи Римського Григорія VII з Ізяславом Ярославовичем (два листи від 1073 і 1075 р.), а також укладена між ними угода. Всі ці документи зберігаються в Секретному Ватиканському архіві. При цьому лист від 1075 р. засвідчує факт утворення Королівства Руси-України та коронацію Ярополка.
Через те, що Русь-Україна прийняла християнство від Візантії, а також через те, що між східною та західною християнськими церквами в 1053—1054 р. стався розкол, візантійські церковні діячі, філософи, історіографи, літописці, що домінували в Руси-Україні в ХІ—ХІІІ стст., політичні діячі, великі київські князі, а внаслідок цього за традицією й деякі сучасні історики намагалися й намагаються ще й досі цей факт замовчувати. Хоча в науковій літературі про факт офіційної коронації в Римі Ярополка на короля Руси-України вказувалося.
— Які суспільні події в Русі привели до акту коронації?
— Із «Руського літопису» від 22 березня 1073 р. відомо, що великого київського князя Ізяслава Ярославича (старшого сина Ярослав Мудрого) з київського престолу вигнали його брати-князі Святослав і Всеволод. Причин цього торкатися тут не будемо.
Внаслідок цього Ізяслав Ярославович разом з сім’єю, військовою дружиною і великою казною виїхав у Польщу, де попросив військової допомоги у свого тестя, польського короля Болеслава ІІ Сміливого. Однак Болеслав ІІ уклав «Сутейський мирний договір» з новим правителем Києва і Руси-України великим київським князем Святославом Ярославичем і, забравши у свого зятя Ізяслава Ярославовича із казни частину скарбів, вигнав його з Польщі. Внаслідок цього Із’яслав Ярославович відбув у Німеччину, де у Майнці провів переговори з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV, у якого просив військової допомоги.
ПАПА РИМСЬКИЙ ГРИГОРІЙ VІІ (1073—1085 РР.). САМЕ ВІН, ЯК ВВАЖАЄ ЧАСТИНА ІСТОРИКІВ, УПЕРШЕ ПОКЛАВ КОРОНУ НА ЧОЛО НАЩАДКІВ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Перебуваючи в Німеччині, Ізяслав Ярославович послав свого сина — Ярополка — для переговорів з Папою Римськими Григорієм VII щодо надання йому військової допомоги для поновлення на київському престолі. Як засвідчують джерела, в 1073 р. в Римі Ізяслав Ярославович, разом зі своїм сином Ярополком, був офіційно прийнятий Папою Римським Григорієм VII. Унаслідок цих відвідин була укладена «Угода про утворення Руського королівства та коронацію Ярополка на короля Руси-України». Фактично, згідно з цією угодою, мало відбуватися співправління королівством — батьком Ізяславом Ярославичем та його сином Ярополком.
— Який основний документ свідчить про наявність висвячення одного з князів на короля Русі?
— Внаслідок проведених широкомаштабних політичних і релігійних переговорів, які продовжувалися близько двох років, у 1075 р. Папа Римський Григорій VII утворив і проголосив на всі подальші віки «Kоролівство Руси-України» та офіційно коронував у Римі на короля Руси-України Ярополка — сина великого київського князя Ізяслава — з усіма королівськими церемоніями та наданими королівськими регаліями, про що сповістив усій Європі. Так, у вже згаданому вище листі від 17 квітня 1075 р. Папа Римський Григорій VII, звертаючись до «Дмитра [хрещене ім’я Ізяслава Ярославовича], короля Русі» повідомляв, що він «...офіційно, дотримуючись усіх церемоніальних вимог та надання королівських регалій, особисто коронував Ізяславового сина Ярополка королем Русі й утворив своїм едиктом Королівство Русі», надавши Ярополку «Руське королівство, як лен Святого Престолу». Перед цим Ярополк склав присягу на вірність Святому престолові.
— Які інші тогочасні документи підтверджують факт коронації?
— По-перше, це лист Папи Риського Григорія VII від 20 квітня 1075 р. до польського короля Болеслава ІІ, в якому Папа сповіщає, що «...закликає польського короля Болеслава ІІ Сміливого допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві». У цьому ж листі Папа дорікав також польському королю Болеславу ІІ Сміливому за пограбування Ізяслава Ярославича й вимагав повернути йому та його синові пограбоване майно.
По-друге, відомий також лист Папи Риського Григорія VII від 4 жовтня 1075 р. до рицаря Вецеліна, в якому Папа забороняє цьому рицареві битися проти руського короля Ізяслава Ярославича.
По-третє, факт коронування Ярополка підтверджує і такий документ як «Молитовник Гертруди». Скажу про нього кілька слів окремо.
Вказаний молитовник (він відомий також під назвами «Кодекс Егберта», «Кодекс Тріра», або «Кодекс Гертруди») — це ілюстрований рукопис, створений в ХІ ст., який сьогодні зберігається в муніципальному музеї міста Чівідале (Італія). Спочатку рукопис уклали ченці абатства Рейхенау в кінці X ст. для архієпископа Егберта з Тріра. В середині XI ст. рукопис перейшов до Гертруди, чоловіком якої був Ізяслав Ярославич. Вона додала до кодексу свій латинський молитовник (близько 90 молитов, ймовірно написаний рукою самої Гертруди), а після прибуття Гертруди до Києва в рукопис було додано п’ять мініатюр візантійського письма. У результаті книга стала являти собою дивовижне сплетіння візантійських і латинських традицій. Так, на одній з цих п’яти мініатюр зображено шановану київську ікону Богородиці Печерської.
На одній з мініатюр «Молитовника Гертруди» зображено апостола Петра з ключами, праворуч від нього чоловік і жінка, в багатих порфірних одежах з коронами на головах. Над чоловічою фігурою є кириличний напис «Ярополк», імені жінки не названо (можливо, це його дружина Ірина-Кунеґунда). Біля ніг Петра лежить похилена у мольбі друга жіноча фігура в княжій одежі з написом «мати Ярополка». Отже, якщо можна так сказати, маємо тогочасну «фотографію» факту коронування.
Таким чином, у сумі маємо три писемні документи й одну тогочасну мініатюру, які засвідчують факт коронування Ярополка на короля Русі.
— Як складалася подальша доля королівства?
— 1076 р., після смерті в Києві князя Святослава Ярославича, Ізяславу Ярославичу та його сину — королю Ярополку за військової допомоги польського короля Болеслава ІІ Сміливого вдалося попернутися в Київ. Тут вони проголосити себе першими королями-співправителями Руси-України. У такий спосіб королі Руси-України Ізяслав і Ярополк виконали обіцянку, яку вони дали Папі Римському Григорію VII. Ця обіцянка полягала в тому, що вони утвердять римську християнську віру в усьому королівстві Руси-України.
Подальша доля королівства Руси-України складалася несприятливо. Зокрема, співправителі-королі Ізяслав і Ярополк знову були прогнані з Києва їх родичем, братом Ізяслава Ярославовича — князем Всеволодом Ярославичем та чернігівськими князями. Однак 15 липня 1077 р. співправителі Ізяслав і Ярополк у третій раз, очевидно знову за військовою допомогою польського короля Болеслава ІІ Сміливого, відновили своє володарювання королівством Руси-України, яким правили більше року.
— Що відомо історикам про життя й подальшу долю Ізяслава Ярославича?
— 3 жовтня 1078 р. Ізяслав Ярославич у спільній боротьбі з братом Всеволодом Ярославичем та чернігівськими князями супроти половців загинув у битві при «Нежатній Ниві» під Черніговом. Був похований у Києві в Десятинній церкві.
Про особу самого Ізяслава Ярославича в «Іпатіївському літописі» сказано:
Був же Ізяслав на вигляд гарний, тілом великий, незлобивий норовом, кривду ненавидів, любив правду. Хитрощів же в нім не було, ні лукавства, а [був] він прямий умом, не воздаючи злом за зло. Скільки ото йому заподіяли кияни! Самого вигнали, а добро його розграбували,— і не воздав він за це злом. Якщо хто каже: «Він киян порубав, котрі ото висадили Всеслава з поруба»,— то не він це зробив, а син його. А тоді оба брати свої вигнали його, і ходив він по чужій землі, блукаючи. А коли знову сидів він на своїм столі [і] прийшов до нього Всеволод, переможений, [то] не сказав він йому: «Скільки зазнав я од вас обох зла!» Не воздає він злом за зло, а втішив його, сказавши йому: «Після того ж, як ти, брате мій, виявив до мене любов, увів мене на стіл мій, назвавши мене старшим од себе, то я не спом’яну колишнього зла. Ти мені єси брат, а я тобі, і положу я голову свою за тебе»,— що й сталося. Не сказав же він йому: «Скільки зла ви мені оба вчинили, а нині се тобі приключилося». Не сказав він: «Се мене не обходить», а взяв він на себе печаль братню, виявив любов велику, діючи за апостолом [Павлом], який говорить: «Утішайте печальних».
Воістину, якщо і вчинив він щось на світі сім, який-небудь гріх,— проститься йому, бо положив він голову свою за брата свойого, ані прагнучи більшої частки, ані майна хотячи більшого, а за братню обиду.
Поруч із цим, як стверджують деякі історики, серед киян Ізяслав був непопулярним, оскільки не мав енергії та здібностей до державного правління так, як його батько Ярослав Мудрий, внаслідок чого й не зумів стати єдиновладним володарем Руси-України.
Його син, Ярополк Із’яславич, офіційно коронований на короля Руси-України, внаслідок переговорів і вимушеного замирення з дядьком — Всеволодом Ярославичем — успадкував Володимир-Волинське князівство. Після цього великої політичної ролі він не відігравав, вичікуючи свого часу для відновлення своєї королівської влади.
— Вікторе Святославовичу, на вашу думку, що Україна могла здобути й що втратила внаслідок отримання, а потім утрати можливості бути європейським королівством?
— Оскільки Ізяслав Ярославич і його син Ярополк були першими в історії Руси-України королями (король Роман і його син король Данило були вже після них), то разом із втратою ними королівства держава втратила змогу розвиватися в межах європейського цивілізаційного, а отже, й правового поля. Думаю, що наслідки цього ми пожинаємо аж до сьогодні, постійно зіштовхуючись з вкрай агресивними, азійськими цивілізаціями...
А що здобула? Здобула те, що в наш час можемо щорічно відзначати 17 квітня як дату утворення нашого першого руського королівства.
