Книжка Юрія Дорошенка має хоч і претензійну, але досить промовисту назву —«Без догмату». На перший погляд, здавалося б, належить вона перу церковного діяча чи богослова, але, розкривши палітурки, читач матиме змогу ознайомитися з численною кількістю публікацій в різних жанрах Юрія Дорошенка, одного з небагатьох журналістів, які висвітлюють релігійну тему глибоко й по-справжньому фахово, охоплюючи дуже широкий спектр проблем, які ось уже двадцять років перебувають у центрі уваги не тільки суспільства, а й самої Церкви.
Здається, поза увагою публіциста не залишилася жодна тема із життя трьох гілок сучасного православ’я в Україні — ні Української православної церкви Московського патріархату, ні Української православної церкви Київського патріархату, ні перманентних розбірок в середовищі Української автокефальної церкви. Трохи рідше, однак маємо тут і його досить гострі відгуки на окопування в українському православному і греко-католицькому середовищі всіляких харизматичних сект. Причаївшись на саморобних вівтарях різноманітних будинків культури і клубів, вони вичікують свого часу, щоб зайняти нішу, яка, хоч як прикро про це говорити, з’являється в духовному житті українського народу внаслідок боротьби серед представників прабатьківської віри, впровадженої в Руси-Україні святим Володимиром Хрестителем.
Можна по-різному ставитися до літературного викладу автора, часом занадто гострого, як до делікатної релігійної теми, але, заглиблюючись у публікації Юрія Дорошенка, більшість з яких з’явилися на шпальтах періодичних видань, відчуваєш не тільки найвищого рівня журналістський професіоналізм автора (написані статті справді з помітним авторським стилем), а й знання проблематики, яка виникла на сучасному церковному просторі, часом схожому на справжні бойові позиції. Мабуть, у церковній історії можна знайти багато прикладів міжконфесійної боротьби, але особливо запеклою вона стала в незалежній Україні, яка, отримавши незалежність, поставила питання й про незалежну Церкву. Але ще не було такої імперії, яка б дарувала комусь незалежну національну Церкву. Тому бачити в українському міжконфесійному напруженні щось особливе — не варто. Саме про це книжка «Без догмату». Про шлях, досить важкий і тернистий, до впровадження незалежної від чужинських патріархів власної помісної Церкви. Української за духовністю, за ментальністю, за потребою тих, хто приходить помолитися Господові.
Статті, інтерв’ю, публіцистичні та аналітичні огляди Юрія Дорошенка мають високий, професійний фундамент — знання предмета і вміння подати матеріал в контексті часу. І на цьому варто наголосити, бо фахова журналістика в сучасних мас-медіа — річ досить рідкісна, особливо щодо таких тем, як духовність, культура, мистецтво, історія, вже не кажучи про церковні теми. Прикро говорити, але теперішні журналісти здебільшого нишпорять по Інтернету, ніж переймаються написанням власного матеріалу, не кажу вже про те, щоб вести системно якусь окрему тему чи висвітлювати в поглибленому режимі якусь важливу для держави та народу проблему. Отож про сучасну журналістику можна говорити як про дуже інфантильний і малоцікавий творчий простір, а якщо точніше, то журналістика дедалі більше скочується на маргінеси творчої діяльності. Але це — так, відступ від тих думок, які викликає читання книжки «Без догмату», яка нещодавно вийшла у видавництві «Ярославів Вал».
Незважаючи на те, що в ній вміщено розрізнені статті, часом віддалені одна від одної десятьма й більше років, вона читається як цікавий і ґрунтовний щоденник доби, фіксує та аналізує багато важливих подій нашої новітньої історії, відтворюючи не тільки релігійний, а й політичний аспект доби, яка має і минуле, й сучасне, й майбутнє. Нема потреби переказувати зміст окремих публікацій, але варто сказати, що навіть поза часового контексту журналістської актуальності вони залишаються важливим документом громадської позиції. Не тільки самого автора, а й частини суспільства, до якого апелював у своїх публікаціях журналіст. Однак хотілося б звернути увагу читачів на блискучу низку інтерв’ю Юрія Дорошенка з Патріархом Київським і всія України Філаретом. Мало кому із журналістів вдалася така відверта і концептуальна розмова із першоієрархом. Можливо, тому, що і Патріарх Філарет, і журналіст Юрій Дорошненко народилися в одному регіоні, на Донбасі, й вони відчувають свою співучасність в об’єднавчому процесі між Сходом і Заходом України, чудово розуміють, яку важливу роль в цьому може відігравати й Церква, насамперед набувши статусу єдиної.
Це не тільки публіцистична книжка, а й своєрідна монографія з питань релігійного життя нашого часу. Опубліковані раніше статті, інтерв’ю, огляди, попри те, що вони з’явилися з-під пера журналіст, як відгуки на події та факти повсякденного життя і в контексті часу, не втратили своєї значимості й дотепер, сприймаються як основа документування всього того, що відбувалося в церковному житті 1991—2011 років.
