Оприлюднення соціологічних рейтингів тих чи інших кандидатів у президенти чи парламентських партій часто використовується виборчими штабами як політичні технології. В цьому можна переконатися, порівнявши дані різних соціологічних компаній, коли рейтинг конкретного кандидата чи партії може суттєво відрізнятися. Це фактично є такою самою маніпуляцією думки виборців, як і, наприклад, популістські заяви політиків заради того, щоб наростити собі рейтинг підтримки. А отже, будь-які соціологічні дані кандидатів — це не привід для сприйняття їх як даність, а необхідність задуматися над правильною оцінкою виборчого і політичного процесу.
Наводячи нижче свіжі рейтинги, ми радимо не забувати про це. Отже, останні соціологічна дані свідчать, що голова партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко продовжує лідирувати в президентському рейтингу. Так само стабільне друге місце останнім часом демонструє шоумен Володимир Зеленський. Третю сходинку займає чинний президент України Петро Порошенко. А якщо конкретно, то Юлія Тимошенко — 11,9% (21,2% серед тих, хто визначився зі своїм вибором); Володимир Зеленський — 8,2% (14,6%); Петро Порошенко — 6,5% (11,6%). Далі йде лідер «Опозиційної платформи — за життя» Юрій Бойко — 6,2% (11%); лідер Радикальної партії Олег Ляшко — 4,9% (8,7%). Порівняно з попередніми даними, поступово втрачає лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко — 4,6% (8,2%). Аналогічна ситуація і з рок-музикантом Святославом Вакарчуком — 2,1% (3,8%).
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
А от при моделюванні другого туру, згідно з опитуванням, нинішній президент Порошенко програє можливим кандидатам Бойку, Вакарчуку, Зеленському та Тимошенко. У свою чергу, лідер «Батьківщини» в можливому другому турі програє лише Зеленському, а Гриценко поступається Тимошенко лише на 0,4%.
Тим часом, як завжди високі показники тих, хто не визначився зі своїм вибором — 27,6%, не брати участі в голосуванні вирішили — 9,3%, викреслили б усіх кандидатів, зіпсували бюлетень — 4,7%.
Опитування проводив Київський міжнародний інститут соціології з 23 листопада до 3 грудня 2018 року. Було опитано 2 тис. респондентів, які проживають у 110 населених пунктах у всіх регіонах України, за винятком АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Коментує останні соціологічні дані та потенційні розклади на президентських виборах керівник Департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій Валерій ГОНЧАРУК:
— Проблема в тому, що коли оприлюднювали два попередні рейтинги, то в одному з них на другому місці після об’єднання з Рабиновичем був Бойко, а в іншому — Порошенко. В цьому ж рейтингу ми бачимо, що на другому місці опинився Зеленський. Хоча в одному з попередніх рейтингів це вже мало місце. Отже, можемо говорити про різних замовників соціологічних рейтингів, тому виокремити якусь однозначну тенденцію складно. Тим більше, ми досі ні від Зеленського, ні від того ж Вакарчука не почули чіткої відповіді, чи будуть вони балотуватися. Потрібно зачекати більш-менш остаточний список кандидатів, тоді можна буде робити прогнози.
— Кого б ви сьогодні виділили, виходячи з активності ведення виборчої кампанії, як основних гравців?
— Коли ми аналізуємо виборців, то їх можна поділити на сильних і слабких прихильників тих чи інших кандидатів, а також тих, хто не визначився. І от коли ми кажемо про Тимошенко, Порошенко чи Бойка, то вони мають досить сильних прихильників. Сюди, до речі, можна віднести і Ляшка. А от що стосується таких постатей, як Зеленський чи Вакарчук, то вони таких сильних прихильників не мають. Потенційно у Зеленського рейтинг може бути високим, але під вибори він може змінитися, тому що частина виборців або взагалі не прийде голосувати, або якщо і прийде, то не факт що проголосує за нього.
Сьогодні ми бачимо, що перша п’ятірка-шестірка президентського рейтингу — це так чи інакше лідери парламентських фракцій. Хоча, наприклад, рейтинг Садового впав, тому навряд чи він матиме серйозні позиції. Швидше за все, цю нішу займе Гриценко, хоч по ньому також є багато питань. У Гриценка був непоганий результат на президентських виборах 2014 року, але він його не зміг капіталізувати на парламентських виборах — його політична сила не пройшла в парламент. Так, у нього досить високий рейтинг, влітку йому давали навіть друг-третє місце, але далі можуть спрацювати не стільки симпатії до тих чи інших кандидатів, як ресурси, реклама, медіа, виборчі штаби. І в цьому плані, щоб там не казали, Тимошенко, Порошенко і Бойко залишаються найсильнішими кандидатами. Є ще Вілкул, який може розраховувати на підтримку Ахметова, однак навряд чи він встигне належним чином втрутитися у боротьбу.
— Яким може бути ефект від об’єднання Гриценка та Чумака? Чи можливі подальші об’єднання на цьому фланзі?
— Справа в тому, що Чумак — політик відносно відомий, принаймні на рівні Києва, але у нього немає ресурсів, тобто потужної мережі організацій, фінансів, власних медіа... Тому, я думаю, навряд чи він стане істотним посиленням для Гриценка, у якого, до речі, також немає потужних ресурсів. Шанс для кандидата від демократичної опозиції вийти у другий тур, безумовно, є, але поки складається така кон’юнктура, що єдиного кандидата не буде. Садовий не має бажання знімати свою кандидатуру на користь Гриценка. Більш того, як відомо, раніше в команду Гриценка прийшов Добродомов, потім вони побили горшки, і він пішов. До цього подібна ситуація була з Гацько, що говорить про Гриценка як про конфліктного політика, якому важко формувати під себе команду.
— Наскільки спрацювало об’єднання Бойка і Рабиновича? Складається враження, що голоси лідера «За життя» акумулює Мураєв, а не Бойко.
— Мені здається, соціологічні дані Мураєва і його проекту «Наші» є дещо завищеними. Я не впевнений, що зафіксований відсоток українців взагалі знають про таку політичну силу. Тим більше, її ресурси обмежені. Але те, що Мураєв або Вілкул здатні забрати декілька відсотків у Бойка, це точно. І це може коштувати йому вихід у другий тур. Об’єднання Рабиновича-Медведчука-Бойка не дало очікуваний сумарний результат. По-перше, сказати який реальний рейтинг Рабиновича і «За життя» складно, тому що вони не пройшли жодної парламентської виборчої кампанії. Більш того, у нас відбувалися перманентні вибори до об’єднаних територіальних громад, так там «За життя» взагалі нічого не показало. Виходить так, що у них були і є медіа, але говорити про реальний рейтинг складно. По-друге, те, що у Бойка і Рабиновича не зовсім тотожній електорат, також очевидно. Виборці Рабиновича — це більш протестний електорат, тим більше раніше Рабинович різко критикував Бойка. По-третє, проросійський електорат після окупації Росією Криму і частини Донбасу суттєво зменшився.
— Нещодавно партія УКРОП висунула кандидатом у президенти Олександра Шевченка. Як оцінюєте його шанси?
— Виходячи з доволі непоганих результатів на виборах в ОТГ, партія УКРОП має шанси на парламентських виборах. А от щодо кандидата в президенти, то тут тривали внутрішньопартійні дискусії. Зупинилися на Шевченку, але я б не сказав, що це сильний кандидат. Не секрет, що це «проект Коломойського», який насправді вкладає в різні політичні проекти. Відповідно 2—4% Шевченка можуть стати вирішальними для інших кандидатів. Зараз він в основному бере на західній Україні, відповідно відбирає голоси, в тому числі, у Порошенка.
— Чи додасть чинному президентові його активізація, зокрема на «релігійному фронті», а також після введення воєнного стану?
— Активізація дійсно відбувається, і це тільки набиратиме обертів. Однак залишається питання — наскільки це суттєво додасть Порошенку? Тут високі ризики, тому що невідомо, на чию користь буде, наприклад, загострення ситуація на фронті. Так само в питанні об’єднання українських православних церков. Насамперед потрібно дочекатися результату в цьому процесі, бо завищені очікування можуть не виправдатися. Більш того, навіть якщо об’єднання якимось чином відбудеться, насправді без вирішення питання Російської православної церкви в Україні нічого не зміниться.
— Які шанси у Ляшка?
— Треба пам’ятати, що на попередніх президентських виборах Ляшко був третім. Він досить харизматичний політик і може нарощувати свій рейтинг за рахунок неординарних кроків. Однак всі прекрасно розуміють, що навіть якщо Ляшко раптом і потрапить до другого туру, його електорат все одно обмежений, відповідно шанси перемогти низькі. Плюс — у цій ніші він конкурує з Тимошенко, якщо він здобуває, вона — втрачає. І навпаки. В цілому ж, думаю, Ляшко є зручним у другому турі для більшості кандидатів.
— Якщо моделювати другий тур, які у кого шанси?
— Виходячи з сьогоднішніх розкладів, фактично вся перша шістка зберігає шанси на вихід у другий тур. Зрозуміло, що кандидатам, які стоять на більш поміркованих позиціях, наприклад Гриценку, буде простіше вигравати. Ляшку чи Бойку — складніше. Але виходячи з потенційних ресурсів, роботи штабів, реклами.., то більше шансів потрапити у другий тур у Тимошенко і Порошенка. І тут я би не поспішав віддавати перевагу, тому що не всі ресурси задіяні, не всі карти розкриті.
— Які ставки роблять олігархи на цих виборах?
— Як завжди, вони розкладають свої ризики і можливості в різні кошики. Фірташ однозначно буде робити ставку на Бойка як на основного кандидата. У Ахметова це декілька кандидатів — Ляшко, Вілкул... Пінчук досі активно «грав» Вакарчука, але в подальшому, схоже, робитиме ставку на Гриценка. Коломойський тягне Шевченка, однак не виключаю що буде робити ставку на Тимошенко. Думаю, ні Фірташ, ні Ахметов, ні Пінчук не будуть серйозно «воювати» проти Порошенка. На відміну від Коломойського, який підтримуватиме всіх, хто виступатиме проти чинного президента. Це стосується і Зеленського. Але з ним гра ще не до кінця зрозуміла. Якщо Коломойський поставить на Тимошенко і на якомусь етапі побачить, що Зеленський відбирає у неї голоси, ситуацію можуть переграти.
— Чим відрізняються нинішні передвиборчі технології від аналогічних кампаній минулих років?
— Уже видно, що буде досить велика кількість кандидатів. Також буде використовуватися технологія роздрібнення електорату. А те, що кампанія буде дуже брудною, то це точно. Я також би відзначив, що все-таки немає чіткого адміністративного ресурсу в одних руках, щоб там не казали про Порошенка. Головне у нинішній виборчий кампанії — хто візьме на себе лідерство у формуванні порядку денного. Для Порошенка — це війна, Кремль-ворог, патріотизм... А для Тимошенко основні питання — це економіка, соціальний стан... Хто нав’яже свій порядок денний, той і виграє вибори.
