«День» задовго до багатьох відчув потребу «віртуалізації» культурних та історичних скарбів України. У 2011 році разом зі створенням історичного веб-проекту «Україна Incognita» http:// incognita.day.kiev.ua наше видання започаткувало «віртуальний музейний фонд» України. І наразі в нашому розділі «Музеї онлайн» — екскурсії понад тридцятьма музеями України і не тільки, серед яких — Музей волинської ікони, Дніпровський національний історичний музей ім. Д. Яворницького, музей Степана Бандери в Лондоні, меморіальний музей В’ячеслава Липинського в Затурцях та інші. Приємно, що нарешті маємо талановитих послідовників.
Побувати у найвіддаленіших селах Закарпаття чи Полісся, подивитися, як виготовляють самобутню бубнівську кераміку на Вінниччині чи займаються килимарством на Полтавщині, — тепер можна на сайті нового віртуального музею нематеріальної культурної спадщини www.virtmuseum. uccs.org.ua. Клікаєте на той чи інший елемент... і вуаля — перед вами вся інформація, відео, фото та матеріали про традиції, звичаї, пісні, розписи, промисли та ремесла різних областей України. Більше того, кожен розділ містить цікаві інтерактиви: мультики, кросворди, пазли і розмальовки, які будуть цікаві як дітям, так і дорослим. А пройшовши всі «завдання», можна отримати бонус — електронну книгу «Елементи нематеріальної культурної спадщини України».
«САМОБУТНІ ТРАДИЦІЇ ЗАЛИШАЛИСЯ «НЕВИДИМИМИ»
«Ходити» віртуальним музеєм, «зазирати» у його кімнати у пошуках корисної інформації не просто можна, а треба, каже директорка Українського центру культурних досліджень, заслужена артистка України Ірина ФРЕНКЕЛЬ. Передусім для того, щоб зберегти ще живі споконвічні традиції, в яких немає автора, немає початку і не повинно бути кінця.
«Коли торік наприкінці грудня я очолила Український центр культурних досліджень, одним із завдань якого є науково-методичний супровід реалізації засад Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, ми провели ревізію й виявили, що навіть база елементів, які внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини (скорочено НКС), відсутня. Я вже не говорю про елементи, що до цього часу не досліджені. Тобто всі знають, що у кожній області є самобутні традиції, але вони залишалися «невидимими». Існують у головах фахівців, працівників Мінкульту та Українського центру культурних досліджень, але незнані для більшості українців, — говорить Ірина Френкель. — Тому й виникла ідея створити віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини і презентувати його в змістовній частині згідно з вимогами ЮНЕСКО, плюс додавши інтерактивні розваги для користувачів, щоб зробити нашу нематеріальну культурну спадщину не якимось архаїчним поняттям, а близькою і зрозумілою. Адже інтерактивний сегмент музею — важливий крок для зацікавлення молоді та дітей власними традиціями.
Для цього потрібен був ІТ-шник з почуттям прекрасного, бо розробити електронний продукт із контентом — це одне, а створити ресурс, який би передавав автентичність звичаїв, обрядів, цінностей, традицій по-сучасному, — це інше. Більше того, ми ставили собі за мету зробити віртуальний музей, який буде цікавий не лише науковцям, краєзнавцям чи спеціалістами з культури, а орієнтований на всі вікові групи. І це була і залишається надзадача, — продовжує Ірина Френкель. — За кілька тижнів ми зі звичайного сайта зробили креативний віртуальний простір. Допомогли у цьому шість ІТ-шників із почуттям прекрасного. Вони перейнялися ідеєю того, що кількість зацікавлених осіб у знайомстві з культурним надбанням нашого народу має збільшуватися, бо це сприятиме формуванню єдиного культурного простору України, сприятиме нашій ідентифікації і вихованню підростаючого покоління».
У 2011 РОЦІ РАЗОМ ЗІ СТВОРЕННЯМ ІСТОРИЧНОГО ВЕБ-ПРОЕКТУ «УКРАЇНА INCOGNITA» INCOGNITA.DAY.KIEV.UA НАШЕ ВИДАННЯ ЗАПОЧАТКУВАЛО «ВІРТУАЛЬНИЙ МУЗЕЙНИЙ ФОНД» УКРАЇНИ, У ЯКОМУ ВЖЕ ПОНАД 30 УСТАНОВ
«Як наші діти вивчають історію України? — запитує пані Ірина і сама відповідає: — Через політичні події, війни, революції. Чому ми не даємо нашим дітям можливість пізнати історію України через культуру, традиції? Чи знають вони культуру і традиції народів, які живуть на території держави? Більшість не знають. І віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини — це один із кроків навчити дітей пізнавати історію своєї країни через традиції, звичаї, обряди. Це невидиме багатство, яке ми маємо нарешті відкрити і маємо пізнати для самих себе».
«МОЖЛИВІСТЬ ЗАЛУЧИТИ КОРИСТУВАЧІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП ТА ІНТЕРЕСІВ»
Наталія МОРОЗОВА, радник голови Вінницької ОДА, заслужений працівник культури України та член авторського колективу сайта, каже, що музей поєднав живі традиції з віртуальним простором. Коли вона презентувала його на всеукраїнській конференції «Імплементація Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини: підсумки та перспективи», яка днями відбулася у Києві, представники з різних областей навипередки говорили про те, що в кожній області знайдеться з добрий десяток звичаїв, народних пісень чи технік, які варто зберегти для нащадків — варто «зафіксувати» на інтерактивній карті музею, описати і презентувати, бо носіїв живих традицій щороку меншає.
«У віртуальному музеї ми поки що представили 14 елементів НКС, які внесені до Національного переліку. Кожен розташований в окремій віртуальній залі, має такі розділи: відео- фотогалерея, опис елемента, історія, територія, носії, збереження, розвиток, промоція, географічні дані, бібліографія (щоб глибше можна було дізнатися про той чи інший елемент), а також пізнавальні розваги. Саме розділ «Пізнавальні розваги» був найскладнішим у виконанні й наповнювався крок за кроком, — визнає Наталія Морозова. — Ми шукали можливість залучити користувачів різних вікових груп та інтересів. Для дітей розробили тематичні пазли, розмальовки. Розробили просту форму кросвордів, зараз триває робота з наповнення складними. І тут маємо бонус: якщо користувач пройде всі рівні (а для цього треба ознайомитися з усім матеріалом у розділі), він отримає можливість безкоштовно скачати книжку «Елементи нематеріальної культурної спадщини України» у свій гаджет — це буде для нього подарунок».
«ТРАДИЦІЇ МОЖУТЬ СТВОРЮВАТИ «ДОДАТКОВУ ВАРТІСТЬ» ТЕРИТОРІЙ»
Формуючи базу даних, вивчаючи статистику і наповнюючи сайт інформацією, автори проекту з подивом для себе з’ясували, що Україна займає третє місце з реалізації товарів народних промислів у Європі, а за експортом скатертин, тканин та хусток — взагалі перше. Але жодних надходжень з реалізації цієї продукції до бюджету країни не потрапляє. Тому зараз спеціалісти Українського центру культурних досліджень розглядають можливість розміщення на сайті музею нового модуля, який дозволить народним майстрам продавати свою продукцію, так би мовити, легально.
«Збереження, відтворення і популяризація елементів НКС може стати економічним важелем для розвитку громад, тобто розроблена маркетингова стратегія не лише інтегрує традиції, які стають частиною життя громади, а й допомагає створити додаткову вартість території, — продовжує Ірина Френкель. — Наприклад, уряд Індії вважає, що сувенірна продукція країни, особливо народні промисли і традиції, — це обличчя держави. Мені дивно, чому в аеропортах України, які є воротами до нашої країни, не представлена наша продукція, а в Duty free продають а-ля українські сувеніри китайського виробництва? Наприклад, коли приїжджаєш у Мюнхен, то можеш придбати автентичний баварський сувенір безпосередньо в аеропорту, в Бельгії — фірмові цукерки, а в Україні... — китайські речі. Тому, створивши віртуальний музей, ми відчинили двері для іноземців і передусім для нас самих, бо ми не знаємо своєї культури, традицій, і як наслідок — не вміємо лобіювати та відстоювати власні інтереси. Для нас — час вчитися, а для держави — необхідність зрозуміти важливість формування сучасного іміджу через традиції».
Як писав «День» (№ 136 за 2 серпня 2018 року), Україна приєдналася до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини ще у 2008 році. Але на сьогодні до репрезентативного списку ЮНЕСКО внесені лише два — Петриківський розпис та Козацькі пісні Дніпропетровщини. Зараз триває робота із внесення до репрезентативного списку ЮНЕСКО Косівської кераміки. Потрапити до списку ЮНЕСКО, з одного боку, дуже важливо для України, бо бути частиною потужної міжнародної організації престижно, але з іншого — організація забороняє використання цих елементів для брендування території та для отримання прибутку. І тут майстрам та їхнім громадам треба визначитися — використовувати спадщину як економічну складову для розвитку і промоції території чи охороняти її.
