Аби вшанувати Чудотворця — улюбленця і дітей, і дорослих — «День» пропонує екскурсію Національним музеєм ім. Андрея Шептицького, яку проведе завідувач відділу давньоукраїнського мистецтва НМЛ Марія ГЕЛИТОВИЧ.
У збірці музею є багато ликів Миколая — XIV, XV, XVI, XVII і XVIIІ століть. Понад шістдесят — із житієм. Про деякі з них науковець досить детально розповість.
«Ми стоїмо перед найдавнішою збереженою в Україні житійною іконою Святого Миколая із села Радруж (тепер — територія Польщі), — говорить Марія Гелитович. — Вона датована кінцем XIV — початком XV століття. Там дотепер збереглася церква Святої Параскеви — одна з найдавніших українських дерев’яних церков, яка входить до спадщини ЮНЕСКО. Маємо цілий комплекс ікон Святого Миколая, але ця ікона — особливо монументальна, відображає візантійські традиції в українському іконописі. Бачимо пів-постать Миколая, він безтілесний, під одежами не відчувається форм тіла, пропорції у фігурі дещо видовжені. Святий Миколай має свій, характерний, тип обличчя, за яким ми його відрізняємо від інших святих. У нього завжди дуже коротка сива борода і дуже високе чоло із залисинами, волосся коротке сиве. Лоб зморшкуватий, що говорить про його мудрість й аскетизм».
На цій іконі зображено й сценки із житія Святого Миколая. Науковець розповідає, що Миколай із усіх святих мав найбільший життєвий цикл (від народження до покладення до гробу) — понад тридцять сюжетів. «Їх можна поділити на три частини: дитяча, чуда, які робив за життя, і чуда, які робив після смерті, — продовжує розповідь Марія Гелитович. — А особливо він уславився тим, що допомагав бідним, вдовам, сиротам, покривдженим, засудженим несправедливо. Також тим, хто подорожував морем, бо успокоював бурі. Навіть є такі перекази, що наші козаки, які плавали в Туреччину, брали з собою образ Святого Миколая. Взагалі культ Святого Миколая в Україні надзвичайно поширений із самого прийняття християнства. Знаємо, що на Аскольдовій могилі був храм Святого Миколая. Пізніше — у Львові. І в кожній церкві в іконостасі обов’язково був образ Святого Миколая — поруч із Богородицею та Ісусом Христом. Пізніше він був і в хатній іконі, і в народному малярстві, і в усній народній творчості... Чим Миколай, власне, такий помічний?.. Він швидко приходить на допомогу. Як, наприклад, Дмитрію, котрий тонув і кликав Миколая на допомогу. І Миколай у ту ж мить прийшов і витягнув Дмитрія з дна моря за руку».
Далі Марія Гелитович показує ікону Миколая XV століття із Старосамбірського району Львівської області — без житія і на повен зріст, у повному єпископському облаченні, з відкритою книгою Благословення, вгорі — з Ісусом Христом і Богородицею. «Миколай — монументальний, дуже урочистий, пропорції видовжені... Він аскетичний — як сильна духовна постать. Але одночасно — він дуже лагідний. Бо Миколай — дуже добрий, якого люблять усі».
Дивимося й ікону початку XVІ століття з околиць Самбора — на повен зріст, із клеймами (сценками із житія). Схожа за стилістикою й наступна ікона — XV століття — з тринадцятьма клеймами.
Є у Національному музеї й парні ікони. Зокрема, Святого Миколая і Святої Параскеви. «Ця ікона першої половини XVI століття із Лемківщини — дуже гарна. Це — дуже потужний монументальний стиль, — говорить Марія Гелитович. — Ікона і професійна, і народна. Бачимо архаїку — зображено тип характерного лику старця, з бородою, вкладеною пасмами, з вилицюватим обличчям, із залисинами, з повними вустами. Бачимо й характерний жест єпископа. Це одна з характерних двофігурних композицій, де один із святих — Миколай. Зрештою, Параскева також була дуже поширена і популярна».
Показує науковець і лик поясного Миколая першої половини XVI століття із Лемківщини, який, згадує, справив дуже велике враження на доктора мистецтвознавства, члена-кореспондента Академії мистецтв України Володимира Овсійчука: «Коли ми раз зайшли у фонди і він там оглядав ікони, то сказав на цю: «Який трагічний!». Тобто Володимира Антоновича не зацікавили ні вік, ні стилістика, натомість образність — про що говорить нам ця ікона, яке вона справляє враження, як промовляє до нас, до сучасних?.. Бачимо безтілесність і самозаглибленість. Тримає Святе Письмо покритою рукою, бо не можна святе тримати без покриття. Цей лик — один із найкращих у нашій колекції».
Також Марія Гелитович показує Миколая більш парадного, барокового, де святий показаний як інтелектуал, начитана людина — з відповідною богословською освітою. «Це ікона із відомого Михнівського монастиря, що на Волині, а зразок був відомий у гравюрі Щирського (Іван Щирський — знаменитий гравер доби бароко родом імовірно із Чернігова, школа Тарасевича. — Т.К.). Іван Златоуст подібно зображався. У XVII — XVIII столітті дуже часто для ікон слугували зразки із гравюр. Миколай тут виглядає як мислячий богослов. Бачимо, що Святий Дух сходить на Святого Миколая, який натхненно пише тексти. І зверніть увагу на м’який погляд Миколая... Який він лагідний, смиренний... Він уважно слухає Святого Духа».
Марія Гелитович додає, що ця, барокова, ікона — одна з найпізніших у колекції Національного музею. І ще показує донаторську (даровану) хоругву XVIII століття із села Мала Волосянка, що в Турківському районі Львівської області із зображенням Миколая та ангелами, які його підтримують.
