Давайте сподіватися, що 2019-й стане роком розвороту історичних тенденцій. 2018 року розбіжності всередині країн і між ними продовжували наростати. Міжнародні відносини та національна політика змінюються через геополітичну напруженість й політичний трайбалізм, а нові технології перевертають з ніг на голову давно усталені уявлення про безпеку, політику й економіку. Ситуація ускладнюється посиленням взаємозалежності наших суспільств. Ми стаємо об’єктом дії сил, що перебувають поза контролем якоїсь окремої країни, міста або людини, і це стосується, зокрема, зміни клімату.
Як же все може змінитися всього за три десятиліття. 1989 року здавалося, що крах радянського блоку знаменує собою тріумф ліберально-демократичних принципів і цінностей. Того року з’явилося Всесвітнє павутиння (World Wide Web), що обіцяло початок нової ери людського процвітання й глобальної співпраці. Ще у 2000-х роках зустрічалися такі яскраві гасла, як «смерть відстаней» і «світ — плаский».
Але глобалізація не просто не зробила світ пласким, вона зробила його ще гористішим і більш нерівним. Як ніколи раніше, поштовий індекс людини почав визначати її долю, перспективи в житті та його тривалість. Глобалізація призвела не до заміни національних ідеалів єдиними цінностями, а до хижацької конкуренції, до занепаду соціальних держав і корозії міжнародних інститутів. Технічно сьогодні більше демократичних держав, ніж 1989 року, проте багато з них стають дедалі антиліберальнішими.
Не дивно, що суспільна підтримка глобалізації послабшала. Цьому явно посприяли теракти 11 вересня 2001 року і «війна проти терору», що коштувала $5,6 трлн Цьому сприяла й фінансова криза 2008 року, що продемонструвала нездатність експертів і інститутів управляти виниклою взаємозалежністю і технологічними змінами. Зростання розриву між елітами й усіма, хто «залишився позаду», отруїло політичне життя цілого покоління.
Проте розчарування у глобалізації відчувають здебільшого жителі країн Північної Америки й Західної Європи. Багатство країн, що розвиваються, у Східній і Південно-Східній Азії зросло, а становище більшості населення планети в середньому об’єктивно зараз поліпшилося порівняно з ситуацією 30-річної давності. За межами Заходу рівень середніх доходів підвищився вдвічі з часів падіння Берлінської стіни, а в Китаї — втричі. Тривалість життя в багатьох країнах на шляху розвитку підвищилася на 15 років, а кількість людей, які вміють читати й писати, збільшилася на три мільярди.
Проте немає жодних гарантій, що ця епоха «Нової просвіти», як її назвав Стівен Пінкер з Гарвардського університету, забезпечить подальший прогрес. У XVII і XVIII століттях епоха Просвіти прийшла на зміну епосі Відродження, яка була періодом не лише революції в науці й мистецтві, а й часом зростання нетерпимості, релігійних воєн і переслідування учених і інтелектуалів.
Реакційне насильство в епоху Ренесансу й після неї багато в чому було зумовлене нездатністю еліт впоратися з швидкими змінами й зростанням нерівності, чому сприяла революція друкарства. Сьогоднішній еліті слід пам’ятати про це. Шокуючі негативні наслідки вторгнення до Іраку, здійсненого під керівництвом США, а також фінансової кризи 2008 року серйозно підірвали суспільну довіру до влади й експертів. Сьогодні крайнє правих і крайнє лівих популістів об’єднує ідея, що «стара гвардія» кинула людей напризволяще, а сама зручно влаштувалася у своєму коконі привілеїв.
Щодо цього вони праві. Хибна політика просування глобалізації нашкодила нам і призвела до зростання нерівності. А тепер ще штучний інтелект і автоматизація загрожують ліквідацією робочих місць, пов’язаних з рутинною діяльністю, і посиленням соціальних розколів. Чи можуть політичні лідери й громадяни проявити волю, щоб упоратися з цими загальними загрозами, чи ми рухаємося до подальшої фрагментації? Багато чого залежатиме від тих кроків, які будуть зроблені в 2019 році. Нам як ніколи важливо розібратися з рушійними чинниками змін, що прискорюються і є взаємозалежними.
З цією метою влада має робити кроки для захисту найуразливіших верств населення. Фінансування систем соціального захисту скорочується саме в той момент, коли люди їх найбільше потребують. Фінансова криза виснажила ресурси урядів і призвела до появи величезних боргів, проте влада, наприклад у США, посилює становище, зменшуючи податки.
У ширшому сенсі нам усім слід закатати рукава й зайнятися глобалізацією. Це означає — відмову від застарілої парадигми XX століття, що розділяє всю політику на лівих і правих, на соціалізм і капіталізм. 2019 року політика спирається на цінності, і саме тому традиційні політичні партії поступаються тим партіям, які апелюють до національних почуттів і ностальгічних фантазій.
Сьогоднішня політична революція досі визначалася відчуттями незадоволеності й розчарування. Ці настрої можна й треба поставити на службу конструктивним змінам. Для досягнення інклюзивної глобалізації ми зобов’язані зайнятися проблемою зростання нерівності, підтримати різноманіття й врятувати міжнародну співпрацю від примари унілатералізму.
2019 року ставки високі, як ніколи. Коли політику починає формувати екстремізм, алгоритми, фейкові новини й іноземне маніпулювання, сама демократія опиняється під загрозою. Якщо влада й політичні лідери не активізуються, у нас залишиться обмаль надій на майбутнє. Прискорення темпів змін так само, як і поглиблення міжнародної взаємозалежності, лише утруднює (а не полегшує) пошук загальних рішень.
Спокусливо спробувати зупинити годинник і відкласти ухвалення важких рішень. Але зміни, що відбуваються, вплинуть на всіх нас, причому незалежно від того, беремо ми участь у цьому діалозі чи ні. Це означає, що єдиний шлях уперед — підвищення нашої грамотності й готовності розглядати складні ідеї. Будь-які інші дії або спроби вдавати з себе жертву стануть запрошенням до катастрофи. Лише формуючи своє майбутнє самі, ми зможемо припинити його боятися. Якщо сміливі люди не почнуть діяти, перебіг історії не вдасться спрямувати на шлях справедливості або позитивніших результатів.
Минуло три десятиліття після падіння Берлінської стіни, і ми знову опинилися на роздоріжжі — триває завзята битва ідей. Усередині й між суспільствами зводяться нові стіни, що створює серйозну загрозу для нашого колективного майбутнього. Настав рік, коли час почати руйнувати ці стіни.
Проект Синдикат для «Дня»
