12 січня в Колонній залі КМДА зібралося чимало людей, які вшанували українських дисидентів та вкотре наголосили, що не можна забувати про нинішніх бранців Кремля.
Саме у цей день виповнилося 47 років від початку «генерального погрому» українського шістдесятництва. За кілька післяріздвяних днів 1972-го року були заарештовані Василь Стус, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Іван Гель та інші представники українського національного-демократичного руху.
«Розрахунок був дуже простий: повторити репресії 1937-го року, – пояснює директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ, – Сподівання (влади – авт.) було на те, що заарештовані дисиденти налякаються через суворі вироки та почнуть ламатися. Цього не сталося. Тоді радянська влада зрозуміла, що має справу з людьми, яких неможливо зламати. Кожен з тих дисидентів попри те, що лишався сам-на-сам з тоталітарним режимом, навчився перемагати».
Повторення історії
На жаль, у наш час історія повторюється. Нині вже у російських в’язницях та в окупованому Криму за гратами зимові свята провели понад 80 українських політв'язнів та 24 військовополонені українські моряки. До того ж більше сотні українців перебувають у підвалах окупованого Росією Донбасу.
Щоб підтримати українських політв'язнів, які перебувають у неволі, на Вечорі організували написання листів бранцям Кремля. Для них кожен аркуш з добрими словами – це нагадування, що їх не забувають та чекають на волі в рідній Україні.
Деякі з людей, підписуючи листівки, зауважували, що роблять це вперше. «Коли ти постійно у своїх турботах та живеш пересічним життям, то думка написати листа виглядає трохи дивною, – розповідає кінорежисер Світлана Ліщинська, але додає: – Саме подібні акції дають мотивацію та поштовх для написання листів та підтримки українських політв’язнів та військовополонених моряків».
У залі стоїть рясно прикрашена ялинка, діти на сцені співають колядки, а на душі все одно смуток, бо за тисячі кілометрів всього цього не зможуть побачити українські політв’язні. Такі слова промовляє більшість гостей вечора.Витираючи сльози, Тетяна Миколаївна, одна з відвідувачів, розповідає, як за кожного хлопця у неї болить душа. Жінка мріє, щоб вони усі повернулися додому живі та здорові. Важливо, щоб політв’язні відчували, що їх тут чекають та вони потрібні нашій країні.
Балух демонструє «прямостояння» Стуса
За радянських часів комуністична влада бажала знищити в українцях останні прояви жаги до незалежної країни. Задля цього у суспільства забирали «шістдесятників», які були ідеологічними лідерами та мали змогу створювати та поширювати націоналістичні думки.
Сьогодні ситуація трохи інакша. Велику частину із 80 людей, які є бранцями Кремля, можна назвати випадковими жертвами. Вони не проявляли активності до політичних та громадських дій, але проти них сфальсифікували обвинувачення та назвали їх диверсантами.
І тепер уже звичайний кримський фермер Володимир Балух демонструє те, що Василь Стус називав по життю «прямостоянням».
«Система давно і успішно перемелює ось таких людей… Якби я наступив на горло власній пісні, забув свої принципи, то для того, щоб не сидіти в тюрмі, було досить визнати свою провину, морально зламатися… Я не хочу, щоб колись мої нащадки, діти всієї України, дорікнули мені в тому, що я десь проявив слабкість», – писав у своєму листі Балух.
Нагадаємо, «Вечір різдвяних Василів» був започаткований філософом, публіцистом, дисидентом Євгеном Сверстюком, який писав: «У кожного бувають різні летючі настрої, але людина не має морального права ділитися своєю зневірою».
Наше завдання - підтримка
Тим актуальнішою та важливішою стає підтримка політв'язнів всіма нами. Щойно зайшовши до зали, гості вечора уповільнювали темп та завмирали поблизу столика з листівками та списком українських політв’язнів.
«Люди реагують на акцію позитивно, – ділиться враженнями співорганізаторка Катерина Петренко, – Ми спостерігаємо їхні відгуки та рефлексії. Деякі навіть починають розповідати про те, як їм болить ця ситуація…».
Листівки переважно безіменні. Це робиться для того, щоб не було так, що одному політв'язню напишуть багато листів, а іншому жодного. «Звичайно, люди найбільше знають політв'язнів, які голодували. Однак саме завдяки Олегу Сенцову, Володимиру Балуху, Станіславу Клиху та іншим українці почали дізнаватися також про менш відомих заручників Кремля», – наголошує Катерина Петренко.
Цикл новорічних та різдвяних свят прямує до свого завершення. Пам’ятайте про те, що святковий настрій під мирним небом гарантується тими, хто зі зброєю захищає Україну на сході, та жертвою тих, хто перебуває в холодних російських в’язницях та у підвалах тимчасово окупованих територій.
Написаний лист – найпростіше, що може зробити кожен українець для їхньої підтримки.
