Під час виборчої кампанії на різних політичних ток-шоу, в соціальних мережах активно обговорюються кандидати, їхні можливості й шанси на перемогу. Активну участь у обговоренні беруть як громадяни України, так і громадяни інших держав. Безумовно, що більше думок, то краще, але слід враховувати, що одне «бути в ділі» і давати поради, живучи в країнах з високим рівнем соціальних стандартів, і зовсім інше — виживати на пенсію в 1,5 тис. грн, отримуючи платіжку за комуналку 2,5 тис. грн.
Наприклад, блогер із США, порівнюючи двох кандидатів — колишніх представників спецслужб, віддає перевагу одному з них, але тут же в діжку з медом додає ложку дьогтю, заявляючи, що якби цей кандидат вийшов у другий тур із представником чинної влади, то проголосував би за представника чинної влади, бо належність кандидата до спецслужб — це погано, але тут же сам визнає, що президент Буш також очолював ЦРУ. Виникає логічне запитання: чому обирати президентом екс-керівника ЦРУ можна, а екс-керівника СБУ — ні? Залишимо запитання без відповіді — кожен має право на власну думку.
Я свідомо не називаю прізвищ кандидатів, бо мене цікавить сама проблема. Чим відрізняється погляд із-за океану від погляду з Києва. Через Атлантику розглядати Україну можна тільки через оптичний приціл, неозброєним оком неможливо — далеко. Оптичний приціл дає наближене зображення цілі, але має дуже обмежене поле зору — закони фізики. Розглядаючи події через оптичний приціл, ми втрачаємо дуже багато важливої інформації про оточуюче середовище, що може призвести до помилкової оцінки.
Давайте згадаємо, як після відставки Арсенія Яценюка з посади прем’єра пан Байден дав високу оцінку його діяльності, суть якої полягала в тому, що уряд Яценюка на шляху реформ зробив більше, ніж усі попередні уряди разом узяті. Це був погляд із Вашингтона, де високий рівень життя, демократичних свобод і т.д., тому те, що робив уряд, сприймається як реформи. Розширивши поле зору з Києва, слово «реформи» я замінив би на фразу «пограбування найбідніших на користь найбагатших».
Тому представникам чинної влади, на мій погляд, потрібно не рекламувати «досягнення» себе улюблених, а йти до церкви молитися Богу і просити прощення за те, що довели країну і свій народ до такого стану.
А нашим громадянам, обираючи своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і онуків, варто враховувати, що погляд з Києва значно важливіший від погляду з Вашингтона, Москви чи Брюсселя. Не варто забувати, що ще за Володимира Великого і Ярослава Мудрого Україна мала потужну і впливову в світі державу.
