Забезпеченість вітчизняних аграріїв насінням українського походження є досить високою. Україна могла би щорічно експортувати близько 1,0 млн т насіння зернових культур для сівби, вважає завідувач відділу інвестиційного і матеріально-технічного забезпечення Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», д.е.н. Олександр ЗАХАРЧУК.
На його думку, задовольнивши внутрішню потребу в насінні та садивному матеріалі по всіх сільськогосподарських культурах, крім кукурудзи, соняшника і зернобобових, Україна має потенціал нарощування експорту цього виду агропродукції до 1,5 млрд дол. США. Наразі ж за кордон щорічно постачається насіння на суму лише від 10 до 20 млн дол. США.
За 2018 рік продано лише 1799 т насіннєвої пшениці при потенціалі у 855,3 тис. т, а ячменю — 234 тис. т із 576,5 тис. т. Обсяги зарубіжних поставок гречки — до Південної Африки — склали 93 тис. т, тоді як Україна має можливість експортувати 24,5 тис. т насіння цієї сільгоспкультури.
У структурі українського експорту насіння традиційно домінує кукурудза, зазначив науковець. Обсяги її поставок на зарубіжні ринки за 2018 рік у вартісному вимірі становили 9,4 млн дол. США, а частка насіння кукурудзи у вітчизняному експорті склала близько 85%. Основними країнами — споживачами цього виду насіннєвого матеріалу є країни СНД: Білорусь, Молдова, Грузія та Казахстан.
На зовнішніх ринках по відношенню до українського насіння зберігається цінова дискримінація. Зокрема, вітчизняна кукурудза йде на експорт по 2113 дол. США за 1 тонну, тоді як імпортна закуповується по вдвічі вищій ціні у 3950 дол. США. Пшеницю ми продаємо у 2,5 разу дешевше (450 дол. США за 1 т), ніж купуємо, а ячмінь — у 1,8 разу дешевше (570 дол. США за 1 т).
На заваді реалізації експортного потенціалу вітчизняного насіннєвого матеріалу стоїть ціла низка чинників, зауважив експерт.
З одного боку, це невизнання українських фітосанітарних сертифікатів, яке посилюється неповним приєднанням України до Схем сортової сертифікації Організації економічного співробітництва та розвитку.
З іншого, нижча якість українського насіння порівняно з насінням країн ЄС та США, а також сильний захист внутрішніх насіннєвих ринків інших країн для входження іноземного, у тому числі й українського насіння.
На думку науковців Інституту аграрної економіки, подолати цю проблему можна, лише запровадивши цивілізований, прозорий, ринковий обіг насіння та садивного матеріалу і захисту інтелектуальних прав селекціонера й селекційних установ.
Для цього, перш за все, слід підвищити платоспроможність суб’єктів процесу виробництва й використання сортового насіння від початкової до кінцевої ланок товаропросування насіння, а також розробити механізм управління ринком насінництва в напрямку збільшення обсягів пропозиції сертифікованого насіння, подальшого його здешевлення, поліпшення якості та асортименту.
Також необхідно створити систему насінництва зернових культур у кожному регіоні (області), до якої мають входити селекційно-насінницький центр, насіннєвий завод і регіональне об’єднання виробників насіння.
Крім того, доцільно запровадити практику ухвалення періодичних, розрахованих мінімум на чотири-п’ять років дії, базових законів із державного регулювання ринку насіння. Це сприятиме стабільності й комплексності державного регулювання, його відповідності тенденціям у розвитку національної економіки, зниженню залежності державних програм підтримки від бюджетного процесу.
І нарешті, вкрай важливим є здійснення подальших заходів із повного приєднання України до Схем сортової сертифікації насіння для міжнародної торгівлі, наголошує Захарчук.
