Держава не створює умов для того, щоб максимальна кількість українців виконала свій обов’язок — проголосувала на виборах. Як проміжний спосіб розв’язання проблем експерти рекомендують ухвалити законопроект №6240 й зрештою реформу інституції реєстрації місця проживання.
Загальнонаціональне дослідження Kantar TNS «Громадяни України, що живуть не за місцем реєстрації: їхня кількість та проблеми» показало, що мобільним українцям складніше реалізувати свої виборчі права. Різниця в електоральній активності на місцевих виборах між тими, хто живе за місцем реєстрації й тими, хто живе не за місцем реєстрації, сягає 21%.
Проголосувати на президентських та парламентських виборах ті, хто проживає не за місцем реєстрації, можуть, якщо вони за спеціальною процедурою тимчасово змінять місце голосування. Або ж їм потрібно їхати додому. На виборах до парламенту 2014 року цією процедурою скористалося всього 3% опитаних містян. 47% змушені були поїхати до свого місця реєстрації. 13% респондентів заявили, що не голосували саме через те, що проживають не за «пропискою». 36% — не голосували з інших причин. Дослідники зауважили, що частка тих, хто не голосували, збільшується пропорційно від віддаленості місця фактичного проживання до місця реєстрації.
Голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга АЙВАЗОВСЬКА каже, що наразі вибір мобільних громадян на місцевих виборах не може бути якісним.
«Їхати додому, щоб обрати міського голову та місцеву раду, до яких ви не маєте жодного стосунку, — це Радянський Союз. Це символічне ставлення до свого права голосу. В цей день мобільні громадяни з радістю в пориві з натовпом ідуть та голосують у приміщенні, де колись продавали пиріжки. Місцеве самоврядування має обиратися фактичними мешканцями територіальних громад, а не тими людьми, які символічно проголосують і повернуться в іншу громаду, де далі житимуть десять років», — вважає вона.
Змінити місце свого голосування громадяни могли до 25 березня. Таким правом скористалися 315 725 українців.
Серед лідерів мотивів, які стали підставою для зміни місця голосування, — фактичне місце проживання виборців не за місцем реєстрації (25%). На друге місце (24%) за показниками вийшли виборці, зареєстровані на окупованих територіях. На третьому (22%) — члени окружних та дільничних виборчих комісій, які захотіли проголосувати на тій дільниці, де працюватимуть у день виборів. 15% — офіційні спостерігачі за виборами або працівники правоохоронних органів, які забезпечуватимуть на виборчих дільницях правопорядок.
Представниця Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) Надія ПАШКОВА наводить дані опитування переселенців про їхню обізнаність щодо права зміни виборчої адреси. Якщо 2018 року про таку процедуру знали лише 24% внутрішньо переміщених осіб (ВПО), то цьогоріч — 55%. Орієнтовно 50% заявили про свій намір проголосувати на цих президентських виборах. Однак дані ЦВК свідчать, що лише 8% переселенців до кінцевого терміну змогли змінити місце голосування.
ПЛАЦЕБО
Ольга Айвазовська називає разову процедуру зміни місця голосування ефектом плацебо, який не розв’язує, по суті, проблеми з реалізацією виборчих прав. Особливо це буде відчутно до другого туру виборів.
«За законодавством у ЦВК є десять днів — до 10 квітня включно, — щоб оголосити рішення про повторне голосування. За п’ять днів до виборів завершиться термін звернення до відділів ведення Державного реєстру виборців. У громадян буде замало часу, щоб заявити про зміну місця голосування. ЦВК озвучувала цифри про пропускну спроможність обробки близько однієї тисячі заяв на день. Цей механізм не спрацює належним чином або частина громадян не захоче звертатися до органів ведення Держреєстру», — коментує вона.
Станом на 28 лютого 2019 року 993 тисячі громадян вибули з Держреєстру виборців. Причина — в них не визначена виборча адреса, а отже, їх не можна занести до списку виборців. У ЦВК кажуть, що таким громадянам слід усе ж таки знайти адресу, за якою вони зареєструють місце свого проживання.
«Це діє для всіх громадян. Ми маємо знати, до списків якої дільниці занести виборця. В законодавстві не передбачено інших способів, як можна потрапити до виборчого списку», — пояснює керівник служби розпорядника Державного реєстру виборців Олександр СТЕЛЬМАХ.
Ольга Айвазовська вважає неправильним, коли місце реєстрації визначає конституційне виборче право. «Це абсурд. В Україні превалює позиція реєстрації в квартирі або будинку, а не виборче право, що є частиною Загальної декларації прав людини ООН, 70-річчя якої ми відзначали минулого року. Очевидно, що виборча адреса не повинна визначатись адресою реєстрації. Якщо в громадянина її немає, потрібно визначати процедуру», — обурюється очільниця «Опори».
Із нею погоджується й керівниця проекту «Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні» Людмила ЯНКІНА. Правозахисниця Центру прав людини ZMINA радить таким громадянам спробувати отримати місце реєстрації в найближчому Центрі обліку бездомних людей.
Вона вказує на ст. 2 закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». В ній ідеться, що «реєстрація місця проживання чи місця перебування людини або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їхнього обмеження». Людмила Янкіна звертає увагу на те, що виборча адреса громадянина, який не має зареєстрованого місця проживання, визначається також за погодженням із центром обліку безпритульних людей, як це вимагає ст. 8 Закону «Про державний реєстр виборців».
Ми вибірково зателефонували до восьми таких обласних центрів і лише в двох співробітники заявили, що не ставлять на облік тих громадян, у яких немає реєстрації місця проживання і хто хотів би проголосувати на президентських виборах.
ЧОМУ УКРАЇНЦІ ЖИВУТЬ НЕ ЗА МІСЦЕМ РЕЄСТРАЦІЇ?
Дослідження соціологів Kantar TNS показало, що не за місцем реєстрації проживає щонайменше 3,3 мільйона дорослих українців. У цю цифру дослідники не враховували переселенців.
«Мобільні в середині країни групи — це платники податків, активні громадяни, які не висять на шиї в своєї держави. Вони їдуть до столиці, обласних центрів, зокрема вчитися, працювати, та з різних причин не мають місця реєстрації. Держава не може їх змушувати шукати це місце, а має знайти формулу реалізації виборчих прав, відштовхуючись від практики, яка склалася», — каже Ольга Айвазовська.
Під практикою експерт має на увазі тіньовий ринок праці та оренди квартир. Соціологічне опитування показує, що українцям складно зареєструватися не у власному житлі. Тут велику роль відіграють стереотипи, зокрема й той, що власність на помешкання визначається реєстрацією місця проживання.
Окрім цього, громадяни не бажають реєструватися через власні вигоди: 8% опитаних містян за допомогою зміни місця реєстрації отримували субсидії. 49% містян, які проживають не за місцем реєстрації, казали, що «прописка» може збільшити вартість комунальних послуг. А 32% не хотіли б мати справу з військкоматом.
Ольга Айвазовська наголошує, що через тіньовий ринок праці, небажання орендодавців укладати угоди та сплачувати податки громадяни не мають платити своїми виборчими правами.
Окрім цього, опитування переселенців Громадським холдингом «Група впливу» показало страхи українців на окупованій частині Донбасу, через які вони не змінюють місце реєстрації. «Люди з окупованої території бояться, що якщо вони зареєструються на підконтрольній Києву території, то втратять майно в себе вдома. Також бойовики на блокпостах у паспортах таких людей будуть бачити зміну реєстрації. Це підвищуватиме ризик під час перетину лінії зіткнення. Крім цього, в них є необхідність зберігати ментальний зв’язок із покинутими домівками. Тому ми маємо врахувати такі потреби цієї категорії громадян», — каже Тетяна ДУРНЄВА, виконавча директор Громадського холдингу «Група впливу».
ПОДВІЙНА ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ
Ще одна проблема, на яку вказують експерти, — подвійна інституціоналізація. Це стається, коли службовці вимагають те, що не визначено законодавством. До прикладу, Ольга Айвазовська дискутувала з керівницею відділу ведення Держреєстру про ксерокопіювання окремих сторінок паспорта. Та стверджувала, що вони потрібні, бо так зазначено на сторінці райдержадміністрації, а сайт Державного реєстру виборців відіграє другорядну роль.
Про подвійну інституціоналізацію розповідає також і переселенець із окупованого Криму Дмитро Федоров. Після завершення навчання в університеті в нього сплив термін реєстрації в гуртожитку. Потрапити в список виборців у нього вийшло з третьої спроби.
Щоб підтвердити нову адресу, громадяни мають принести до органу ведення Держреєстру виборців такі підтверджувальні документи на свій вибір, як договір оренди житла, довідка про взяття на облік ВПО, документ, який засвідчує догляд за особою, документ про підприємницьку діяльність, документ про права власності на житло та документ, що засвідчує шлюб або родинні стосунки.
Дмитро Федоров надав службовцям, зокрема, витяг з реєстру платників єдиного податку, який засвідчує, що він — фізична особа-підприємець. Вмовляння орендодавця, аби той дозволив «прописатись» у квартирі, Дмитро розцінює як приниження людської гідності. Переселенець так само не схотів фіктивно за спеціальну плату «прописуватис» за будь-якою іншою адресою, як йому рекомендував і сам зробив його друг. Дмитро Федоров також відвідував Центр обліку безпритульних людей, але там йому відмовили в обліку, оскільки для цього, за твердженнями службовців, він мав прожити в соціальній установі.
ЩО РОБИТИ?
Експерти вагаються, що така наполегливість буде в більшості мобільних громадян.
У довгостроковій перспективі ситуацію з виборчими правами українців може виправити реформа системи реєстрації місця проживання. Однак, як зауважує правозахисниця Людмила Янкіна, така реформа не може бути поверховою» За нашими мінімальними оцінками, необхідно внести зміни до щонайменше 150 нормативних актів», — каже правозахисниця. За її словами, наразі експерти пишуть Зелену книгу, яка має показати недоліки законодавства в чинній системи. Після цього етапу розпочнеться написання Білої книги з пропозиціями змін до законодавства.
Тим часом проміжним рішенням із виборчими правами Ольга Айвазовська вбачає в ухваленні законопроекту №6240. Цей документ пропонує усунути законодавчі та практичні перешкоди до повноцінної участі у виборах мобільних громадян та переселенців. Однак після двох років із моменту реєстрації документа у Верховній Раді депутати так і спромоглися його розглянути.
IFES вважає, що наявні перешкоди суперечать міжнародним стандартам і називає їх дискримінаційними. В організації очікують на рішення Європейського суду з прав людини, якому 2015 року троє переселенців поскаржилися на неможливість проголосувати на виборах.
«Кілька мільйонів українців не мають права голосу на місцевих виборах, а також обирають лише половину складу парламенту. Українська влада має поважати взяті на себе міжнародні зобов’язання та забезпечити реалізацію виборчих прав ВПО та інших мобільних усередині країни громадян не лише на папері, а й створювати умови для цієї практики», — каже старший міжнародний радник IFES Гарольд Джепсен та закликає парламент ухвалити законопроект №6240. До цього раніше закликали також місцеві ради, зокрема в Ужгороді, Кривому Розі, Херсоні, Коростені, Вінниці, Маріуполі та Харкові.
Олександр Стельмах погоджується, що в процедурі зміни місця голосування потрібно відмовлятися від підтверджувальних документів». Слід відмовитися від документів, які потрібні для зміни цієї процедури. Сам керівник органу вирішує, чи є заява вмотивованою. Це породжує місцеву корупцію. Для цього достатньо однієї заяви, де виборець сам вказує адресу, а це вже наша справа, щоб виборець був включений лише в одну виборчу дільницю. Другим кроком може бути використання інтернету для подання заяви з електронним підписом громадянина», — ділиться своїм баченням керівник служби розпорядника Державного реєстру виборців.
