У великій репетиційній залі Національної опери України відбувся майстер — клас за участі Клод Бессі і Сиріла Атанасова. Нагадаємо, «День» писав про тріумфальні гастролі в грудні-січні у Парижі балетної трупи Національної опери України. Нині програма перебування французьких гостей відбувалася напередодні 115-ї річниці від дня народження легендарного танцівника і хореографа Сержа Лифаря. Клод Бессі, видатна балерина, улюблениця Лифаря, «Етуаль» Гранд Опера, яка протягом 30 років очолювала при театрі Школу танцю, та її багаторічний сценічний партнер Сиріл Атанасов, володар Премії ім. В.Ніжинського та звання Кавалер мистецтв і літератури, прем’єр, професор балету Гранд Опера.
У фойє київського театру розгорнута фотовиставка, присвячена Сержу Лифарю, на багатьох фотографіях якої гості впізнавали і себе: Клод Бессі познайомилася з Лифарем, коли їй було лише 15, маестро став для неї дуже близькою людиною на все життя — головним творцем, вихователем, дороговказом. Наступного дня їх чекали в Академії балету, де зустріч відбувалася в форматі безпосереднього спілкування учнів та іменитих гостей, а також демонстрації успіхів вихованців: вони підготували концерт, у програму якого входив фрагмент з одноактного балету «Лифар-сюїта» в постановці Дмитра Клявіна. Ввечері гості відвідали балетну виставу «Снігова королева» в постановці Аніко Рехвіашвілі. Результатом цього відвідування стало рішення французів відзняти фільм — балет «Снігова королева» Гості залишили Київ, сповнені планів на подальшу співпрацю. А це і наступні гастролі, і постановка одного з балетів С. Лифаря на сцені НОУ.
— У Парижі ми познайомилися з мадам Бессі, яка з сумом зазначила, що Європу заполонила псевдосучасність, захопленість формою, що стало самоціллю. А ось танцювальність, забарвлена духовністю, занурення в казку, — це і є справжній балет, і порадила артистам Гранд-опера подивитися наші спектаклі як приклад «справжнього балету», — розказала керівник балету Національної опери України Аніко РЕХВІАШВІЛІ. — Чимало колег з Гранд Опера відвідали наші вистави, відбулися знакові зустрічі, результатом яких стане спільний концерт — «Вечір французько-українського балету», який відбудеться на нашій сцені 14 квітня. У процесі неформального спілкування французи — а серед них були і прем’єр Гранд Опера Франсуа Алю і Валері Колен, балетний продюсер — запитали мене, як вони могли б допомогти київському балету. Тоді я і висловила своє бажання, аби для наших танцівників було проведено майстер-клас.
СЕКРЕТАМИ МАЙСТЕРНОСТІ ДІЛИТЬСЯ КЛОД БЕССІ (ВИДАТНА БАЛЕРИНА, УЛЮБЛЕНИЦЯ ЛИФАРЯ, «ЕТУАЛЬ» ГРАНД ОПЕРА, ЯКА ВПРОДОВЖ 30 РОКІВ ОЧОЛЮВАЛА ПРИ ТЕАТРІ ШКОЛУ ТАНЦЮ)
Я радію тому, що наші артисти відчувають себе інтегрованими у загальний європейський балетний процес, а ще тому, що вони побачили результат французьких гастролей, які не просто пройшли і завершилися, а з них починається великий шлях, рух яким веде до нових досягнень. Для мене як керівника трупи найважливішим є можливість далі професійно спілкуватися, робити нові проекти. Є певні домовленості, плани на майбутнє. Наступного сезону вже є домовленість про наступні новорічні гастролі: цього разу на сцені Театру на Єлисейських Полях ми покажемо «Лебедине озеро». На сайті театру це вже активно рекламується, продаються квитки.
— А щодо обміну досвідом: у цьому напрямі буде продовження?
— Так, за результатами першого майстер-класу ми побачили, що є над чим додатково працювати. Домовляємося про проведення окремих уроків для жінок і чоловіків. Треба користуватися моментом, поки наші танцівники горять бажанням отримати щось нове. Це не означає, що ми відмовимося від своєї школи, але ми її значно збагатимо. Це природний процес.
— Наскільки велика різниця між французькою, українською балетними школами?
— Для професіоналів дуже помітна. Почнемо з того, що Маріуса Петіпа, є француз за походженням, але не французький балетмейстер за трвдиціями балетного театру, який увібрала в себе і українська школа, французи сприймають не сприймають його, як власного хореографа. В них інше ставлення до великих стрибків, це більше наша прерогатива, в нас у стрибок вкладається характер, хвацькість. А от щодо дрібної техніки, стриманої, прикритої манери, великої вишуканості стрибка, дрібних переходів, які часто змінюються — це те, чому варто повчитися і що нам цікаво. Саме на цьому будується французький балет. Але і їм цікаво бачити нашу школу. Великі балети Чайковського-Глазунова не ставлять в такій великій кількості на французьких сценах. «Лускунчик» давно вже знятий з репертуару Гранд Опера. Тож нам теж є чим зацікавити їхню публіку. Тож різниця шкіл і напрямів притягує одна одну.
— У Києві гостям показали не виставу — класичну спадщини, а сучасну класичну балетну виставу. Чому саме «Снігову королеву»?
— Обирали французи. Про наш балет знімає фільм Бертран Норман, у Парижі він був біля нас поруч зі своєю камерою всюди: і на виставах, і на прогулянках, і в магазинах, і на екскурсіях по пам’ятних лифарівських місцях. Тож в неформальній обстановці вони розпитували наших танцівників, які вистави кому найбільше подобаються. Найчастіше лунала «Снігова королева», тож за таким принципом вона і була відібрана для показу під час візиту Мадам Бессі до Києва. Мадам Бессі високо-професійно оцінила цей балет, який їй здався неймовірно музичним, складним та її висловлюванням, що його хореографічного тексту вистачило б на три балети. Я вдячна усім, хто провів цю виставу на найкращому рівні: нашому новому диригенту Віктору Олійнику, який оперативно і ретельно опанував партитуру, натхненно співпрацював з оркестром. Попри те, що Ярослав Ткачук перед початком вистави невдало стрибнув під час розминки і травмував ногу, але він зібрався і блискучо виступив і переміг біль... Я страшенно переживала. Це ж моя вистава, але, зрозуміло, що з часом кожна постановка починає жити своїм життям. Клод Бессі і Сиріл Атанасов, які спочатку досить спокійно та зацікавлено дивилися, з часом захопилися, аплодували і вигукували «Браво!».
— То, можливо, «Снігову королеву» ангажують на гастролі?
— Для початку цей балет буде знято як фільм-балет і представлений французькому глядачу. А далі буде видно... Мені приємно, що український балет стає повноправним конкурентним гравцем на європейському хореографічному «полі». Рух уперед — це коли ти не чекаєш, що тобі дадуть, а сам пропонуєш продукт, який затребуваний і продається в світі.
