Драматичну легенду для симфонічного оркестру, хору та солістів одного з найоригінальніших митців Франції Гектора Берліоза представили у Національній опері України. Творчість цього композитора характеризується самобутністю у вирішенні любих тем, до яких він сміливо торкався, використовуючи найбільш популярні сюжети світової літератури. Берліоз завжди знаходив для їхнього втілення новаторські жанрові рішення, часто викликаючи подив і палки дискусії своїх сучасників...
БИТВА ПЕКЛА І НЕБА
Риси ораторії та опери оригінальним чином поєдналися у «Засудженні Фауста». Сюжетна послідовність подій сконцентрована тут навколо головного персонажа й у вузлових моментах пов’язана з твором, який слугував для композитора джерелом натхнення, «Фаустом» Гете. Так само, як у першій частині драматичної поеми, Фауст Берліоза на початку відчуває втому від життя, яке бурхливо вирує навколо і відзначено яскравими барвами. Радісними танцями вітають розкіт весняної природи селяни, урочистим маршем проходять долиною Угорщини солдати, а коли дія переноситься на північ Німеччини і за вікнами кабінету усамітненого Фауста раптово зазвучить світлий Великодній гімн, його настрій знову круто змінюється. Замість думки про самогубство, він поринає мріями в образи щасливого дитинства й відчуває, як оживає в душі чиста віра. І саме у момент такого просвітленого переживання поруч із мрійливо-меланхолійним героєм з’являється злий дух-спокусник Мефістофель. У подальших епізодах саме він стає рушійною силою всіх колізій, пропонує Фаусту на вибір життєві насолоди.
Грубуваті веселощі й розваги натовпу вибагливого Фауста не приваблюють. І лише тоді, коли у сонних мареннях Мефістофель демонструє йому цнотливий образ Маргарити, він виявляє палке бажання віддатися новим почуттям.
У другій частині твору образ Маргарити набуває реального музичного втілення. Вона теж опиняється під владою чарівних навіювань звабника Мефістофеля. Однак її кохання до Фауста щире і цнотливе. Свідченням цього стає тонка вишуканість її музичних висловлень.
У творі Берліоза зайнятий великий виконавський склад: симфонічний оркестр, четверо солістів, великий мішаний хор і дитячий хор. З жанром ораторії драматичну легенду пов’язує чергування контрастних музичних картин, різних за характером і стилем викладу. Вони поєднуються за монтажним принципом і вражають раптовістю зміни ракурсу викладення. Поряд із жанровими номерами, вирішеними крупним мазком, тут є тендітна прозора музика фантастичних істот, які навіюють Фаусту солодкі мрії і заколисують його волю. Масштаб охоплення подій розширюється до космічних вимірів при наближенні до фіналу. Фауст робить останнє зусилля врятувати знеславлену ним Маргариту, однак остаточно попадає у тенета диявола, коли легковажно погоджується підписати з ним угоду і занапастити власну душу. Образи апокаліпсису викликає в уяві сповнена надзвичайної динаміки кульмінаційна сцена падіння героя у безодню, куди разом з Мефістофелем його стрімко несуть пекельні коні. Яскравим контрастом до цієї похмурої картини служить епілог на небесах. Обидва хори, мішаний і дитячий, оркестр, тендітний дитячий голос у піднесеному гімні оспівують Маргариту як символ вічної жіночості і приклад милосердя Творця, який дарує спасіння наївній грішній душі, засліпленій коханням.
Коли йдеться про концертне виконання такого багатовимірного складного твору, першої черги від таланту диригента, його волі, здатності майстерно регулювати постійне переключення планів залежить цілісність враження. Керівник потужного музичного колективу Національного симфонічного оркестру України Володимир Сіренко розкрив усі тонкощі та образне багатство вишуканої партитури, зберігаючи динамічний баланс всіх її компонентів. Одночасно з першої до останньої ноти він не втрачав загальної перспективи, яка спрямовувала від постійної зміни вражень до грандіозного фіналу, в якому відбувалася остаточна битва Пекла і Неба.
ЕНЕРГЕТИЧНИЙ «МОТОР» ДІЙСТВА
У гнучкій взаємодії з оркестром виступив провідний хоровий колектив, уславлена Національна капела «Думка», яку очолює відомий досвідчений музикант Євген Савчук. В епілозі яскраві звукові барви твору доповнилися проникливим прозорим звучанням Великого дитячого хору Українського радіо під орудою Галини Трофимової. І звичайно, вагома доля успіху всього концерту залежала від головних солістів, здатних у концертній версії зберігати виразність змальованих портретів героїв, вибудувати рельєфну лінію розвитку їхніх образів і взаємних стосунків...
У чудовому українсько-французькому виконавському складі пальму першості хочеться віддати Мефістофелю, французькому бас-баритону Лорану Аркаро. Спочатку здалося, що його голос не має звичних для постаті диявола-спокусника темних густих барв. Однак дуже швидко стало зрозумілим, що його Мефістофель із першої своєї появи став енергетичним «мотором» всього розгалуженого музично-театрального дійства. Він вів свою роль у активному спілкуванні з партнерами, слухав репліки хору, ніби спонукав до активних дій тендітних істот з потойбічного світу, своїх вірних слуг та виконавців його задумів, тормошив задумливо меланхолійного Фауста, образ якого переконливо змалював український тенор Олександр Чувпило. Зворушливою ліричною проникливістю й підкресленою вишуканістю музичних малюнків вирізнялося виконання партії Маргарити французьким сопрано Дельфін Айдан. У загальному вокальному ансамблі вдало виступив також український бас Олександр Харламов, який виконав невеличку партію Брандера. Під час сцени в корчмі Ауербаха у Ляйпцигу його герой потішив хмільних гостей пародійною пісенькою про отруєне мишеня, страждання якого порівнював з муками кохання. Мелодію цієї пісні підхоплював хор, перетворивши на справжню вчену фугу. Це спонукало Мефістофеля висміяти наївних обивателів у пісні-притчі про блоху, підняту до статусу знатної особи і перетворену на фальшивого кумира...
«Засудження Фауста» у наш час зазвичай з’являється на світових оперних майданчиках, як новаторська за своєю будовою театральна вистава. Концертне виконання твору в Національній опері викликало надію, що й в Україні можемо з часом дочекатися у програмі наших оперних колективів появу такого неординарного твору. І тоді ми так само зарахуємо таку виставу до «українського прориву», бо ж, безумовно, проривом став і цей знаковий концерт, який у живому звучанні транслювався Українським радіо на міжнародну слухацьку аудиторію.
