Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Його бойовий шлях вартий окремої книги»

Під час обстрілу позиції «Зеніт», що поряд із Донецьким аеропортом, загинув боєць 93-ї бригади Микола Неживий із Хмельницького
18 квітня, 2019 - 10:34

Війна. Нові втрати...

Чотири, шість, десять, чотирнадцять ворожих обстрілів — щодня прес-центр Операції об’єднаних сил повідомляє цифри, за якими, на жаль, нерідко стоять поранення і втрати наших воїнів. Війна триває, а після першого туру виборів дії ворога ще й посилилися. «День» продовжує розповідати про українських захисників, які ціною власного життя забезпечили співвітчизникам можливість спокійно займатися весняними домашніми справами та дебатувати щодо політики в транспорті й соцмережах... Сьогодні публікуємо історії Руслана Слісаренка з Іванівців Барського району, Юрія Фармагея з Огіївки Гайсинського району Вінниччини та Миколи Неживого з Хмельницького.


«Його бойовий шлях вартий окремої книги»

Під час обстрілу позиції «Зеніт», що поряд із Донецьким аеропортом, загинув боєць 93-ї бригади Микола Неживий із Хмельницького

Він пішов на війну добровольцем ще 2014 року. Продав власну автівку, придбав спорядження і став до лав «Айдару». Потім ніс службу в складі 93-ї бригади, перевівся до 54-ї, брав участь у боях на Світлодарській дузі. Зазнав поранень і демобілізувався. Але навіть, попри статус інваліда війни, вирішив повернутися до лав ЗСУ. В лютому цього року знову підписав контракт і пішов на фронт у лавах рідної 93-ї бригади. Побратими згадують його легку вдачу та веселий характер. За те, що вмів полагодити будь-що, його називали «Механ» (подекуди «Механік»). 8 квітня він поспішав занести хлопцям «гаряченького» поїсти на бойову позицію. Загинув у спостережному пункті під час обстрілу противника з ПТРК. Осколок влучив йому в шию.

«Микола з початком російського вторгнення на український Донбас пішов захищати Україну. Він пройшов найгарячіші точки війни у 2015—2016 роках. Боронив селище Опитне, воював у районі сумнозвісної метеовежі Донецького аеропорту. В 2017 році звільнився з ЗСУ. Та з плином часу в домашньому затишку не міг спокійно спостерігати за російсько-українською війною, сидів у мирному Хмельницькому, але серце кликало його на фронт. Тому вже в лютому 2019 року «Механ» повернувся до нас, знову на Донецький напрямок, — згадує побратим загиблого Вадим. — Поліг смертю хоробрих. Більше думав про інших, ніж про себе. Піклувався про молодих бійців. У той день він виніс на блокпост хлопцям поїсти і попити. Розпочався артилерійський обстріл. У спостережний пункт, де перебував Микола Миколайович, влучила протитанкова ракета. Смерть настала миттєво».

Микола Неживий народився 16 вересня 1961 року в селі Перчуново Новоукраїнського району Кіровоградської області. Там закінчив школу і вступив до миколаївського училища. Потім служив у армії. За розподілом потрапив до Хмельницького, де й залишився після завершення військової служби. Працював на приватних підприємствах. Мав родину — люблячу дружину, доньку і троє онуків (21, 16 і 8 років).

«Я добре пам’ятаю Миколу Миколайовича. Він часто заходив до нас у міську раду. Був свідомим патріотом. Не рвав на собі сорочку і не кричав про свої заслуги на кожному кроці — його любов до країни була абсолютно щирою. Він постійно був на передовій — заради своєї родини, заради свого міста, заради України. Його бойовий шлях вартий окремої книги, яка має бути написана», — сказав під час прощання міський голова Хмельницького Олександр Симчишин.

Проводжали Миколу Неживого з майдану Незалежності всім містом. Містяни утворили живий коридор, схилившись перед героєм на коліна, раз-у-раз вигукували «Слава!», «Слава!», «Слава!». Поховали загиблого бійця на Алеї Слави міського кладовища, що в мікрорайоні Ракове. За п’ять років війни Хмельницький втратив 31 героя. Загалом із області загинуло вже до двох сотень бійців.

Підготувала Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниччина
Газета: