Деякі кіножанри — просто готовий конструктор: ось вам конкретна кількість гаєчок, гвинтиків та інших деталей певної форми, збирайте собі на втіху. Може вийди велосипед, а може танк, але деталі одні й ті самі. Особливо вірно це для екранізацій коміксів, надто ж для продукції найстарішої компанії, що їх виробляє — DC.
Наприклад: супергерой має бути в плащі та яскравому обтягувальному трико, в масці (необов’язково), мускулястим і з яким-небудь символом на грудях. Бажано ще вміти літати й мати суперздібності (як Супермен) або суперзброю (Бетмен).
На щастя, на лиходіїв такі суворі правила не поширюються. На цьому, до речі, тримається популярність серіалу «Готем» тих-таки DC — від розмаїття і яскравості антигероїв там у очах мерехтить, один кращий за іншого. Але ми відволіклися.
Зазвичай комікс — це історія про дорослих героїв і лиходіїв, розрахована на підліткову авдиторію. Однак у новому фільмі DC «Шазам!» центральний персонаж — це і є чотирнадцятирічний шибайголова на ім’я Біллі Бетсон (Ешер ЕНЖЕЛ), який, вимовивши отримане від сивого чаклуна закляття «Шазам!», перетворюється на усміхненого здорованя, що вміє літати й стріляти блискавками з рук, ну й відповідно вдягнений у червоне трико й білий плащ; от майже Супермен. При всьому тому по суті своїй Шазам так і лишається неблагополучним і доволі егоїстичним — бо покинутим власною матір’ю — підлітком. З цього й випливає більшість комічних ситуацій.
Режисером картини є швед Девід Ф. САНДБЕРГ (нар. 21 січня 1981), відомий раніше за фільмами жахів, зокрема «Не вимикай світло» й «Анабель: Створення». Той, хто вміє добре лякати — знає, як насмішити. В Сандберга це виходить.
«Шазам!» так само зібраний зі стандартних деталей комікс-фільмів. Біллу протистоїть антагоніст з рівними можливостями Доктор Таддеус Сівана (Марк СТРОНГ) — жорстокий, розумний і до біса серйозний. В нього вселилися 7 смертних гріхів — огидних до кумедності чудовиськ, і він, звісно, хоче захопити світ, а Білл — єдиний, хто здатен злого Сівана зупинити.
А втім, фільм цікавий не типовістю складових, а тим, як вони сполучаються. Сандберг перетворює головний конфлікт «Шазама» з боротьби двох літаючих суб’єктів на протистояння веселої й бешкетної (незважаючи на пережиті страждання) дитини та безпробудно патетичного, у найгіршому сенсі дорослого Доктора. Особливо показовий і смішний момент, коли вони висять у повітрі по різні сторони шумної вулиці й Таддеус виголошує типову суперлиходійську промову («світ їстиме з моїх рук» тощо), але його банально погано чути, що викликає потік дотепів з боку Білла та сміх у залі.
Та й сам Білл-Шазам з його червоно-біло-золотими кольорами та фізіономічною подібністю до рок-н-рольної зірки 1950-х несе в собі потрібний запас самопародії. Всі ці іронічні штрихи прошивають фільм рівно настільки, аби зробити його і не нудним, і не надто дурним. І навіть фінальний поворот, з якого випливає, що вся історія — не про війну зі страшним Доктором, а про набуття люблячої родини — не здається вже таким сиропним.
Ось дивно: коли DC робить щось цілковито серйозно, яку-небудь «Диво-жінку» чи нових «Бетменів», то дивитись це неможливо. А беруться за легеньку дитячу розвагу — й отримують видовище, цілком прийнятне для всіх віків.
Частіше усміхайтеся, панове продюсери.
