Російських «приезжих из столицы» по телебаченню не дивлюся. Як на мене, цю тему вичерпав Гоголь.
Зараз користуюся інформацією зі статті І. ЛОСЄВА в газеті «День» № 51-52 за 23—24 березня («Опозиції потрібна зміна самої влади, але не системи?» — Ред.), в якій ішлося, зокрема, про виступ керівника російсько-українського інформаційного центру Олега Бондаренка на «5 каналі». «Він із задоволенням висміяв прагнення українців до рівноправності з Росією, популярно пояснивши, що світ ділиться на країни, які приймають рішення (до них, безперечно, належить РФ), і країни, які повинні їх виконувати (до них належить Україна)».
Послухавши Бондаренка, одразу засумуєш за первісним голосом В.В. Жириновського, адже десятки Бондаренків разом узятих не наберуть стільки прихильників, щоб пройти в Держдуму. А чому? Вольфович — то особистість. Він хуліганською мовою висловлює хуліганські ідеї. І потрапляє в смаки по-хуліганськи налаштованої публіки. Думаєте, біля нього не крутяться радники-бондаренки, які хочуть його причесати? А він їх посилає на... А сам озвучує хамські ідеї своєю мовою і навіть популярних артисток називає «продажними дівками» та обіцяє топтати їх ногами, як тільки стане господарем Кремля.
Звичайно, всі знають, що Вольфович бреше, але як складно!
Вторинність — то не те, що каже Бондаренко про країни, які мають слухатися й виконувати. Вторинність — то бездарність. Часом блискуча. От уявімо собі — на багатолюдному стадіоні виступає Геббельс. Він говорить те саме, що говорить Гітлер, і, може, навіть краще говорить. Але публіка починає позіхати і чекає, коли з’явиться фюрер. Тоді все оживає, навіть якщо фюрер скаже тільки двоє слів: «Вік Хайль!» — усі будуть задоволені.
Я не радив би українським телеканалам запрошувати Бондаренків і кліпати перед ними очима. Краще запрошуйте Путіна, і то за умови, коли він скаже щось у стилі «мочить в сортире».
І обов’язково підготуйте йому запитання: що сталося з тими рішеннями, які всі мусили виконувати 1989 року, коли розкидали Берлінський мур зі сміхом та співами?
