Нова, п’ята прозова книжка житомирського письменника Григорія Цимбалюка «Іпостасі», що недавно вийшла друком, невелика за обсягом — це трохи більше 200 сторінок. Але «пробігти» її похапцем не випадає — щоразу зупиняєшся на якомусь пасажі або фразі, за якими, щонайменше, серйозна думка, іноді — ледь не цілісна філософія життя. Перша частина «Заповітне» (як визнає сам автор, найдорожча йому) — це спогади про багаторічну тісну дружбу з Євгеном Концевичем. Власне, вся книжка вийшла з присвятою письменнику, який став житомирським символом шістдесятництва й дисидентства. Крім особистих моментів — близько десяти років тому Євген Концевич благословив пана Григорія на першу книжку, яка теж була присвячена йому — в ній багато живих оповідок про речі, маловідомі або зовсім невідомі загалу. Зокрема, про непрості стосунки важкохворого письменника з медициною (він просто змушений був зайнятися самолікуванням), зневажливе ставлення місцевих посадовців (за президентства Леоніда Кучми) до елементарних питань облаштування його садиби та й до інших проблем. Для самого Цимбалюка, за його власним визнанням, видатний житомирянин став високим духовним орієнтиром, мав би стати таким і для всіх українців, які поважають себе і свою країну. Нині, зізнається він, «мій внутрішній хронометр вестиме невмолимий відлік до його відходу й після...»
Друга частина книжки, названа її автором «Тепло позбічного саду», найбільша за обсягом, до неї увійшли оповідання, деякі з них почасти ближчі до жанру есе чи документальної прози. Тут письменник залишається вірним своєму головному принципу — бути максимально правдивим у тому, що пише й віддає на осуд читачів. Головне для Г. Цимбалюка — що означає в людському вимірі їхній біль, їхні поривання, надії, падіння, насамкінець? І тут же історії кохання дорослих людей, завжди непростого, навіть важкого, без взаємності, але зазвичай такого, що підіймає над буденністю, а не принижує. Одна з них і дала назву всій книжці. Ця тема, зізнавався письменник у розмові з «Днем», стає для нього дуже важливою, і в наступній книжці, яку він назвав «Проща», найбільше буде саме про любов.
Третій і останній розділ «Жорства» — це записки, «есешки», як говорить сам письменник, думки з певних приводів. Ними стають окремі суспільні події, висловлювання відомих людей і факти їхнього життя тощо. Переважно автор і тут не зраджує собі — висловлюється з жорсткою прямотою, недвозначно окреслюючи своє ставлення й бачення.
Для титульної й останньої сторінок обкладинки письменник вибрав картини житомирського художника Миколи Соболівського (нині працює в Польщі). В самій книжці використовує звичайні світлини, в тому числі з власного архіву. І це, як наголошує він сам, є принципом, бо зі старими фото, на його переконання, до нас приходить духовний зв’язок із тими, хто на них зображений.
Залишається додати, що книжка відзначена премією на останньому обласному конкурсі «Краща книга року» в номінації «Проза року».
