Завтра, 27 червня, в певному сенсі вікопомна дата: рівно 90 років тому в нью-йоркських лабораторіях Белла була продемонстрована система передачі повнокольорового телезображення.
Телебачення — мабуть, єдиний із винаходів новітнього часу, зненавиджений та обожнюваний рівною мірою, навіть з рівною пристрастю. Кого зі знайомих не запитаєш — вони «телик» або не дивляться, або взагалі викинули. Французький культуролог Гі Дебор свого часу створив цілу теорію про «суспільство спектаклю», не в останню чергу базовану на критиці впливу ТБ: мовляв, усе суспільство перетворилося на спектакль мас-медіа, який витіснив реальне життя. Послідовники Дебора закликали «думати головою, а не телевізором». Але 1968-й давно відгримів, а телеканалів і телеглядачів лише побільшало, й телесеріали нині дивляться й домогосподарки, і інтелектуал(к)и.
Були в бунтівників сподівання на інтернет: ось де влаштуємо опозицію маніпулятивному блакитному екрану, ось де нарешті забуяють розмаїття дискурсів і безмежна демократія!
Але ні. Інтернет швидко перетворився на таке собі телебачення-2, де тон задають ті ж коментатори, які сидять і в студіях, а новини здебільшого беруться з тих самих джерел, з яких їх беруть телевізійники. Ще й нічим не стримуване хамство додалося.
Зрештою, жоден плюралізм думок, жодні соцмережі не вберегли такі різні держави, як США та Україна, від приходу до влади телевізійних гомункулів — Трампа і Зеленського. Америка наслідки цього вибору вже досьорбує, а в нас весь бенкет попереду.
Так що, клятий ящик зі світлодіодами в усьому винен?
Людство без упину вдосконалює засоби передачі і зберігання інформації. Робить їх ефективнішими, доступнішими. А ось свій життєво важливий біологічний орган, який цю інформацію засвоює, поліпшити не може. Так і продовжують сидіти у мільйонах мізків дурість, страх і забобони, які жеруть все, що до них доносять очі й вуха, жеруть, і жиріють, і перемагають в усіх вагових категоріях.
Чи думали про це вчені уми 1929-го, коли демонстрували свій винахід?
Мабуть, ні. Радше — про те, який дивний новий світ постане, коли в кожен дім передаватимуть не тільки звук, а й картинку. Наскільки поінформованішими стануть люди. І освіченішими. І вільнодумнішими. І скептичнішими.
Казка про білого бичка.
Постскриптум. Аби не уславитися за буркуна, уточню: я вірю в торжество розуму. І якісного, чесного телебачення. Саме в такій послідовності.
