Останні події в Парламентській Асамблеї Ради Європи мають ще один вимір — інформаційний.
Рішення ПАРЄ, яке створило умови для повернення російської делегації разом з російськими грошовими внесками, було ухвалено не лише завдяки кремлівської пропаганді в Європі.
Українці не були готові до подій у Страсбурзі й не розуміють мотивації європейців не лише через погану поінформованість.
Але комунікаційна складова в ухваленні такого рішення ПАРЄ і такого його сприйняття українським суспільством є, і вона доволі значна.
ПРОТИ МОНСТРІВ
Україна ще з перших днів російської гібридної агресії в Криму мала вести активну інформаційну війну в ключових європейських центрах впливу. Мешканці Берліна, Парижа, Брюсселя, Лондона, Рима мали бути поінформовані про те, що саме відбувається в Україні й з Україною з української точки зору.
Але...
Можна провести ґрунтовні та розлогі дослідження, в яких порівняти охоплення аудиторії Західної Європи українськими та російськими наративами. Втім, можна сходу сказати — у України немає комунікаційних каналів, які були б співмірні з монстрами російської пропаганди — RT (екс-Russia Today) і Sputnik.
Зробимо найпростіші порівняння розміру аудиторій (відомості на 25.06.2019).
Фейсбук-сторінка українського державного інформаційного агентства «Укрінформ» французькою мовою:
— 3912 людей вподобали це,
— 3973 особи стежать за цим.
ФБ-сторінка німецької версії «Укрінформу»:
— 829 людей вподобали це,
— 917 людей стежать за цим.
«Укрінформ» англійською:
— 3060 людей вподобали це,
— 3267 людей стежать за цим.
Італійською «Укрінформ» взагалі не виходить.
Тепер подивимось на Sputnik International — російське мультимедійне агентство, що перебуває у державній власності.
Sputnik Italia у «Фейсбуці»:
— 60 430 людей вподобали це,
— 65 500 людей стежать за цим.
Sputnik France:
— 396 507 людей вподобали це,
— 422 492 особи стежать за цим.
Sputnik Deutschland:
— 208 134 особи вподобали це,
— 209 909 людей стежать за цим.
Фейсбук-сторінка Sputnik англійською мовою:
— 1 253 594 особи вподобали це,
— 1 271 247 людей стежать за цим.
Ідемо далі:
RT — колишнє Russia Today, російський державний міжнародний ТВ-канал;
— англійська версія RT на YouTube — 3 571 489 підписників;
— RT France — 522 512;
— RT Deutsch — 294 077 підписників.
UATV Channel — український державний телеканал іномовлення — на YouTube має 11 940 підписників. Готує передачі англійською, але не має ні французької, ні німецької версій. Є суто каналом іномовлення, але не міжнародним медіа. Відтак UATV розповідає — як може — світові про Україну, а російське RT — світові про світ із російської точки зору.
Оцінювати ефективність з точки зору інформаційного протистояння UATV — Russia Today неможливо в принципі — це абсолютно різні вагові категорії й загалом сутності. Вийде порівняння типу прадавній печерний ведмідь із фільму жахів проти плюшевого ведмедика із іграшкового магазину.
Звісно, що потрібно робити серйозне дослідження із порівняння кількості матеріалів про Україну в російських та українських медіа за кордоном, із порівняння їхньої якості з точки зору технічного виконання та впливу на аудиторію. Втім, після несистематичного порівняння каналів комунікації із Західною Європою України та Росії складається стійке враження, що російська пропаганда є набагато ефективнішою з точки зору інформаційної війни, аніж українська журналістика з точки зору протидії цьому маніпулятивному впливу.
ЖАХЛИВИЙ ІМІДЖ
За відсутності всеохоплюючих досліджень на тему ефективності ведення Україною інформаційної війни в Європі, звернімося до експертних оцінок.
Кілька місяців тому, в лютому цього року, голова представництва Європейського Союзу в Україні Х’юг МІНГАРЕЛЛІ констатував, що Sputnik і Russia Today створюють у Західній Європі «жахливий» імідж України, що зменшує підтримку України за кордоном.
На конференції «Змінюючи комунікації та комунікуючи зміни», дипломат заявив: «Імідж України в Західній Європі абсолютно не пов’язаний із реаліями цієї країни. Україна платить величезну політичну ціну за цей поганий імідж, і в Західній Європі дуже мало людей знають, що Україна — це країна з промисловими традиціями, яка випускає двигуни для літаків, може будувати ракети і супутники. Дуже мало людей знають, що Україна — це красива країна з неймовірним туристичним потенціалом».
На думку представника ЄС, погана репутація призводить до недостатньої політичної підтримки України в Європі, особливо в Західній Європі. «Важливо боротися з жахливим іміджем України, який створюється російськими ЗМІ, особливо Sputnik і Russia Today. Вони є дуже сильними інструментами», — порадив він.
З точки зору спеціаліста це очевидні речі — очевидно, і все те, що відбувається в європейському інформаційному полі, і те, що потрібно робити. Однак через те, що Україна чомусь не робить очевидно необхідних кроків, ті, хто це бачить, вимушені постійно повторювати свої оцінки та поради, сподіваючись, що хтось їх таки почує. Але ні, цього не відбувається...
І не треба про фінансування — якщо хтось вирішить провести аудит витрачених «на імідж України за кордоном» коштів, то виявить... скажімо так, купу недоцільно витрачених грошей. Коли на тебе пре печерний ведмідь з гібридною війною, відбиватися плюшевим ведмедиком «культурної дипломатії», «позитивних новин» і «туристичних рекламних роликів», може, й теоретично, «за книжками», правильно, але точно неефективно.
«ВСЕ ПРОПАЛО»
Повернімося тепер до іншого комунікаційного аспекту голосування в Страсбурзі.
Правда в тому, що рішення про повернення російської делегації до ПАРЄ було схвалено ДО (!) президентських виборів в Україні, тобто більш ніж два місяця тому. Про це повідомив після голосування не хто-небудь, а сам міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Тепер, увага, запитання: хто і навіщо створював у українців враження того, що «боротьба триває» і «все має бути добре»? Цей хтось був не поінформований? Маніпулював громадською думкою? Вірив у диво?
Скептично налаштовані до зовнішньополітичної політики попереднього президента і його команди експерти дуже критично оцінили все, що відбулося в Страсбурзі, та реакцію українців на ці події.
«Тут така зрадна зрада під’їхала...»
З російської делегації в ПАРЄ зняли санкції, і тепер вона може повернутися.
...Як же тепер з цим жити? Десятки розчарованих і здивованих постів у стрічці ФБ.
«А як же європейські цінності?!» — обурюються одні.
«І після всього, що зробила Росія! Вбивць повернули в організацію! Як вони могли?» — запитують інші.
«Нас зрадили і зливають, це змова проти України!» — обурюються треті.
А знаєте, що?
Ось ця істерика — це просто квінтесенція того, наскільки спотвореним і штучно накачаним був наш інформаційний простір протягом останніх кількох років.
Більш ніж півтора роки європейці обговорювали можливість повернення РФ у ПАРЄ, і тут раптом вони це зробили. Адже ось несподіванка!
У цьому вся суть нашої зовнішньої політики та її комунікації з населенням і партнерами.
Кілька років у нас була суцільна «перемога», а Росія програвала по всіх фронтах, попутно мало не розвалившись від дії санкцій. ...Інформаційний міхур накачувався «добрими звістками», доки це не перетворилося на замкнуту рекурсію «перемог» — паралельний всесвіт, в яку повірили багато людей, включаючи частину журналістів та експертів», — написав у «Фейсбуці» експерт з питань міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілія КУСА.
І тут питання не в «зрадофільстві». Очільник МЗС сам каже: про невідворотність рішення щодо повернення російської делегації в ПАРЄ в його відомстві знали заздалегідь. Чому ж не вибудовували адекватного інформаційного супроводу?
Як наслідок, замість того, щоб переконати людей у тому, що програна битва не означає програну війну, і, як то кажуть, прокомунікувати висновки та план дій, ми примудрилися перетворити тактичну поразку української зовнішньополітичної політики в Страсбурзі на дипломатичне Ватерлоо.
СПИРАЮЧИСЬ НА РЕАЛЬНІСТЬ
Третій аспект інформаційного виміру страсбурзької трагедії — це те, що в найближчому майбутньому на нас чекає ціла серія можливих розчарувань. Але суспільство до них так само не готове, точніше, не підготовлене, як і до події в Раді Європи.
ПАРЄ вже відбулася. Попереду — «Північний потік-2», його «брат» «Турецький потік»...
Суспільству в будь-якій ситуації, тим більше в кризовій, треба коректно й адекватно розповідати про реальний стан справ, а не заколисувати людей обіцянками про те, що «все буде добро», а потім спостерігати, як вони в паніці прокидаються від холодного душу реальності, який несподівано вихлюпнувся на їхні голови.
Не лише перемоги, а й відступ, не лише військовий а й політичний, дипломатичний, економічний, теж потрібно готувати. Потрібно відступати, маючи за спиною заздалегідь підготовлене й свідоме суспільство, а не розгнівану громадськість із майже невіртуальними «вилами».
Постійний представник України в Раді Європи Дмитро КУЛЕБА написав чудову книжку: «Війна за реальність: Як перемагати у світі феи?ків, правд і спільнот». Після моторошного голосування в ПАРЄ він повідомив у «Фейсбуці»: «Не можу достеменно сказати, що зрештою буде, але напевно знаю, що три ключових правила залишаються незмінними». Третє правило, за версією дипломата, «граємо до кінця». Друге — «нас б’ють, ми б’ємо». А ось першим правилом як раз і є «спираємося на реальність».
Було б добре, якби подальші дії на зовнішній арені та їхній комунікаційний супровід Українська держава здійснювала, спираючись на реальну ситуацію. Врешті-решт, відрив від реальності ще нікому не приніс перемоги.
