Вона вірить у чудодійну силу творчості, людську доброту та силу волі. Має акторську освіту, а роки навчання театральному ремеслу вважає своїми найщасливішими. Знає, як це, ділити життя на дві половини. Вона акторка, яка стала військовослужбовцем... Історія цієї жінки неординарна. Говоримо з молодшим лейтенантом Аллою БОВТ.
ПРО ТЕ, ЧОМУ РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ СХОЖА НА ЛЮБОВ
Алла Бовт народилася в Харкові. Після закінчення університету мистецтв імені І. П. Котляревського працювала в різних театрах з цікавими режисерами. Через деякий час був переїзд до Києва та робота у сфері кіноіндустрії, що включала в себе зйомки в серіалах та рекламі, — це була перша частина її життя, а потім настав 2014 рік, і все пішло за іншим сценарієм.
«У зв’язку з подіями, які відбувалися в нашому соціумі взимку 2014 року, а точніше Революцією Гідності, життя більшості громадян, у тому числі й моє, докорінно змінилося, — зауважує Алла Бовт. — У моєму випадку все починалося з активної громадської позиції, спочатку як активістки, а потім волонтерки. На мій погляд, революція проходила три фази. Перша — коли ти відчуваєш неймовірний спектр емоцій, які відображають повноту життя, — це було до розгону студентів. Друга — жагучий поклик серця, який поєднався зі страхом, коли вже безпосередньо розпочалося збройне протистояння. Третя — коли всі хлопці пішли на війну і залишилися незрозумілі особи, які з кожним днем дедалі більше перетворювали Майдан на помийну яму, — це було огидно. Про це треба говорити, писати, знімати фільми, досліджувати для того, щоб розуміти, що це феномен, як у відносинах чоловіка з жінкою. Що таке любов? Спочатку — це хімія, яка у твоїй голові робить щось незрозуміле, тобто період розквіту, з перебігом трьох років відбувається кульмінація, а потім взаємозгасання. На цьому стоїть світ, так він влаштований, і по-іншому ніколи не буде. Так і з революцією: вона складається з певних речей, просто до цього треба ставитися із знанням справи. Чим краще ти знаєш матеріал, тим краще зробити роботу над помилками, залишивши в пам’яті незабутні моменти. Мені здається, нічого дивного в цьому не було, навпаки, все відбувалося закономірно».
Стосовно волонтерської діяльності, то для Алли Бовт вона повною мірою розпочалася в Широкиному, куди вона потрапила як учасник групи цивільно-військового співробітництва.
«Наша група працювала на території, яка була сірою зоною. Люди залишилися з військовими, без доступу до цивільного життя, і в мої обов’язки входила комунікація з місцевими, оскільки дівчина завжди викликає більше довіри, тоді й стали в пригоді мої комунікативні здібності, — зазначає військовослужбовиця. — Ми підтримували зв’язок із місцевими жителями, правильно розподіляли волонтерську допомогу — це був своєрідний буфер між військовими та цивільними. У той час я справді відчула, що є речі, які я можу робити краще, ніж інші, саме тоді у мене вперше почали з’являтися думки щодо військової служби».
ПРО «НЕРВ», ЯКИЙ ЖЕНЕ ВПЕРЕД
Під час перебування в Широкиному перед Аллою Бовт постав вибір: залишатися волонтеркою чи стати військовослужбовицею. Зваживши всі «за» і «проти», вона схилилася до останнього, адже зрозуміла, що потребує змін.
«Волонтер — це свобода вибору, а ставши військовим, ти жертвуєш своєю свободою. Я розуміла, що йду на ризик, але зараз переконуюся, що зробила правильний вибір. Коли приймала це рішення, то страху практично не було, відчувався лише нерв, він і гнав мене вперед, — пригадує Алла Бовт. — Я підписала контракт у 2015 році. Коли призивалася, то потрапила в підрозділ військового зв’язку, фахову підготовку проходила в 179-му навчально-тренувальному центрі в місті Полтава. Пізніше я поїхала туди на сержантські курси. Цього року, після проходження навчання, отримала первинне офіцерське звання «молодший лейтенант».
Алла Бовт пригадує й моменти, коли довелося зіткнутися зі справжньою небезпекою. В той час, коли вона проходила службу в 54-й окремій механізованій бригаді, у неї було відрядження на півроку в район Світлодарської дуги, після деяких моментів військовослужбовиця зрозуміла, що таке війна.
«Я з повагою та співчуттям ставлюся до тих людей, які побачили абсолютно всі прояви війни, хоча я до таких не належу, адже є люди, які відчули значно більше, а я лише зазирнула за лаштунки. Звісно, те, що побачила, було дуже негарним, але саме в той момент я зрозуміла, що війна — це 80% буденщини, адже життя продовжується й там. Якщо брати ставлення, то мені пощастило, адже на моєму шляху зустрічалися дуже людяні хлопці, які допомагали, захищали та підтримували мене», — ділиться молодший лейтенант.
ПРО ПІДГОТОВКУ ТА МОТИВАЦІЮ
Алла Бовт вважає, що жінці цілком можливо адаптуватися до військової сфери, головне — відчувати впевненість у собі, маючи певний рівень витривалості, адже армія — це певні обмеження, до яких треба ставитися з розумінням та терплячістю. Наприклад, у Алли Бовт військова служба розвинула такі риси характеру, як відповідальність, дисциплінованість та вміння правильно розподіляти свій час.
«Якщо до армії я була «богемною мисткинею» і прокидалася о 12 годині дня, а лягала спати о 3 годині ночі, то коли вступила до лав Збройних сил України, почала трішки по-іншому планувати своє життя. Раніше могла відкладати свої справи, а коли потрапила до армії, то все відразу стало на свої місця, і я цим змінам дуже рада», — зауважує військовослужбовиця.
Алла Бовт дотримується стійкої позиції, що в армії повинні служити особи, які, перш за все, мають бажання та фізичну можливість проходити службу. «Неможливо змусити людину служити у війську, якщо вона не має бажання, адже це будуть даремно витрачені державою гроші, а в деяких випадках, що найжахливіше, втрачені життя, — констатує військовослужбовиця. — Повинна бути відповідна підготовка та мотивація, не треба залишати поза увагою й заробітну плату військовослужбовців. Люди повинні отримувати за свою працю гідну заробітну плату, особливо, ті, хто ризикує не тільки здоров’ям, а й життям».
ПРО ВІДЧУТТЯ ДОМУ
Момент повернення додому є особливим для кожного військовослужбовця, який проходив службу в зоні бойових дій, адже крім радості, людині ще треба адаптуватися до домашнього затишку та спокою.
«Коли приїздиш додому, ще довгий час живеш війною. Знаєте, це такі дивні відчуття, коли тілом ти вдома, а душею знаходишся на обпаленому війною сході. Приблизно через місяць ти повертаєшся в самого себе, але все одно ще деякий час війна ходить за тобою, наче тінь. Ти відчуваєш, що щось не так, начебто половинка тебе ще не дійшла, вона ще на шляху додому, від цього виникає певний дискомфорт», — ділиться Алла Бовт.
Жінка зізнається, що в зоні проведення бойових дій було багато як жахливих, так і зворушливих моментів, а разом із тим і відкриттів.
«Виходячи зі своєї зони комфорту, ти сам відкриваєш для себе нові шляхи, тож чим більше ти відсікаєш своє минуле комфортне життя і ступаєш у нові, некомфортні умови, тим ширшим стає діапазон твоїх можливостей, — переконана військовослужбовиця. — Думаю, це просто внутрішнє пізнання себе, а ще людей, адже війна повністю знімає декорації, оголюючи людину. Через таку своєрідну концентрацію любові в поєднанні з ненавистю твій простір перетворюється на унікальну квінтесенцію життя».
ПРО ПАРАЛЕЛІ МІЖ СЛУЖБОЮ ТА ТЕАТРОМ
Актриса в минулому, Алла Бовт вважає військову службу і театр схожими життєвими сферами, які проявляються в різних площинах, але повертатися до театру не планує за жодних обставин.
«Після вступу до лав Збройних сил України я зрозуміла, що театром більше ніколи не буду займатися. Людині властиво виростати, з часом настає момент, коли все всередині заповнюється іншим, тож справа, якою займався раніше, стає нецікавою. Хоча я із задоволенням приходжу дивитися вистави своїх друзів та щиро насолоджуюся тим, що відбувається на сцені, але з глядацької зали, — усміхається Алла Бовт. — Особливо, коли ти перебуваєш в зоні бойових дій, починаєш розуміти, що все довкола не гірше від театру, адже там можна зустріти таку кількість персонажів, що реальний театр просто відпочиває від того, який ти можеш спостерігати там театр — життєвий. Причому, з надзвичайно щирими емоціями, щоденними стражданнями та бурхливими баталіями. Більше того, службу в армії я сприймаю як черговий творчий проект, який я влаштовую всередині своєї душі та намагаюся виростити те, в що я вкладаю сили та емоції».
ПРО РЕНОВАЦІЮ ВІЙСЬКОВОГО КЛУБУ
Алла Бовт, як і кожна творча особистість, схильна до мрій, а ще вона вбачає сенс життя в тому, щоб зробити свій внесок у розвиток корисної справи, якою зможуть скористатися майбутні покоління. В її планах багато проектів, які хочеться втілити в життя. А ще вона надзвичайно рада за той культурний підйом, який сьогодні є в Україні. Одним із першочергових поривань Алли є реновація військового клубу.
«В мої найближчі плани входить реновація клубу в певну інформаційну платформу, щоб зробити з місця для проведення самодіяльних заходів культурний центр. У ньому можна поєднувати живі зустрічі, отримувати візуальну інформацію, а також здійснити реновацію бібліотеки і навіть музею, який також входить до клубу. Дуже хотілося б зробити новий, вільний, творчий осередок, який стане гарним місцем дозвілля військовослужбовців як строкової, так і контрактної служби», — ділиться планами молодший лейтенант.
Алла Бовт вважає: для того, щоб людина залишалася людиною, необхідно залучати культуру, адже саме культура виховує милосердя, гідність і ще багато якостей, які просто необхідні для розвитку особистості.
«Мені б хотілося, щоб у культурному центрі проводилися зустрічі з цікавими особистостями та спікерами. Наприклад, з практикуючими психологами, які матимуть можливість глибоко розкривати актуальні проблеми, а також творчими людьми, які можуть розповісти цікаві історії. В центрі також можна організувати перегляд класичного кіно, а також сучасного українського кіно. Взагалі, якщо відверто, хотілося б зробити акцент на сучасне українське мистецтво, щоб популяризувати саме нашу культуру. Зробити максимально сприятливі умови і доступною різнопланову інформацію, адже в армії повинно бути місце, де солдат матиме можливість поповнювати скарбничку своєї духовності, — звертає увагу Алла Бовт. — Мистецтво залишається тим елементом мого життя, яке надає гармонію. Думаю, саме завдяки гармонії всередині себе й можна створити атмосферу любові, добра, а ще обов’язково втілити мрії в життя».
