У сучасному житті дуже важко розрізнити правду від брехні. Ми звикли довіряти людям. Багато хто робить благодійні пожертви, кидаючи гривню-дві тим, хто просить посеред вулиці. Звісно, благодійність – хороша річ, та не всім і не завжди можна довіряти. Ось історія, яка нещодавно трапилася зі мною.
Я завертаю за ріг і бачу її – жінку, що стоїть і просить гроші біля АТБ. Півтора роки тому я зустрічала її в іншому місті. Тоді вона розповідала, що її дочка онкохвора, лежить у рівненській лікарні й потребує негайного лікування. Я не повірила їй, точніше не повірила папірцям, які показувала ця жінка, – ксерокопіям, де не можна було чітко прочитати усю інформацію про хвору. Тоді я обходила усі рівненські лікарні – і не знайшла її дочку, прізвищем та ім’ям якої зі мною поділилася жінка. Про це я вже розповідала у своєму блозі більше року тому.
Невже зараз теж саме? Помічаю, що працівниця АТБ привіталася з жінкою. Заходжу в АТБ і запитую цю працівницю:
– Вибачте, це ваша знайома збирає гроші?
– Ні. Ми особисто не знайомі. Але я її знаю. Вона тут постійно стоїть і гроші збирає.
– А для кого?
– У неї внучка маленька хвора – опухоль.
Брехня. Знову вигадала ще одну легенду. Я розповіла працівниці АТБ, що бачила цю жінку півтора роки тому в іншому місті, і тоді вона нібито збирала гроші для своєї онкохворої доньки. Спочатку моя співрозмовниця здивувалася, але потім додала:
– Знаєте, ми ж уночі теж працюємо. Мені знайома розповідала, що вона вночі приходить і скуповує продукти, дорогі продукти. Я тоді не повірила…
А я не вірила цій жінці, що просить, тепер. Я не знала, що робити в такій ситуації. Викликати поліцію? І що я їм скажу? Говорити з жінкою я не бачила сенсу – знову почую брехню. Я вже думала облишити цю справу, сідати на свій автобус і їхати далі, але тут побачила, як хтось кинув гроші в пакетик жінки. Вирішила перетелефонувати знайомій журналістці. «Богдана, ти мусиш щось зробити», – сказала вона.
Раніше я боялася розпочинати суперечку, щоб встановити істину. Боялася, що виникне конфлікт, і мене образять. Але цього разу наважилася і підійшла. Так, це була та сама жінка: ті самі риси обличчя, та сама манера спілкування та відведення очей. Я запитала, для чого її ці гроші, і почула цю ж історію про онкохвору внучку. Я також пригадала, що ми вже бачилася в Острозі, коли вона збирала гроші для своєї дочки.
– Ні, ніколи не була в Острозі. Може, то хтось схожий був, – відповіла вона.
Я подивилася на бідовенький облізлий пакетик (такий же, як і під час нашої минулої зустрічі) і документи в файлику, які тримала жінка. Знову ксерокопії із затертими словами, які важко розібрати. Один папірець прикритий іншим. Прошу роздивитися документи у своїх руках. Вона відмовляється – каже, що не довіряє, що тут все ясно написано. Урешті-решт, вона каже, що я їй набридла, і входить в АТБ. Тим часом на зворотній стороні свого квитка я малюю плакат «Не лінуйтесь перевіряти документи» і в куточку ще дописую «Не вірте аферистам». Жінка повертається, жуючи банан. Придивляється на мій імпровізований плакатик і стає далі збирати гроші під АТБ. Так тривало хвилин п’ять: вона стояла з табличкою, де просила про псевдодопомогу, а я – зі своїм плакатиком, який переконував, що вона аферистка. Ніхто не кидав їй гроші. Потім жінка, мабуть, зрозуміла, що діла не буде, і знову зайшла в АТБ. А я і далі стояла зі своїм плакатиком. Люди проходили повз. Більшість читали, але не розпитували. Були й такі, які спочатку подумали, що я збираю гроші для когось. Тоді я пояснювала, що це соціальна акція і варто перевіряти документи тих, хто просить гроші.
Жінка знову вийшла з АТБ. Але цього разу вона вже не збиралася тут стояти.
– Ви вже йдете?
– Яке твоє собаче діло?
А далі вона посипала матюки і скарги, ще було побажання, щоб я так само стояла з табличкою. Я наздогнала її уже на автобусній зупинці. Мені треба було їхати, і я вирішила попрощатися. Вона вибачилася за те, що наговорила й почала далі ламати комедію. Я сказала, що не вірю.
Мабуть, вона знову піде до АТБ, знову проситиме гроші для своєї онкохворої внучки, як колись просила для онкохворої дочки. Але принаймні вона знатиме, що знайшлася людина, яка їй не повірила. Принаймні я знатиму, що я щось зробила.