5 квітня 1992 року президент України Леонід Кравчук видав Указ «Про невідкладні заходи будівництва Збройних Сил України», пункт 2 якого проголошував: «Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованого на території України». Цьому рішенню передувала велика робота на громадських засадах багатьох патріотів молодої Української держави.
Популярність і вплив тодішньої «Просвіти» в Севастополі були відчутними, активний член товариства Ігор Тенюх мав високий авторитет на флоті, й весною 1990 року севастопольці обрали його депутатом міської ради. Там він організував і очолив депутатську групу «Україна», до якої увійшло 28 депутатів, і це стало повною несподіванкою як для компартійного керівництва міста, так і для командування флоту. Вперше за довгі роки в стінах виборчого органу пролунала українська мова.
Ігор Тенюх — один із найдосвідченіших українських адміралів, який одним із перших на Чорноморському флоті СРСР у званні капітан-лейтенанта присягнув на вірність Україні 22 січня 1992 року разом із офіцерами та генералами Головного штабу. Саме там і тоді розпочалось будівництво флоту новітньої України.
Він учився в Академії ВМС США та Академії ЗС України і як командир здійснив ряд далеких походів на кораблях українського флоту.
Командувачем Військово-Морських сил України адмірал Ігор Тенюх був у період з 23 березня 2006 року по 18 березня 2010 року.
За словами Ігоря Йосиповича, це його перше інтерв’ю після рішення про вихід у запас, яке було прийняте ним особисто.
— Пане адмірале! Які асоціації викликає у вас дата — 20 років Військово-Морських сил ЗС України?
— 20 років — великий час і для держави, і для флоту. Це — суттєвий час, протягом якого можна було дуже багато зробити. Але багато з того, що задумувалось на початку 90-х років минулого століття, втілити в життя не вдалось.
Ще не було самого флоту, а конкретна робота щодо будівництва Військово-Морських сил України розпочалася зі створення в Міністерстві оборони та Головному штабі ЗС України Управління ВМС Головного штабу Збройних сил, мозкового центру, яке взяло на себе опрацювання документів щодо майбутнього українського військового флоту. До роботи було запрошено офіцерів із усіх флотів колишнього Радянського Союзу. Вже на початку січня 1992 року наше Управління функціонувало і виконувало свої завдання в повному обсязі. Мною була підготовлена концепція Військово-Морських сил, яка була схвалена міністром оборони Костянтином Морозовим.
За цей період було створено один із найважливіших видів Збройних сил — Військово-Морські сили. Необхідно зазначити, що, на відміну від Сухопутних військ та Повітряних сил, які на той час мали повністю сформовані органи управління, боєготові та боєздатні з’єднання та частини, будівництво Військово-Морських сил починалося з нуля. Не було ні штабу, ні органів управління з’єднань та частин, не було кораблів, не було особового складу. За цей час було сформовано повноцінний вид Збройних сил. Звісно, планувалось створити сучасний флот, який би включав в себе нові кораблі з сучасним озброєнням. На жаль, за 20 років не вдалось втілити ці завдання в повному обсязі. І в цьому, на мій погляд, головною причиною, окрім постійного недофінансування флоту, було й неналежне ставлення держави до створення своїх ВМС.
— Ігоре Йосиповичу, які ви можете навести приклади найбільшої боєготовності флоту?
— Ми отримали в спадок кораблі, які вислужили 15—20 років, які на момент передачі Україні були ще й небоєготовими. Отже, перший етап, який був необхідним, — це формування органів управління і відновлення технічної боєготовності кораблів, берегових частин та морської авіації. Другий етап — відпрацювання завдань бойової підготовки та злагодження екіпажів кораблів, з’єднань та частин і підготовка особового складу.
Третій етап — нарощування інтенсивності заходів бойової підготовки з властивими для ВМС бойовими вправами як в морі, так на суші й у повітрі, а також здійснення морських походів до інших держав і демонстрація прапору ВМС і України.
Четвертий етап — участь ВМС у міжнародних навчаннях за програмою НАТО як в Чорному, так і в Середземному морях. Найголовнішим досягненням ВМС був вихід кораблів для участі в антитерористичній операції «Активні зусилля». Це, по суті, було виконанням завдань бойової служби в мирний час. Участь українських моряків у цій операції показало, що ми готові й здатні відпрацьовувати завдання спільно з військово-морськими силами інших держав — такими, як США, Італія, Франція, Туреччина, Великобританія та ін.
На п’ятому етапі планувалось фактичне оновлення корабельного складу ВМС, а саме: створення і будівництво сучасного за всіма параметрами нового корабля класу «корвет». Із 2006 по 2010 рр. у цьому напрямі було проведено величезну роботу, а саме — підготовлено технічний проект корабля з готовністю до його закладки на Миколаївському суднобудівному заводі. Згідно з планами, 2012 року повинен був вийти перший корабель цього проекту. На жаль, з 2010 року по сьогоднішній час через різні обставини цей проект призупинено, й він перебуває в стадії очікування. Незрозумілим також є плани керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу на «оптимізацію» чисельності та бойового складу як кораблів, так і інших частин ВМС в цілому, що може негативно вплинути на подальший стан ВМС. На мою думку, якщо ми є позаблоковою державою, що задекларовано керівництвом держави, ми повинні нарощувати свій бойовий потенціал ВМС для захисту морських кордонів держави та виконання властивих для флоту завдань як в Чорному морі, так і за його межами.
— Що дає участь ВМС у міжнародних навчаннях?
— Участь ВМС у міжнародних навчаннях різного рівня є надзвичайно важливими для відпрацювання елементів морської практики, підвищення боєздатності та боєготовності екіпажів кораблів. Із початку створення ВМС по сьогоднішній день з перших морських походів і до участі в багатьох міжнародних навчаннях наші моряки, офіцерський склад показали високу морську виучку, вміння відпрацьовувати спільно з кораблями інших держав різні тактичні епізоди, починаючи від сумісності по зв’язку, надання допомоги пошкодженому кораблю, боротьба з піратством та тероризмом, перевірка і догляд суден, які є підозрілими щодо можливості перевезення контрабанди чи наркотиків, застосування прийомів тактичного плавання, боротьби за живучість корабля. Це дуже важливий професійний досвід для моряків. Щодо підготовки українських моряків, стверджую, що вони не поступаються військовим морякам інших держав. Проблемою залишається відсутність сучасної техніки, що має потужніші тактико-технічні характеристики.
— Як ви оцінюєте стан патріотичного виховання українських моряків, стан впровадження української мови на флоті?
— Саме завдячуючи патріотизму українських моряків і, передусім, офіцерів, були створені й відбулись ВМС України. Ми прекрасно пам’ятаємо, як все починалось в 90-х роках, який шалений тиск був з боку противників нашого флоту. Ми не тільки вистояли, а й показали, що український дух був, є й буде присутнім як в ВМС, так і в Криму в цілому. Що стосується впровадження української мови, велике значення має пряма, безпосередня робота командування флоту, командирів кораблів, з’єднань та частин. Адже сильні ВМС — це сильний бойовий дух, вірність своєму народові та готовність до захисту України з морського напрямку.
Останнім часом акценти щодо виконання президентських указів стосовно української мови змінились, і офіцерським складом все більше використовується російська мова. Тому патріотичне виховання особового складу, повага до державної символіки та повсякденне її застосування залишаються на флоті актуальним завданням.
— Що ви хотіли б побажати читачам нашої газети напередодні ювілею Військово-Морських сил ЗС України?
— Насамперед хочу привітати всіх військових моряків, усіх ветеранів, українську громадськість міста з ювілеєм. За 20 років ми пройшли великий шлях. Нині військові моряки — в непростих умовах: недофінансування, відсутність житла та недостатня заробітна плата офіцерів та контрактників, відсутність морської політики держави негативно впливають на психологічний стан особового складу. Але, попри все, вважаю, що ці труднощі тимчасові, а тому хочу побажати військовим морякам терпіння і твердості духу, вірності українському народові та віри в щасливе майбутнє.
ДО РЕЧI
Підводний човен ВМС України «Запоріжжя» провів швартові випробування
20 березня перший і поки що єдиний дизельний підводний човен українського морського флоту «Запоріжжя» вперше віддав швартові і вирушив у плавання. Він залишив причал Севастопольського 13-го судоремонтного заводу Чорноморського флоту РФ, і в Севастопольській бухті екіпаж виконав навчальні завдання з відробітку повсякденної організації корабля при стоянці на якорі, повідомив прес-центр командування ВМС ЗС України. Через кілька днів «Запоріжжя» повернеться до заводської стінки, де продовжить підготовку до ходових випробувань. Трохи раніше відбулися швартові випробування корабля. Крім того, згідно з планом підготовки, з екіпажем «Запоріжжя» проводяться навчання і тренування. На базі навчально-тренувального комплексу кафедри живучості корабля, водолазних і суднопідіймальних робіт Академії ВМС України імені П.С.Нахімова було відпрацьовано теоретичні і практичні питання водолазної підготовки. Крім того, матроси й офіцерський склад навчались рятувати особовий склад і виходити через торпедні апарати.
Український підводний човен «Запоріжжя», який готується повернутись у бойову форму після багаторічного ремонту, не втратив своєї цінності, навіть незважаючи на солідний вік, — заявив раніше журналістам колишній командир субмарини, капітан III рангу Андрій Югов. За прогнозами військових фахівців, «Запоріжжя» після повернення братиме участь приблизно в 60% навчань, що проходять у ВМС України. «Більшість наших кораблів протичовнові. Є й протичовнова авіація. Таким чином вони тренуються виконувати бойові завдання, використовуючи наш човен для імітації противника», — пояснив Андрій Югов.
КОМЕНТАР
Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог», нагороджений Почесним знаком Командувача ВМС ЗС України за сприяння відтворенню українського флоту:
— Вихід підводного човна «Запоріжжя» на швартові, а потім і на ходові випробування — це в будь-якому разі досягнення, перемога українських моряків, які працюють уже майже 20 років над введенням субмарини в ряди діючих бойових кораблів. Я жив у Севастополі, близько контактував з українськими військовими моряками, як журналіст сприяв відтворенню ВМС України, тому, на відміну від інших експертів, схильних недооцінювати цей факт, я розумію, завдання якої складності довелося виконати українським підводникам. Тому це, поза сумнівом, перемога.
Більш того, за умов такого безвідповідального ставлення держави та її керівництва до забезпечення і розвитку ВМС України, це досягнення моряків — справжній героїзм як офіцерського, так і старшинського й рядового складу. Наявність лише одного підводного човна у складі флоту все одно має велике значення, оскільки зрозуміло, що мирна українська держава не має наміру воювати, проте навчання військових повинно підтримуватися на найсучаснішому рівні для оборони країни. Тому користь від введення в дію «Запоріжжя» безперечна. Водночас слід сказати, що Міністерство оборони України, командування Військово-морських сил недооцінили заслуг моряків — вихід підводного човна із заводу проведено фактично таємно. Схоже, що командування не вірило у своїх моряків, у їхню здатність «підняти» підводний човен, тому не запросили журналістів, не повідомили заздалегідь про цю важливу для України подію. Таке враження, що нинішньому командуванню ЗС України чужі традиції українських моряків і українського флоту, і вони не зацікавлені у його підтримці.
