7 вересня вся Україна зустрічала з російського полону незаконно ув’язених бранців, серед яких двоє жителів Кропивниччини — моряки Роман Мокряк і Андрій Артеменко. В інтерв’ю мама Романа пані Наталя Кравченко (Мокряк) поділилася своїми враженнями від зустрічі з сином після його полону.
За тиждень до обміну Наталя Кравченко вже їздила до Києва — тоді у ЗМІ з’явилася інформація, що процес обміну відбувся, і літак з моряками на борту вилетів із Росії.
«Ми так чекали... Я магнітила ті двері в аеропорту очима, але ніхто з них так і не вийшов. Було дуже важко», — каже пані Наталя.
Коли ж їй зателефонувала омбудсмен Людмила Денисова і повідомила, що обмін таки відбудеться 7 вересня, не було упевненості, що це правда.
«Я боялася вірити в це, боялася, що знову нічого не вийде. Ми виїхали із Кропивницького уночі, а до того не спали, не їли, ходили з телефонами у руках... Та що говорити, ми всі дев’ять місяців тримали телефон в руках з надією отримати бодай якусь інформацію...» — пояснює вона.
До столиці Наталя поїхала з двома синами, у той самий час зі сходу, із самісінького передка, добирався до Києва батько — військовослужбовець 43-ї бригади. Від своїх побратимів він передав Романові прапор бригади зі словами підтримки та побажаннями.
«Рома прокинувся (моряків помістили у військовий госпіталь. — Ред.), а батько поряд», — каже Наталя.
— Важко було стримувати емоції?
— Очі блищали в усіх, але всі трималися. Знаєте, я собі відразу вирішила, що буду стримуватися і не плакатиму. Навіть очі спеціально нафарбувала. Та що там казати, у той день мені всі друзі дзвонили і плакали в трубку...
— Фото, яке облетіло всі ЗМІ: ваші сини обіймаються, а ви цілуєте Романа у спину... Пам’ятаєте цей момент?
— Ми з іншими батьками домовилися, що будемо стояти і по черзі зустрічати своїх, коли вони виходитимуть із літака. Але не вийшло, бо журналісти «поламали нам хатки» і мені важко було добратися до дитини. Але я проскочила туди і обійняла його... Далі вже нічого не пам’ятаю. Мабуть, той момент, коли брати почали обійматися, то я поцілувала Рому в спину. То був такий момент, коли я нікого не бачила і нічого не чула. Я дуже щаслива.
— Чи говорили з Романом про те, за яких умов його взяли у полон? Про політичну ситуацію в країні тоді й зараз?
— Ми взагалі про те, що трапилося, нічого не говорили. Таких питань ми не ставили одне одному і досі... Не можна чіпати зараз душі дітей, вони щасливі, що зустрілися з родинами і дітьми, їм потрібен час і спокій. Я була не так довго поряд, щоб устигнути про все поговорити. Але, повірте, бажання розмовляти про політику в нас було найменше. Я йому розказувала про онучок, про те, як ми з ними малювали для нього, як чекають його в нашій школі. У нас там і досі прапор висить, ми домовилися, що знімемо його, коли Рома приїде. А коли вже вдома з онучкою передивлялися відео прибуття полонених, вона побачила Рому і каже: «Бабусю, наш Рома вже не в клітці!» Так дитині запам’яталися кадри з суду, де Рома був за гратами, тоді вона в нас весь час запитувала: «Чому Рома в клітці» — ми намагалися пояснити...
* * *
Під час нашої розмови пані Наталя згадала про... шубу. В попередньому інтерв’ю (див. на сайті) вона розповіла, як Роман купив їй шубу на першу свою зарплату, отриману на будівництві. Наприкінці розмови домовилися, що зустрічатиме сина в шубі — всі сподівалися, що моряків от-от відпустять. «Я про ту шубу весь час пам’ятала. А коли 7 числа їхали, згадала: от шубу я й не одягла, як обіцяла тоді в інтерв’ю. Ну, нічого, вдягну вже вдома і сфотографуюся в ній із Ромою», — пообіцяла Наталя Мокряк.
Нині в Кропивницькому і в селі Карлівці, звідки родом командир катера «Бердянськ» Роман Мокряк, готуються урочисто зустріти свого земляка.
