4 вересня в Національному арт-центрі в Токіо у межах 104-ї експозиції NIKATEN відбулося відкриття виставки провідних сучасних художників України — почесного проєкту в рамках щорічного найбільшого національного арт-салону NIKA в так званому арт-трикутнику Токіо в районі Роппонгі, повідомило Посольство України в Японії, під егідою якого проходить захід. Він став можливим за сприяння української художниці Зої Скоропаденко.
«День» розпитав у пані Зої, яким чином графічні та живописні роботи Матвія Вайсберга, Оксани Стратійчук, Богдана Сороки, Олесі Джураєвої, Олександри Сиси та її самої дісталися Японії й яке враження вони справляють на тамтешню публіку.
«ПРАЦЮВАЛИ НАД ПРОЄКТОМ РІК»
— Як виникла ідея організувати виставку сучасного українського мистецтва в Японії?
— У мене ця ідея з’явилася давно, я вже років вісім співпрацюю з японськими арт-галереями і беру участь у різноманітних арт-проєктах. Мене завжди запитують про нашу культуру, мистецтво, але, на жаль, про нього і в Україні мало знають, що там казати про закордон. Я говорю не про вузьке коло професіоналів та любителів, а про загальну аудиторію. Але хтось же має популяризувати і відкривати наше сучасне мистецтво у світі. І не лише для українців діаспори в наших культурних центрах або для вузького професійного загалу, як-от арт-ринки та бієнале, але й для загалу, який ходить у музеї, тому що йому цікаво. Наприклад, Тейт Модерн або Центр Помпіду відвідують не лише арт-професіонали. Туди ідуть усі.
Минулого року, коли в мене була виставка в Японії й я готувалася до участі в Токійському Арт Ринку-2019, де мої роботи представляли Україну, я зустрілася з культурним аташе нашого посольства в Токіо Віолеттою Удовік.
Віолетта також вболіває за репрезентацію українського мистецтва зокрема в Японії, тому вона запропонувала зробити захід у межах культурної олімпіади, яка проходить зараз у Японії.
Ми вирішили, що це буде виставка. Це те, що я вмію і люблю організовувати, кураторити і що може бути цікавим і зрозумілим для японців. Нас із цією ідеєю підтримав посол України в Японії пан Харченко, і ми почали працювати. Я працювала над технічною, креативною та логістичною з Європи частиною виставки, Віолетта разом зі Світланою Тухтаєвою — представником посольства — координували комунікацію, локацію та логістику в Японії.
Ми працювали над проєктом рік. Це було непросто, бо ми хотіли зробити виставку з найкращими митцями України і лише в найкращих музеях, які проводять виставки сучасного мистецтва (їх у Токіо десь п’ять).
Але Японія дуже специфічна країна, традиційна. Вони бояться нового, незнайомого, неяпонського. Переважно підтримують своїх митців і роблять промоцію власній культурі. Сучасне мистецтво та ще й із не дуже відомої країни одразу «напружує». Але якщо ти маєш ідею і до неї йдеш, завжди з’являються шанси. Найголовніше їх вчасно побачити і скористатися.
«ПЕРША УКРАЇНСЬКА ВИСТАВКА ЗА 104 РОКИ ІСНУВАННЯ ЦЬОГО САЛОНУ»
— Чи складним був шлях до реалізації вашої ідеї? Хто вам допоміг у цьому? Виставка є почесним проєктом у межах 104-ї експозиції NIKATEN. Чи можете ви розповісти більше про цей щорічний арт-салон?
— Не все було однозначно. Ми довго шукали музеї для виставки. Про нашу ідею виставки сьогодні, напевно, знає більшість японських музеїв та галерей, з якими Посольство вело переговори. Майже до травня ми ще не були впевнені щодо місця виставки, оскільки музеїв сучасного мистецтва в Японії наразі небагато і переважно вони працюють з японськими художниками. І вони планують все заздалегідь на 3 — 5 років наперед.
А робити виставку заради того, щоб просто виставитися в якомусь приміщенні, — не хотілося. Але саме у травні ми отримали підтвердження від найстаршої і найповажнішої з асоціацій художників Японії — НІКАКАЙ — щодо включення нашої виставки в їхній щорічний, найбільший у Японії арт-салон як спецпроєкт з метою ознайомлення японських шанувальників сучасного мистецтва з-за кордону. Ми стали першою українською виставкою за 104 роки існування цього салону, яка представила сучасне мистецтво нашої країни в рамках загальнояпонського арт-салону.
Оскільки НІКАКАЙ — найвагоміша асоціація художників у Японії, міністерство культури надає їм половину п’ятиповерхового гігантського арт-центру Токіо. А вони надали частину приміщення нам.
Таким чином українське сучасне мистецтво відкрило японське «вікно» в європейську культуру в одному з найкращих музеїв Японії, а про нас дізналися тисячі відвідувачів, які щоденно приходять на салон та на нашу виставку. Багато з них тепер думають: а чи не відвідати Україну?
Ми дуже вдячні асоціації НІКА за підтримку і маємо надію на подальше співробітництво.
«Я ХОТІЛА ПОКАЗАТИ НАЙКРАЩИХ АВТОРІВ РІЗНИХ ГЕНЕРАЦІЙ, РІЗНИХ РЕГІОНІВ»
— За яким принципом відбиралися роботи, які представлені на виставці? Яким саме ви прагнули показати японським відвідувачам сучасне українське мистецтво?
— На самому початку я звернулася по допомогу до одного з кращих експертів українського сучасного мистецтва — Анни Сидоренко. Ми разом з Анною зробили великий список художників. Я списалася з усіма. Наприкінці селекції залишилося п’ять. Як куратор, я хотіла показати найкращих авторів різних генерацій, різних регіонів, роботи яких були б сучасні, мали б референцію з Україною і були би зрозумілими японцям, а також органічно доповнювали би салон. На виставці показані роботи Матвія Вайсберга, у якого нещодавно була сольна виставка в Національному музеї в Києві, графіка Оксани Стратійчук та Олесі Джураєвої, роботи фантастичного львів’янина Богдана Сороки, киянки Олександри Сиси і також мої роботи з серій «Інтелектуальні пейзажі» та «Любителі кави».
«РОБОТИ В САЛОНІ — ЦЕ БАГАТОРІЧНИЙ ШЛЯХ «КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК»
— Що вас особисто вразило як митця на арт-салоні?
— Я трохи знайома з цим арт-салоном. Була на ньому раз або два як відвідувач. У перший раз вражають розміри самого салону. Він величезний. Навіть порівняно з європейськими або американськими аналогами. Дуже структуровано і логічно поділений: скульптура — ліворуч, живопис — праворуч, прямо — каліграфія й т. ін. Усі роботи прискіпливо відібрані й уважно розташовані.
Щоби стати повноцінним членом асоціації НІКА, переважно потрібно років двадцять-тридцять. Спочатку молоді автори отримують статус молодого художника, потім рік у рік вони беруть участь у різноманітних салонах, накопичують досвід, беруть участь у менших виставках асоціації, переходять к розділ лауреатів НІКА, потім стають почесними гостями, і лише через декілька років, назбиравши достатньо референцій, медалей та звань, їх ставлять у список на члени асоціації, за яких голосують поточні члени. Традиційна куртуазність у Японії живе і процвітає не лише в побуті, а також і в мистецтві.
Тому роботи в салоні — це багаторічний шлях «крізь терни до зірок».
Я люблю всю технічну попередню роботу з виставками, особливо за два-три дні до відкриття, мені було цікаво познайомитися, як це відбувається в таких гігантських масштабах у Японії. Дуже вражає організованість і продуманість.
«ПРО НАШУ ВИСТАВКУ ГОВОРЯТЬ ЗАХОПЛЕНО»
— Виставка триватиме до 16 вересня. Скільки вже людей, за вашими спостереженнями, встигло оглянути виставку сучасного українського мистецтва? Якими враженнями, можливо, ділилися відвідувачі?
— Наскільки мені відомо, виставку вже за перші кілька днів відвідало декілька тисяч людей. До кінця — ще багато часу, так що я впевнена, що сучасне українське мистецтво побачить багато людей. Арт-центр розташований у самому центрі Токіо — в так званому арт-трикутнику Роппонгі в районі Мідтаун, де дуже багато іноземців та японців, які захоплюються культурою.
Про нашу виставку говорять захоплено, всім цікаво побачити нове, незнане мистецтво зі Східної Європи, експозиція в міру збалансована, розповідає про просте та вічне, зрозуміле і японцям, і американцям, і французам, які також відвідують салон.
