Експозицію розгорнуто у Домі Франка, і це спільний показ зі збірок меморіальних музеїв Станіслава Людкевича та Івана Франка. Про це «Дню» розповіла кураторка виставки — керівник Музею Людкевича Мар’яна ЗУБЕЛЯК. І додала, що з архіву Станіслава Людкевича демонструються, зокрема, документи, фотографії, рукописи, друковані нотні й книжкові видання, більшість з яких показують публіці уперше.
Композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і диригент Станіслав Людкевич, 140-річчя від дня народження якого 2019-го святкує музична громадськість України, постійно перебував у фокусі культурно-мистецького життя Галичини. В колі його особистих і професійних контактів завжди були відомі музиканти, художники, письменники, громадські діячі. Організатори виставки у Домі Франка ставили собі за мету розповісти і про ці взаємини, і про окремі етапи життєвої і творчої біографії композитора.
«Особисті і творчі взаємини Людкевича і Франка є надзвичайно цікавими, — розповідає Мар’яна Зубеляк. — Розпочалися вони під час навчання Людкевича у Львівському університеті, а він був активним учасником «Академічної громади», яка об’єднувала студентів різних факультетів. 1898 року товариство святкувало 25-річчя літературної діяльності Франка. Організацію музичної частини доручили 19-річному Людкевичу. Концерт розпочався хором «Вічний революціонер» Людкевича, і це була перша спроба музичної інтерпретації Франкового «Гимну». Згодом її доповнили різножанрові твори — солоспіви «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Коваль», «Монолог Мойсея», хори «Восени» і «Конкістадори», кантати «Наймит», симфонічні поеми «Каменярі», «Не забудь юних днів», «Мойсей».
«Близькі творчі взаємини склалися між Франком та Людкевичем і в науково-публіцистичній галузі, — продовжує розповідь науковиця. — Зокрема, у січні 1905 року силами Володимира Садовського, Олександра Бережницького, Івана Труша та Станіслава Людкевича у Львові було створено часопис «Артистичний вістник», вихід першого номера якого привітав Іван Франко, а згодом надіслав до журналу статті «Думки профана на музикальні теми» і «Наша театральна мізерія». У 1901—1903 роках Станіслав Людкевич за дорученням Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка працював над нотним розшифруванням і редагуванням понад двох тисяч народних пісень, які записав на фонограф Осип Роздольський. За кілька років вони були опубліковані у двох томах «Галицько-руських народних мелодій». Допомагав Людкевичу у цій дуже копіткій і дуже відповідальній роботі Іван Франко. А особисті враження від спілкування з Франком композитор виклав у двох статтях — «Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору», «Іван Франко і музика» та спогадах «Перший Франківський концерт».
«Ці дві знакові постаті в історії української культури вперше поєднані в одному показі, — зазначив директор Дому Франка Богдан ТИХОЛОЗ. — Вони насправді між собою були у дружніх взаєминах, хоча належать до різних генерацій, оскільки Людкевич молодший за Франка на 23 роки, водночас він з тієї генерації, яка зростала під значним впливом Івана Франка. І для нього Франко був знаковою постаттю — як для читача, як для студента і як для композитора. Тобто ми можемо говорити про їхні контакти і на рівні життєвому, і на рівні біографічному (людському), і на рівні творчому. Коли ми згадуємо про Людкевича-композитора, то місце музичної франкіани у його творчій спадщині надзвичайно важливе, і водночас, коли ми згадуємо про музичну франкіану загалом, то, знову ж таки, ім’я Станіслава Людкевича є в першому ряду тих композиторів, які найбільше зверталися до творчої спадщини Франка. Нам важливо цією виставкою нагадати про оцей творчий діалог і, в певному сенсі, оцю спадкоємність. Хоча вони працювали в різних галузях. Франко не був музикантом, вважав себе профаном у цій сфері. Але коли ми поглянемо на творчість чи Миколи Лисенка, чи інших композиторів, більшою мірою галицьких, які надихалися насамперед франковими поезіями, то побачимо, що і в музичній культурі він залишив великий слід».
Також Богдан Тихолоз говорить, що факт творчого спілкування Людкевича і Франка ніколи не замовчувався, але ця взаємна сторінка насправді є маловідомою. «Ми звикли розпихувати наших великих по шухлядках. Хто такий Франко? Письменник. Хто такий Людкевич? Композитор. А про те, якою мірою вони належали до одного, цілісного творчого, мистецького середовища Львова, де всі одне одного знали, разом пили каву, разом надихалися, разом сперечалися, не в усьому погоджувалися, але в чомусь засадничому були причетні до однієї спільноти,.. забуваємо. Мені здається, що дуже важливо осмислити нашу культуру як цілісний організм, але не як каталог, де в кожній шухлядці на окрему літеру є перелік персоналій. І коли ти бачиш, як між собою перетинаються їхні стежки-доріжки, виникає бажання ближче їх пізнати — як живих людей, як живих творців, а не лише як портрети зі стіни».
Щодо цільової аудиторії ювілейних сильветок (силуетів. — Т.К.) Людкевича і Франка, то, за словами Богдана Тихолоза — це насамперед студенти музичних і літературних профілів. «Я думаю, що, зважаючи на те, що останнім часом у музичній сфері, зокрема у нас, у Львові, з’являється дедалі вищий попит на актуалізацію своєї національної композиторської спадщини, то і ім’я Людкевича тут стає свіжішим, сучаснішим і запитаним. Нещодавно у Львові відбувся Людкевич-фест, і ми також брали участь у цьому фестивалі, допомагаючи його створити. І дуже добре, що є тепер отака співпраця між нашими двома музеями — це продовження актуалізації наших скарбів, які для багатьох досі залишаються документами минулого, а не чинником сучасного», — сказав директор Музею Франка.
Спробувати осягнути творчі й особисті взаємини Людкевича і Франка, також — їхню причетність до цілісного мистецького середовища й у такий спосіб актуалізувати наші національні скарби встигнуть всі охочі — виставка чинна до 6 жовтня.
