Губернатор Калузької області Анатолій Артамонов твердить, що президент Володимир Путін підтримав ініціативу регіону встановити нову всеросійську пам’ятну дату — день закінчення Великого стояння на річці Угрі. В цій області, через яку протікає Угра, це «стояння» відзначається з 2017 р. Поправку до закону «Про дні воїнської слави і пам’ятні дати Росії» вніс у Державну Думу депутат від Калузької області Геннадій Скляр, де він у пояснювальній записці відзначав, що протистояння російських (правильніше було б — московських) і ординських військ в 1480 р. привело до незалежності Російської держави з центром у Москві. Принаймні таке трактування поширене в російських підручниках з історії.
Законопроєкт отримав підтримку уряду й був внесений у Держдуму. Але проти такого свята виступив Татарстан. Інститут історії Академії наук Татарстану вважає, що ця дата не обгрунтована. І не безпідставно! Адже після стояння на Угрі московські князі й далі продовжували виплачувати данину татарським ханам.
Стояння на Угрі справді відбувалося в умовах дезінтеграції Золотої Орди, яка почала деградувати як єдина держава з кінця XIVст. Вона складалася з автономних частин, які мали своїх окремих правителів (ханів, князів), але підпорядковувалися великому хану з династії, що започаткував Чингісхан. До цієї державно-політичної системи входили князівства Північно-Східної Русі, у т. ч. й князівство Московське, яке платило данину чингізідам.
У Золотій Орді (і це цілком закономірно) велася боротьба за владу, виникали конфлікти між правителями окремих її частин. В кінці XIV ст. ця держава переживала «велику смуту». І хоча хану Тохтамишу в 1380—1395 р. вдалося відновити її єдність, однак у 1395 р. емір Тимур (Тамерлан) вщент розгромив війська цього правителя в грандіозній битві неподалік сучасного Єкатеринбурга. Саме ця битва стала смертельним ударом для Золотої Орди.
У першій половині й середині XV ст. відбувся її розпад. Виникли Сибірське (20-ті рр. XV ст.), Узбецьке (1428 р.), Казанське (1438 р.), Кримське (1441 р.), Казахське (1465 р.) ханства, Ногайська Орда (40-ві рр. XV ст.) тощо. У 1459 р. після смерті хана Кічі-Мухаммеда Золота Орда перестала існувати. Її наступником стала Велика Орда, яка пережила деяке піднесення за часів правління хана Ахмата (1460—1481).
У 1480 р. останній спробував відновити контроль над Московським князівством. Союзником його став великий князь литовський і король польський Казимир Ягеллончик (1427—1492), який, щоправда, не міг надати дієвої допомоги. Похід хана Ахмата на Московію завершився безрезультатно — т. зв. стоянням на річці Угра. Саме цю подію з часом російська історіографія почала трактувати як визволення Московії—Росії від «монголо-татарської навали». В цій ситуації московський князь Іван ІІІ (1440—1505) зумів заручитися підтримкою кримського хана Менглі Гірея (1445—1515), який конфліктував із Ахматом. Саме тоді кримські хани, що належали до чингізідів, стають ключовими гравцями на золотоординському просторі. Вони претендують на роль великих ханів.
Бажаючи нашкодити союзнику Ахмата, Казимиру Ягеллончику, хан Менглі Гірей вирушив за намовою московітів у 1482 р. у похід на землі Великого князівства Литовського. Того ж року кримські татари взяли й розграбували погано укріплений Київ, спаливши його. Менглі Гірей навіть надіслав Івану ІІІ золоті портир і дискос із пограбованої Софії Київської. Це ніби був один із найбільших погромів Києва за його історію, коли місто й околиці на тривалий час стали «пусткою». Таким чином, «визволення Московії», цієї «нової Русі», від «монголо-татарської навали» було пов’язане зі знищенням столиці «старої Русі». Саме відтоді українські землі, що входили до складу Великого князівства Литовського, стали об’єктом наїздів кримських татар.
Кримське ханство тоді стає головною державою на золотоординському просторі, до якого продовжувала входити Московія. Князі останньої платили кримським ханам данину. Якщо ж московіти виявляли непокірність, на них чинила напади кримці. Особливо це було характерним для початку XVI ст.
Щоправда, друга чверть XVI ст. стала періодом нестабільності в Кримському ханстві, що було пов’язано з боротьбою за ханський престол. Відповідно, вплив цієї держави значно послабився. Цим скористалася Московія, яка теж почала виявляти претензії на золотоординський спадок. У 1547 р. Іван Грозний (1530—1584) почав іменуватися царем. До того часу так у Московії називали золотоординських ханів. У 1552 р. московські війська завойовують Казанське ханство, в 1556 р. — Астраханське. Тим часом у Криму настав період стабілізації, де ханом у 1551 р. став Девлет Гірей (1512—1577). Останній намагався стримувати експансію Московії на золотоординському просторі. В 1571 р. він вчинив похід на Москву, яка була спалена кримськими військами. Питання не стояло про завоювання Московії. Йшлося про те, щоб упокорити колишнього васала, який почав собі багато чого дозволяти.
Є відомості про те, що московські бояри збиралися усунути з престолу Івана IV і посадити на нього «справжнього царя», кримського хана Давлет Гірея. Очевидно, для московської еліти того часу легітимним правителем міг бути лише чингізід. Московська князівська династія до чингізидив не належала, а правила лише з їхнього дозволу. Побоюючись змови, Іван IV зробив царем московським хана Саїн Булата, який походив із чингізідів. Останній прийняв православне хрещення й почав іменуватися Симеоном Бекбулатовичем. Щоправда, правління цього князя було недовготривалим, близько року (1575—1576 рр.). Та й загалом мало воно бутафорський характер. Однак це правління забезпечувало для Івана IV видимість легітимності, який потім перейняв від нього владу. Цікаво, що після смерті царя Федора Івановича (1557—1598) чимало представників московської знаті консолідувалися навколо чингізіда Симеона Бекбулатовича, вбачаючи в його особі претендента на московський престол.
Тим часом Кримське ханство було зайняте більш важливими для нього питаннями. У 70-х рр. XVI ст. воно вело війну з Персією, а в 1593—1606 рр. воювало з державою Габсбургів. Це й дало змогу Московії продовжити свою експансію на теренах колишнього золотоординського простору. Московії за часів Івана Грозного вдалося підкорити Сибірське ханство, власне Західну Сибір (80-ті рр. XVI ст.), встановити контроль над Ногайською ордою та Військом Донським. У результаті цього більша частина золотоординського простору опинилася в руках московітів. Залишалося лише Кримське ханство, правителі якого трактували московських князів як своїх васалів. Власне, таким васалом (хай навіть номінально) Московія залишалася до кінця XVII ст. Лише перетворення її на Російську імперію за часів Петра І поклало край цій залежності.
Тому казати, що стояння на Угрі привело до незалежності Російської держави з центром у Москві, м’яко кажучи, є перебільшенням. Це просто один із епізодів (до того ж далеко не такий і значимий) міжусобної боротьби, яка велася на золотоординському просторі.
