«Наша мета — це діалог, примирення людей, а не розпалювання конфлікту, як це робила стара влада... Для цього нам потрібно повернути людям похилого віку пенсії, знайти спосіб, як компенсувати збитки по зруйнованому і втраченому житлу через збройний конфлікт на Донбасі, 140 000 дітей, які народилися на непідконтрольній території (Донбас і Крим), повинні отримати українські документи, спростити порядок перетину КПВВ і створити нормальні людські умови на пропускних пунктах, змінити інформаційну політику. Позбавитись штампів «свої-чужі, сепари-укри».
Таким от має стати віднині курс офіційного Києва, щоб забезпечити мир на Донбасі. Забути про російську агресію, про колабораціонізм з боку сотень тисяч мешканців «ОРДЛО», про те, що за міжнародним правом відбудовувати зруйноване і забезпечувати життя людей на підконтрольних йому територіях має окупант, про участь десятків тисяч номінальних громадян України в антиукраїнських збройних формуваннях під російським командуванням, зрештою, про політичну науку, яка беззаперечно визначає «ДНР» і «ЛНР» як маріонеткові сепаратистські утворення — і примирюватися з тими, хто ставив собі за мету знищення Української держави чи принаймні розшматування її. Іншими словами, вслід за «формулою Штайнмайєра» взяти до виконання й «формулу Путіна» стосовно «конфлікту на Донбасі», який, виявляється, розпалював не Кремль, а «стара влада», визнати українцями тих, хто народився за ці роки не лише в «ОРДЛО», а й у Криму (нехай би батьками були питомо російські громадяни, яких сотнями тисяч переселяють у АРК і Севастополь), не вважати «своїми» тих, хто зі зброєю в руках порятував у минулі роки незалежність України та свободу українців...
І взагалі: якщо в конфлікті винна «стара влада», але не винна Росія, то про які санкції щодо останньої можна говорити?
Можуть сказати: так це ж процитовані приватні думки такого собі Сергія Сивохо, а він лише радник Секретаря РНБО, не більше, до чого тут офіційний курс держави? Перепрошую, але якраз дуже «до чого». Шоумен і креативний продюсер «Кварталу 95» Сивохо був призначений на цю посаду якраз після відставки прозахідного політика-професіонала Олександра Данилюка з посади Секретаря РНБО як діяча, якому, мовляв, «довіряє Президент» і який «знає проблеми Донбасу». Як бачимо, для глави держави немає значення, що 2014 року Сивохо брав активну участь в «антимайдані», що його погляди аналогічні поглядам Путіна і що втілення ідей шоумена з РНБО перекреслить саму можливість опору «гібридній агресії» Росії тощо. Власне, радити у вузькому колі своїм шефам можна вільно, але коли такі засадничі речі виносяться на широку публіку під час Другого міжнародного форуму по Донбасу, то це вже — заявка на повну зміну державної політики.
Річ у тім, що в Україні, якщо хтось не помітив, склалася дуже своєрідна система влади, багато в чому характерна для постколоніальних держав. Усі головні рішення ухвалюються вузьким колом осіб, що належать до певного «племені» (в нашому разі — це «Квартал 95», земляки Президента й певні особи з оточення одного зі знаних олігархів). А технократи-менеджери, які перебувають у виконавчій владі, лише озвучують й обстоюють не ними ухвалені рішення. Не має значення, який ти західний університет закінчив, ти — виконавець. Крапка. Має значення лише те, чи є ти членом «потаємного кабінету» (як назвали реальних «рєшал» моральні авторитети з «Ініціативної групи 1 грудня») або чи наближений до них. Ось як описує реальні процеси у владній верхівці України вельми поінформований російський аналітик-політемігрант Андрій Піонтковський: «Зеленський зі своїм радником з питань зовнішньої політики Єрмаком, який узагалі відіграє зловісну роль в українській зовнішній політиці, поїхав у Золоте і фактично погодився на вимоги Москви... А склалася така ситуація, тому що той самий Єрмак 14 липня і 2 вересня підписав погодження на засідання помічників голів держав, що Україна бере на себе зобов’язання виконувати «формулу Штайнмайєра» і проводити розведення в трьох точках. І це були односторонні зобов’язання України вперше! А чому там не прописати, що Москва повинна вивести війська з Дебальцевого і з Донецького аеропорту? Адже, за Мінськими угодами, і Дебальцеве, і донецький аеропорт мають залишатися під юрисдикцією України. Україна вперше стала на шлях односторонніх поступок і продовжує ним, на жаль, рухатися». Важко не погодитися з цими висновками — як і не помітити того, що різні міністри, віцепрем’єри й інші речники «Слуги народу» змушені «обґрунтовувати» те, що в тверезому розумі вони навряд чи обстоювали. Але як залишити «хлібні посади»...
Утім, номінально Кабмін — попри закріплене Конституцією президентське керування зовнішньою та військовою політикою — начебто має і головного «господаря», перед яким звітує та накреслення якого виконує — Верховну Раду. Проте кожен, хто має нещастя хоча б періодично спостерігати «роботу» в «турборежимі» цього воістину «декоративного парламенту», може легко дійти висновку: наразі маємо владу не законодавчу, а «кнопкодавчу», яка лише слухняно виконує те, що їй наказано «згори», і нечисленні випадки «пробуксовки» тих чи тих законопроєктів пов’язані не з особистими позиціями нардепів, а з тиском з боку олігархів й інших осіб, які вже встигли створити свої «групи підтримки» в фракції «Слуги народу». Звісно, є серед Зе-нардепів і десяток осіб із значно вищим за середній рівнем IQ, — але чи щось вони вирішують, чи їх використовують як ягідку на несмачному торті?
Повертаючись до озвучених Сергієм Сивохо ідей та ініціатив, зауважу, що їхнє втілення відкриває таке «вікно можливостей», що в нього мають дуже великі шанси до України як Дому всіх її громадян увірватися такі вихори, що в порівнянні з ними те, що коїлося 2014—2015 роках видасться дитячими забавками. Не слід заплющувати очі та відбуватися евфемізмами — називаймо речі своїми іменами, поки такі «вікна» ще можна залишити зачиненими.
ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»
