Напередодні «нормандської зустрічі» 9 грудня лідерів України, Росії, Німеччини та Франції дискусія з приводу формату (у ЗМІ періодично з’являється інформація про можливу додаткову зустріч тет-а-тет Володимира Зеленського та Володимира Путіна), змісту та результатів переговорів набирає обертів. Через брак інформації виникають різні припущення і домисли, коли кожен будує свій сценарій розвитку подій. З іншого боку, активізувалися і ті, хто пропонують альтернативу «нормандсько-мінському формату» вирішення проблеми окупованих територій Криму та частини Донбасу.
У самій владі заявили, що дипломатичний шлях є єдино можливим для повернення Україні її окупованих територій. «Ми сьогодні перебуваємо у досить скрутному становищі: в Україні триває війна, Україна бореться на різних фронтах за свою цілісність і повернення тимчасово окупованих територій. Я хотів би вас запевнити, що ми докладемо максимум зусиль і для себе приймаємо як єдино можливий шлях — це дипломатичний шлях вирішення цієї проблеми», — заявив голова Верховної Ради Дмитро Разумков, відкриваючи 12-ту сесію парламентської асамблеї Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ у середу в Києві.
Проте дипломатичний шлях може передбачати різні варіанти і механізми вирішення проблеми. Наразі чинна українська влада зробила все, зокрема виконавши виставлені умови Кремля, аби «нормандська зустріч» таки відбулася. Разом з тим, згідно з неодноразовими заявами міністра закордонних справ України Вадима Пристайка, якщо з «нормандією» нічого не вийде, влада має в запасі альтернативні плани дій щодо окупованих територій. Що саме вони передбачають, звичайно, не оголошується. Принаймні, поки. Тим часом свій варіант можливого розвитку подій пропонує голова правління ГО «Центр стратегічних досліджень» Павло ЖОВНІРЕНКО.
Іван КАПСАМУН, «День»
П’ятирічний стан «ні миру, ні війни» не наблизив мир ні на крок. Як доводять щоденні протягом п’яти років обстріли і втрати, «мінські домовленості» не працюють. Їхня «безальтернативність», про яку нам навіюють весь цей час, за логікою їх впровадження веде Україну до безальтернативного отримання окупованих територій як «валізи без ручки» — і навіть не в руки, а на ноги, — з якою вона просто не зможе рухатися.
Здається, це розуміє В.Зеленський, який на пресмарафоні зауважив, що якщо існуючі переговори будуть рухатися у неприйнятному для України напрямі, вона має задіяти «план Б». Вчені, дипломати і політики висувають різні варіанти цього плану. Особливо активізувалися ці спроби напередодні анонсованих на 9 грудня переговорів у «нормандському форматі». На жаль, практично всі наявні пропозиції страждають або мрійництвом, або небаченням негативних наслідків.
Пропонований нижче варіант позбавлений цих недоліків, бо враховує реалії міжнародного права, внутрішньої ситуації в Україні та Росії, диспозиції сторін та учасників конфлікту. Він базується на використанні незаслужено підзабутого «Меморандуму про гарантії безпеки в зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», більше відомого як «Будапештський меморандум», 25-річчя підписання якого президентами США, РФ, України та прем’єр-міністром Великої Британії станеться якраз напередодні зустрічі «нормандської четвірки».
Цей документ є унікальним у міжнародно-правовій практиці, оскільки вперше окрема країна — Україна — отримала «персональні» гарантії від ядерного клубу держав. І тим більш дивним є те, що він або практично забутий і західними, і українськими політиками — наче його й не було(!) — або нерідко оцінюється на кшталт «папірця, яким ядерні держави свого часу ввели Україну в оману». Безпідставність таких закидів доведена у статті «Апологія Будапештського меморандуму» («День, № 134 2019 р. ), тому тут я на них детально не зупинятимуся, а сконцентруюся на тому, як нам відійти від «комплексу обдуреної жертви» і творчо використати можливості, які дає Меморандум для досягнення справедливого миру з Росією.
Всі існуючі формати та формули переговорів щодо досягнення миру зусиллями Москви так чи інакше прив’язані до «мінських домовленостей» і тому так само «не працюють». Крім того, вони є неприйнятними для України, тому що:
а) виводять за рамки переговорного процесу питання «аншлюсу Криму» та його деокупації, легітимізуючи «за умовчанням» його анексію,
б) штучно перекваліфіковують міжнародно визнану агресію Росії проти України на «внутрішньоукраїнський конфлікт», що неминуче спричинить такі наслідки:
• переведення РФ з категорії «агресор» у категорію «посередник» і «гарант нових домовленостей»,
• перенесення відповідальності за розв’язану війну, заподіяні жертви і збитки з РФ на Україну.
Тому єдино правильним і дійсно безальтернативним кроком у справі досягнення миру, подолання наслідків російської агресії та відновлення українського суверенітету має бути задіяння у переговорах, згідно зі ст. 6 «Будапештського меморандуму», представників саме тих і тільки тих держав, які його підписали.
По-перше, тому що, на відміну від «мінських домовленостей», нормандського, женевського й інших форматів, цей Меморандум народжувався заздалегідь, а не вже під час гарячої фази конфлікту, фактично під диктовку агресора, а тому повністю відповідає принципам міжнародного права, зокрема «Віденській конвенції про право міжнародних договорів». Оскільки, відповідно до ст. 52 цієї конвенції, «договір є нікчемним, якщо його укладення стало результатом погрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об’єднаних Націй». А це означає, що і «мінські домовленості», які укладалися саме в таких умовах, і всі подальші підписані на їхній основі угоди, є нікчемними, тобто недійсними, або такими, що не породжують правових наслідків.
По-друге, тому що Меморандум є фактично «страховим полісом», в якому чітко окреслені взаємні зобов’язання, ризики, відповідальні особи та алгоритм дій у разі порушень.
По-третє, тому що засадничим принципом міжнародного права є pacta sunt servanda, або, як зазначено у ст. 26 Віденської конвенції, «кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і має сумлінно виконуватися ними».
По-четверте, оскільки «будапештський формат» є єдиним серед існуючих форматом переговорів, мандат якого передбачає відновлення суверенітету України над всією поки що окупованою (анексованою, неконтрольованою Україною) територією, оскільки в Меморандумі немає ні Донбасу, ні Криму, а є просто Україна в міжнародно-визнаних кордонах.
І по-п’яте, бо лише цей формат може забезпечити Україні не тільки мир, а й реалізацію двох інших найважливіших цілей: відновлення територіальної цілісності і фінансування післявоєнної відбудови деокупованих територій.
Схоже, що Путін досяг бажаного: Європа втомилася від безладу під її стінами, її нервують вже не стільки дії злодія, скільки крики його жертви. Вже очевидно, що Європі потрібен мир, але не справедливість. Її влаштує і мир за рахунок України, і процес його досягнення — аби лиш були відсутні відкриті широкомасштабні бойові дії, які створюють небезпеку для самої Європи.
Росії в цій ситуації теж не потрібна великомасштабна війна з Україною, але цілком влаштовує «війна на виснаження».
Тобто нинішня ситуація та її тренд влаштовують і Росію, і Європу. Звідси — токсичність нагадувань про Будапештський меморандум для «гарантів», і це логічно — жоден страховик не в захваті від настання страхового випадку і необхідності сплачувати збитки страхувальнику.
Але такий стан не влаштовує Україну, тим більше, що з його затягуванням постає реальна перспектива порозуміння Заходу та Росії аж до варіанта: «Є Україна — є проблема, немає України — немає проблеми».
Крім того, навіть досягнення миру за будь-яким з існуючих форматів поставить лише і виключно Україну перед необхідністю забезпечити післявоєнну відбудову деокупованих територій за власний кошт.
Якщо ж формат переговорів та підготовка нової угоди будуть організовані на основі Будапештського меморандуму, то, очевидно, таке забезпечення має здійснюватися гарантами.
З огляду на вищевикладене, доцільним виглядає наступний алгоритм політико-дипломатичних дій України з досягнення миру.
І. Україна офіційно і публічно звертається до Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки з проханням, відповідно до п.6 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї», провести консультації щодо ситуації, внаслідок якої постало питання стосовно зобов’язань, взятих на себе учасниками вказаного Меморандуму. Початок консультацій за участю всіх чотирьох підписантів означатиме початок переговорів у «будапештському форматі».
ІІ. У разі, якщо Росія відповість відмовою брати участь у таких консультаціях, Захід цілком може змусити її до цього перспективою введення всеосяжного економічного, технологічного та енергетичного ембарго. Добре відомо, що жодна економічна і технологічна реконструкція в усі часи — від Петра Першого до Сталіна — не відбувалася в Росії без допомоги та глибокої участі Заходу. А зараз їй модернізація життєво необхідна, оскільки традиційна «економіка труби» вже давно себе вичерпала.
Додатковим аргументом, при його правильному використанні з боку України у стимулюванні партнерів проводити переговори у «будапештському форматі», може бути ймовірність виходу України з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Така можливість є, і вона повністю відповідає міжнародним зобов’язанням України.
Так, Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 01.07.1968 р.» містить важливе застереження: «Загроза силою чи її використання проти територіальної цілісності та недоторканності кордонів або політичної незалежності України з боку будь-якої ядерної держави, так само як і застосування економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, розглядатимуться Україною як виняткові обставини, що поставили під загрозу її найвищі інтереси.»
Війна Російської Федерації проти України явно підпадає під це застереження. І в цьому випадку ми повною мірою можемо використати положення ст. 10 ДНЯЗ: «Кожен Учасник цього Договору в порядку здійснення свого державного суверенітету має право вийти з Договору, якщо він вирішить, що пов’язані зі змістом цього Договору виняткові обставини поставили під загрозу найвищі інтереси його країни».
ІІІ. У разі ж, якщо західні партнери з тих чи інших причин у найближчій перспективі не зможуть забезпечити проведення переговорів у «будапештському форматі» в Україні, залишиться один логічний крок — офіційна заява такого характеру:
1. За умов незрівняної військової переваги над нами ядерної Росії, яка грубо порушила Статут ООН, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Меморандум про гарантії безпеки в зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, враховуючи невиконання іншими державами-гарантами — США та Великою Британією — своїх зобов’язань за цим Меморандумом і небажання сідати за стіл переговорів у визначеному ним форматі, в умовах систематичного порушення РФ своїх зобов’язань за результатами переговорів у «мінському» та «нормандському» форматах Україна призупиняє як свою участь у будь-якому з існуючих форматів переговорів, так і спроби збройного повернення окупованих територій.
2. Україна заявляє, що окуповані Росією території були, є і будуть невід’ємною частиною нашої держави. Україна ніколи не погодиться на їх відчуження від України, ніколи не визнає будь-якого «статусу», який надасть їм Кремль, — хоч «частини Росії», хоч «незалежної держави».
3. Ми розпочинаємо програму переселення й підтримки тих, хто хоче переїхати на підконтрольну Україні територію, після чого оголошуємо повну блокаду окупованих територій.
4. Наші військові частини з лінії протистояння не відводяться, а навпаки, зміцнюються, як зміцнюється лінія оборони по всьому периметру кордону з РФ і РБ.
5. В областях, суміжних із тимчасово окупованими територіями, РФ і РБ, запроваджується воєнний стан.
6. Шляхом створення у кожному місті, селищі й селі України місцевого загону територіальної оборони організовується національна система територіальної оборони.
7. Ми активізуємо всі можливі незбройні методи і ресурси протистояння державі-окупанту в Україні, на окупованих територіях, території РФ, у міжнародних організаціях та інших країнах.
8. Україна здійснить програми економічних реформ, модернізації армії, інші необхідні кроки для розвитку і забезпечення обороноздатності.
9. Ми чекатимемо, доки у США й Великій Британії прийдуть до влади відповідальні політики, які змусять РФ тим чи іншим чином відновити суверенітет України у міжнародно визнаних кордонах і компенсувати збитки, заподіяні окупацією.
Таке рішення України означатиме, що вона, нарешті, стає суб’єктом у вирішенні проблеми агресії Росії й окупації нею частини української території. Воно буде оптимальним, оскільки дозволить:
• задекларувати світовій спільноті нашу миролюбну позицію;
• усунути передумови для проросійського трактування війни як «внутрішнього конфлікту».
• дати населенню як окупованих, так і вільних територій бачення чіткої перспективи;
• змінити громадську думку людей, які живуть на окупованих територіях та в РФ і вважають, що Україна веде війну з населенням Донбасу;
• змінити у свідомості жителів окупованих територій і РФ уявлення про те, хто несе відповідальність за економічне і соціально-політичне становище людей на окупованих територіях;
• чітко визначити статус громадян України, що проживають на окупованих територіях, ввести в правове русло обмеження їхніх конституційних прав і свобод;
• повернути в конституційне поле всі ті правообмеження (права власності, свободи пересування і т.д.), які були прийняті Україною для підтримки обороноздатності й захисту територіальної цілісності країни;
• дати в рамках правового поля визначення всіх учасників збройного конфлікту, впорядкувати їхній правовий статус і, відповідно, визначити щодо них поведінку України, щоб виключити хаотичність і суперечливість дій з боку держави та її апарату в цій ситуації;
• виграти час для економічного зростання і створення потужної оборони;
• дати «оборонний» мотив нашим партнерам для аргументації надання Україні озброєння;
• позбавити Росію підстав продовжувати бойові дії;
• однозначно визначити Російську Федерацію як суб’єкт переговорів, минаючи «ДНР-ЛНР»;
• покласти відповідальність за соціальні, військові та гуманітарні наслідки війни на Росію;
• забезпечити юридичну основу і повноцінно включити юридичні процедури проти Росії, що окупувала частину території України;
• усунути передумови для можливого і обґрунтованого пред’явлення Україні претензій у національних і міжнародних судах з подальшою сатисфакцією заподіяної шкоди окремим фізичним та юридичним особам за рахунок держбюджету;
• змусити Росію вкладати свої ресурси в життєзабезпечення окупованих територій, що, такими чином, знесилюватиме її економіку;
• сприяти формуванню соціальної протестної бази серед мирного населення окупованих територій для ерозії системи окупаційного управління;
• дати належну протидію спробам Росії підмінити на міжнародній арені принцип сили права правом сили;
• стимулювати світове співтовариство до зусиль зі збереження принципів міжнародного права і системи відповідальності за їх порушення.
Павло ЖОВНIРЕНКО, голова правління ГО «Центр стратегічних досліджень»:
— Усі наявні формати та формули переговорів щодо досягнення миру зусиллями Москви так чи інакше прив’язані до «мінських домовленостей» і тому так само «не працюють». Крім того, вони є неприйнятними для України.
Тому єдино правильним і дійсно безальтернативним кроком у справі досягнення миру, подолання наслідків російської агресії та відновлення українського суверенітету має бути задіяння у переговорах, згідно зі ст.6 «Будапештського меморандуму», представників саме тих і тільки тих держав, які його підписали.
