Святослав ДУБОВ, заступник директора Рівненської обласної громадської організації «Комітет виборців України»:
— Серед позитивних моментів за останній час — це старт Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA на Рівненщині. Цей захід в області проводить наша організація вже сьомий рік поспіль.
Цьогорічний фестиваль розмірковує над тим, як змінюється наше повсякдення, звички та способи комунікації з появою цифрових технологій, які нові можливості вони відкривають та які загрози приховує мережа.
У Рівненській області ми покажемо 8 кінострічок із фестивальної програми. Серед них найбільш цікавими для мене є фільми «Bellingcat: Правда у світі постправди», «Чистильники» та «Навмисна смерть».
Крім кінопоказів, цьогоріч у межах фестивалю ми проведемо лекції для студентів Рівненщини на тему цифрового розвитку держави та безпечної поведінки в сучасному цифровому світі. Загалом фестиваль у нас триватиме до 16 грудня. Тож запрошую усіх кінопоціновувачів на наші покази.
Що ж до негативного, то за останній час найбільш гучним є скандал із народним депутатом Романом Іванісовим. З юридичного погляду, він не порушив законодавства, подавши документи до ЦВК без зазначення цього епізоду, бо саме непогашеної судимості не мав. Але, на мою думку, помилкою було приховувати такий факт і від виборців, і від своїх же колег по партії. Адже наївно було розраховувати, що цим не скористаються його опоненти.
Залишається під питанням те, чи будуть після таких подій проміжні вибори у 153-му виборчому окрузі. Адже спочатку Президент публічно заявив, що змусить скласти мандат народного депутата України Романа Іванісова, якщо у нього буде підтвердження озвучених фактів. А вже 26 листопада Володимир Зеленський публічно заявив, що третього депутата було виключено з партії «Слуга народу». Не згадавши ні його імені, ні про його подальшу долю в Раді».
Олександр ХАРВАТ, фотохудожник:
— Минулого тижня ми відкрили виставку і презентували календар, присвячений жінкам, чиї сини загинули на війні. Ідея такого проєкту виникла після спілкування з волонтеркою, громадською активісткою Вікторією Шинкаренко. Вона хотіла влаштувати фотосесію для жінок-матерів, які втратили синів на війні, щоб приділити їм більше уваги, підтримати. Натомість формат захотілося дещо розширити. Ми проводили фотосесію в українському, патріотичному стилі. Майданчиком для зйомок став козацький табір «Гайдамаки». Нам також надали автентичні поліські костюми. Загалом працювати було цікаво. Тепер результати цієї роботи рівняни можуть побачити на виставці «Я — українка, я — мама героя».
Крім цього проєкту, нещодавно я подав електронну петицію на сайт міської ради щодо створення у Рівному інтерактивного музею фотографії та історії міста. Річ у тім, що фотокамери різних періодів я почав збирати 10 років тому. На сьогодні у моїй колекції — понад 500 експонатів із різних країн. Один із найстаріших фотоапаратів датується кінцем ХІХ століття. Крім того, у мене є чимало літератури про історію фотографії. Все це зберігається в орендованому офісі. І, чесно кажучи, давно шукаю приміщення, де можна було б влаштувати музей, адже доволі часто подивитися на колекцію приходять і діти, і дорослі. Адже це цікаво! Натомість уже впродовж тривалого часу у центрі Рівного, на вулиці 16 Липня, стоїть без діла давня будівля. Вона в доволі занедбаному стані. Але не так давно провели наукові дослідження і встановили, що цьогоріч будинку виповнюється 222 роки. Це одна з найстарших мурованих споруд міста. Звичайно, це центр Рівного, і ласий шматок для того, щоб побудувати, наприклад, чергову багатоповерхівку. Та будівлю збираються внести в перелік об’єктів культурної спадщини. Хотілося б відродити її і створити цікавий простір. Такий, як, наприклад, музей фотографії та історії міста. Це стало б нашою родзинкою. Побачимо, як на таку ідею відреагує міська влада.
А з негативного можу відзначити скандал, пов’язаний із нардепом від Рівненщини Романом Іванісовим. Питання в тому, як на такі виклики відреагує влада.
Олена МЕДВЕДЄВА, голова громадської організації «Центр креативу»:
— У Рівному триває акція під назвою «Уласа — в шкільну програму». Її започаткувала Рівненська обласна організація Національної спілки письменників України. А я підтримала. І тепер усім світом ми вишиваємо уривок із трилогії «Волинь» Уласа Самчука. Це внутрішній діалог головного героя Володьки чи то з самим собою, чи то з Богом. Він схожий на молитву. Цей уривок — про життя, його силу і любов. І дуже приємно, що до акції долучається все більше людей. Так, книгу вже вишивали і поляки, і німці, і американці, і, звісно ж, українці з різних областей. Власне, мета дійства — повернути твори геніального прозаїка Уласа Самчука в шкільну програму.
Мене приємно вразила активність мешканців міста. Адже дедалі частіше люди самі ініціюють зустрічі, приходять у Музей Уласа Самчука (бо акція відбувається саме там) і вишивають. Хтось — слово, хтось — літеру, крапку або й ціле речення. А потім фотографують на пам’ять. Долучаються і чоловіки, й жінки, й діти. Наразі ще є чимало невишитих сторінок, тож охочі можуть долучатися. 20 лютого наступного року виповнюється 115 років від дня народження Уласа Самчука, тож до цієї дати планую завершити книгу, презентувати її і подарувати музею. Думаю, вона матиме чудову енергетику.
Оксана МАЙБОРОДА, координаторка громадської ініціативи з озеленення міста «Сад історій Рівного»:
— Нещодавно активісти «Саду історій Рівного» та волонтери садили дерева, закуплені за гроші, які збирали громадою, спільнокоштом. Це якісні саджанці, які місто зазвичай не може чи не хоче собі дозволити. Ми висадили платани (ці дерева хороші для міста, адже за багатьма критеріями є стійкішими, ніж липа), сливи та сакури. Оскільки збирали кошти на озеленення саме центральної частини міста, то дерева посадили саме там. І це лише третина від запланованого. Для частини саджанців використали лунки, де дерева давно загинули. Тобто робили заміну. Насправді у центрі міста не так просто знайти місце для висадження дерев. Річ у тім, що там прокладено доволі багато мереж, до того ж застарілих. Крім того, в нас при будівництві нових споруд або взагалі не планують озеленення, або роблять це мінімально. Тим часом у європейських містах ситуація інша. Там зелені зони заплановані при проєктуванні вулиць. А якщо ж збираються робити ремонт «від фасаду до фасаду», то оновлюють і насадження (замінюють кожні 50—60 років, крім особливо цінних порід). У нас же ставлення до дерев поки що інше. Доволі часто їх неправильно обрізають. Тож у результаті таке дерево потрібно видаляти. А трапляється, що насадження зрізають, а на їх місці роблять парковку. Хотілося б дещо змінити ситуацію.
