Податки становлять основну частину поповнення бюджету. Сьогодні в Україні дискутується питання про вибір узагальнювального економічного показника. Сперечаються здебільшого про вибір одного з двох — прибуток чи податок на капітал, що вивозиться. Останній показник спрацьовує в розвинутій економіці. Але негативних сторін для України сьогодні більше.
Прибуток — синтетичний показник діяльності суб’єктів підприємництва, і за правильної податкової політики, яка стимулює суб’єктів підприємництва за поліпшення роботи, його використання стає вигідним як для держави, так і для підприємців. Останнім теж не дуже приємно трястися в тіньовій економіці. Але сьогодні більшість підприємств мають низьку рентабельність, їх вартість наблежена до нуля, а то й негативна, що сповільнює, зокрема, приплив іноземного капіталу. А дивіденди за використання показника податку на капітал, що вивозиться, — лише частина виплат із прибутку, менша за його загальну величину, тоді надходження до бюджету зменшаться.
Розумна податкова політика сприятиме прискоренню інновацій — локомотиву ефективного розвитку економіки. Асоціація України з ЄС сприяла цьому. Так, сьогодні високотехнологічний експорт в Україну, за даними київського дослідника В. Головатюка, на душу населення в 10 разів менший, ніж, приміром, в Іспанії. Проте лише за два роки — 2017—2018 після вступу України в асоціацію з ЄС зріс як і експорт до ЄС загалом, так і експорт середньо- і високотехнологічної продукції відповідно з 8076 до 10593 млн дол. США чи на 131,04% і з 3638 до 4657 млн дол. США, або на 12,8%. Істотне зростання! Найбільші обсяги реалізації такої продукції спостерігаються не лише в традиційних регіонах машинобудування України, таких, як Київ, Дніпровська і Харківська області, а й у представників західних регіонів — Закарпатського, Львівського, Волинського, Тернопільського, Івано-Франківського. Це свідчить про перспективи розвитку провідної галузі — машинобудування загалом по Україні.
Аби йти далі, за умов постійної науково-технічної революції не обійтися без серйозного вивчення майбутнього — наукового прогнозування. Це дасть змогу знати перспективи розвитку глобального ринку в появі принципово нових товарів, їхнього впливу на розвиток інших галузей, створення нових матеріалів, комплектуючих, встановленні потреби в них, величини цін тощо. А також встановити можливість збільшення внутрішнього ринку споживання вітчизняних товарів, зокрема заміни імпортної аналогічної продукції. Повністю не до снаги це зробити окремим організаціям -розробникам і виготівникам інновацій. В Україні вжито певних заходів у цьому напрямі. Згідно з постановою Кабміну, таку роботу доручено прогнозно-аналітичному інформаційному відділу Українського інституту науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ). Його фахівці із залученням висококваліфікованих експертів провели корисну роботу, зокрема в напрямі «Енергетика і енергоефективність». На жаль, про їх результати фактично не знають на Харківських електротехнічних підприємствах — галузі, необхідної для реалізації такої програми. Головні українські інформатори їх не поінформували.
Але в нинішньому складі за потреби всеосяжного прогнозування самому лише УкрІНТЕІ з таким завданням не впоратися. Можна залишити їх координаторами, збільшити кількість працівників і водночас теж підключити провідні НДІ та проектні інститути з інших галузей. Великі надії покладаються на регіональні інноваційні центри, що створюються. Проте потрібна координація їхньої роботи. Є поняття глобального і локального оптимуму. Регіон може зажадати багато. Так, йому це дасть результати. Але знизиться можливий ефект інновацій загалом. Тому збитки від того, що інші не отримали коштів, можуть виявитися більшими, ніж переваги, які можна отримати в одному з регіонів. Тим паче, що загальна кількість коштів обмежена.
