Це стало несподіванкою не тільки для багатьох місцевих жителів, а й для мешканців навколишніх населених пунктів: у закарпатському селі Мирча, в урочищі Рампа, першої декади лютого 2012 року на річці Уж оселилися білі лебеді, які чомусь не захотіли (чи не встигли) відлетіти у вирій, тож залишилися зимувати у нас.
Попервах цих великих птахів було троє, але одного, знесиленого молодого красеня, місцевий лісник, працівник Великоберезнянського держлісгоспу Іван Заєць, забрав додому, де підгодовував зерном, яблуками, утримував у теплому сараї, щоб коли птах одужає, повернути його на річку. Оперативно зреагували на подію й працівники Ужанського національного природного парку, хоч Мирча — це не підвідомча територія. Але хіба допомога тваринам має кордони?
— Ми щодня, обідньої пори, навідувалися до нерозлучної пари, — каже науковий працівник Ужанського національного природного парку Неля КОВАЛЬ, — привозили корм для дивовижних птахів. Побоювалися, щоб крига не скувала всю річку, не позбавила їх води. Для молодого лебедя й усієї його родини шукали відповідний реабілітаційний центр.
— Молодий лебідь швидко зміцнів, зіп’явся на ноги й готовий був невдовзі плавати Ужем. Лісник І. Заєць багато зробив для того, щоби птах одужав, — каже працівник національного парку Василь КОПЧА.
Життя пернатим ускладнили небувалі снігопади й жахлива хурделиця на свято Стрітення Господнього. Після неї два лебеді зникли з околиці села Мирча, засмутивши всіх, хто звик до ніжних, граційних і безстрашних птахів.
Волею випадку і я допоміг лебедям. Мене повідомили із села Дубриничі сусіднього Перечинського району: «Нерозлучне подружжя в нас на річці, неподалік вулиці, під берегом». Підтвердила це й сільський голова Любов Лавер.
Зрадів звістці про місцеперебування лебедів директор Ужанського НПП Василь Копач. Він оперативно розпорядився підготувати транспортування молодого лебедя з Мирчі в Дубриничі. Зранку мікроавтобус національного парку під’їхав до будинку Івана Зайця.
— Тепер він почувається дуже впевнено, — сказав лісник, — а знайшов я його на річці дуже слабким, примерзлим до криги, коли він міг стати легкою здобиччю лисиці.
...Далі в Дубриничах відбувся зворушливий момент зустрічі птахів: ще здалеку, зачувши голоси батьків, молодий лебідь жалісно й радісно закурликав, наче по-журавлиному, викликавши хвилю емоцій у місцевих жителів, які спостерігали з мосту. А яка радість повернення запанувала на воді, коли подружжя возз’єдналося!
У розмові з науковцями національного парку Інною Кваковською та Нелею Коваль я дізнався, що лебеді часто залишаються на зиму на Закарпатті. На Великоберезнянщині їх бачили торік кілька разів — у Жорнаві, Заброді. Цьогорічні крилаті гості могли прилетіти із сусідньої Словаччини, де замерзло водосховище Ширава — улюблений осередок птахів.
Минулого року, пригадую розповіді друзів, білих лебедів можна було спостерігати в сусідньому Перечинському районі, в селах Зарічово та Тур’я Ремета, а в Перечині — чорних лебедів, які купались у штучних водоймах на околиці райцентру: тоді не було таких лютих і тривалих морозів. Ці факти тішать душу: Ужанська долина дедалі більше вабить представників фауни. Випадок із лебедями засвідчив: у нас багато людей, які вміють цінувати красу природи, готові прийти на допомогу тваринам важкої для них хвилини. Це додає оптимізму.
Спостерігати за овіяними легендами великими птахами, які раділи скупому зимовому сонцю та прозорій воді Ужа, можна годинами. Які граційні й витончені ці істоти!..
