Що українці знають про цей твір і чому він такий важливий для нас? Як «Щедрик» потрапив за кордон? Про це розповідала Тіна ПЕРЕСУНЬКО, дослідниця, авторка й кураторка науково-просвітницького проєкту «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України» під час своєї лекції в Музеї історії України.
ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ «ЩЕДРИКА»
«Сьогодні я найбільше досліджую проблему незнання нами політичного боку тріумфу «Щедрика» в світі. Я досі бачу в інформаційних повідомленнях брак знань про найголовніше», — розпочинає дослідниця. Як приклад, демонструє ролик одного з телевізійних каналів, де подано типову інформацію про українську пісню — створення її Леонтовичем і вже американська історія колядки. «Ключовою проблемою України є протистояння російській агресії, пропаганді Кремля на Заході. Україна шукає союзників для розв’язання політичних проблем. Але ми досі не використовуємо політичної історії бренду «Щедрик», вважаємо його лише мистецьким здобутком», — наголошує Тіна Пересунько.
А всесвітньовідома українська колядка таки має успішну політичну історію. «Щедрик» потрапив за кордон завдяки державній політиці України в галузі культурної дипломатії. 100 років тому він разом із Українською республіканською капелою під керівництвом видатного диригента Олександра Кошиця підкорював світ і став «м’якою силою» УНР.
Українці виступають у найкращих концертних залах Європи й отримують безліч схвальних відгуків світової преси. В репертуарі капели — колядки, щедрівки, козацькі думи й канти. «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару в усіх краях упродовж п’яти з половиною років», — писатиме диригент капели Олександр Кощиць.
«МОЇ ВСІ СИМПАТІЇ НА БОЦІ ВАШОГО НАРОДУ», — КОРОЛЕВА БЕЛЬГІЇ ЄЛИЗАВЕТА БАВАРСЬКА
Капела в складі 80 співаків виступала перед послами, дипломатами, музичними критиками. Королева Бельгії Єлизавета Баварська так відгукувалася про виступ капели: «Мої всі симпатії на боці вашого народу. Я знаю, як тяжко він здобуває собі волю».
Українські артисти своїм співом утверджували Україну як державу, її окремішність, самобутність. Капела говорила про Україну навіть своїм зовнішнім виглядом: чоловіки одягнені в чорні фраки, а жінки — в білі шовкові сукні. Позицією диригента Кошиця було не виступати за кордоном у національних строях: капела прагнула показати себе як європейську, академічну, модерну культуру.
Віденська преса писала про виступ капели: «Українське Міністерство культури і мистецтв сфокусувало свою діяльність у молодій державі на молодому співі як засобі політичної пропаганди. Світу, який був навмисне негативно поінформований деспотичною Росією щодо України, варто переконатись у самобутності українського народу. Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності».
Під час виступів Республіканської капели лунав український гімн, у запрошеннях і документах фігурують назви Міністерства культури, капелу називають хором Української республіки. У відгуку з Женеви йдеться: «Український хор у Швейцарії виступив зі справді тріумфальними турне. Українська Республіка прагне відновити свою незалежність, а тому вирішила наочно показати, що вона справді є. «Я співаю, отже, я існую», — утверджує вона, переінакшуючи Паскаля. А співає вона дивовижно».
600 КОНЦЕРТІВ У 200 МІСТАХ
Європа й Америка захоплювалися «Щедриком» і бачили в ньому не лише пісню, а й культуру самобутнього народу. За п’ять з половиною років Українська республіканська капела дала 600 концертів у 200 містах 17 країн світу. За оглядовими підрахунками, понад 1300 відгуків вийшло в світовій пресі, і вони досі не опубліковані. Але таке завдання ставить перед собою й іншими науковцями авторка науково-просвітницького проєкту «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України» Тіна Пересунько.
Як підсумовує дослідниця: «Для мене важливо показати, що Україна має такий історичний досвід, що за контекстом «Щедрика» стоїть дуже важливий політичний наратив, який є актуальним для сучасної України. В нас попереду ще багато роботи, щоб показати, що це не лише українська пісня, а й серйозна державна стратегія».
