Піцерії, кав’ярні, іграшки, виготовлення сувенірів і екопродуктів — це найбільш популярні напрями серед ветеранів АТО/ООС, які вирішили відкрити свій бізнес. За даними Державної служби зайнятості, на сьогодні вже понад двохсот демобілізованих АТОвців успішно займаються підприємництвом, скориставшись підтримкою держави. Чимало з них мешкає і на Вінниччині, яка посідає перше місце серед регіонів України з працевлаштування учасників АТО/ООС. Торік Вінницька обласна служба зайнятості надала послуги 1768 учасникам бойових дій, з них 474 було працевлаштовано, а 21 ветеран отримав допомогу з безробіття для відкриття власної справи. Чимало вчорашніх бійців зайнялися фермерством, садівництвом, переробкою, виробництвом і почали працевлаштовувати інших.
ПІЦЕРІЯ ЯК АДАПТАЦІЯ І САМОРЕАЛІЗАЦІЯ
Одним із таких є Олексій Каратєєв. Після війни він відкрив власну піцерію в центрі Козятина. Спершу працював разом із братом та дружиною, а коли клієнтів побільшало, почав працевлаштовувати безробітних за направленням з центру зайнятості. Сьогодні персонал піцерії налічує вже 14 працівників, а затишна зала закладу заповнена поціновувачами італійської страви. Заклад пропонує 13 видів піци, поласувати якою можна безпосередньо на місці або ж замовити доставку в офіс чи додому. Олексій каже, що бізнес за принципом сам собі господар став для нього найефективнішим способом адаптації і реалізації власних можливостей.
«У перший місяць, коли я повернувся з війни додому, відчував себе як у не своїй тарілці, все було не так і не те. Вже зараз розумію, що було б добре, якби в державі була спеціальна програма з реабілітації бійців чи спеціальні центри. Щоб тримати себе в руках, намагався бути серед людей, поруч з дружиною. Так виникла ідея відкрити піцерію — з людьми і для людей, — розповідає ветеран. — З початку взяли з дружиною в оренду невелике приміщення біля музичної школи. В нас економічна освіта, а тому довелося опановувати навички піцейола. Самі навчилися готувати основу для піци, шукали рецепти різних начинок, додавали щось своє. Коли справа стала успішною, вирішили перейти в більш зручне і краще приміщення. Добре, що з дружиною приберегли кошти, подаровані нам на весілля. За них закупили нове сучасне обладнання. Сьогодні уже в нас працює 14 людей, проблем із персоналом немає».
Олексій пішов на війну добровольцем, улітку 2014-го, одразу після закінчення Тернопільського національного університету. Потрапив у батальйон оперативного призначення, який виконував бойові завдання на Луганщині, зокрема в Попасній та Кримському. Зараз про війну він розповідає не багато і не охоче, бо його батальйон зазнав багато втрат, не менше постраждало від обстрілів і мирне населення. Вже тоді Олексій зрозумів, що після повернення мусить подбати про людей, а не жити лише для себе та своєї родини. Ще будучи на фронті, балотувався до міської ради і люди його підтримали. А коли пішов на «дємбель» у 2016 році, то вирішив, що відкриє заклад з військовим антуражем, щоб люди не забували про російсько-українську війну.
ОЛЕКСІЙ КАРАТЄЄВ ПІСЛЯ ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ ВІДКРИВ ВЛАСНУ ПІЦЕРІЮ В ЦЕНТРІ КОЗЯТИНА
«Хочу, щоб люди пам’ятали, завдяки кому вони можуть спокійно відпочивати, їсти піцу і пити каву. Це ті хлопці, які сьогодні на передовій, — зазначає Олексій і показує світлини побратимів, розміщені на стінах, демонструє прапори батальйонів, зброю, мапу України. — Що стосується оформлення піцерії, то всі ці речі з історією, подаровані іншими військовослужбовцями. Це й прапор батальйону, і бойові нагороди, і шеврони, і фотографії. Особливо цінні — бойові каски, серед них, до речі, є й моя, яка прикривала голову в «гарячі» моменти».
Нині Олексій працює над розширенням власного бізнесу і мріє облаштувати в рідному місті інклюзивний майданчик для дітей з інвалідністю. А побратимам, які повернулися з фронту, радить не жити минулим, не тонути у спогад, а шукати заняття до душі, яке допоможе повернути віру в себе та стати корисним для суспільства.
ВІЙСЬКОВИЙ ДОСВІД ПРИВІВ У ВЛАСНУ СПРАВУ
Добровольцем пішла на війну і Богдана Сидоренко з Могилева-Подільського. 2014 року вона закінчила другий курс Одеської юридичної академії й збиралася на канікули додому, та коли дізналася, що в підрозділі, де служить знайомий, бракує медиків, вирішила поїхати і допомогти. «Хоча б на літо», — думала вона тоді, а залишилася в «Айдарі» на цілий рік. Своє 18-річчя дівчина зустрічала не на гламурній вечірці, а під свист куль і розриви снарядів у Кримському.
«Якби я не відслужила в «Айдарі» в найгарячіший період, то не знаю, чи зуміла б стати тим, ким є зараз, — визнає Богдана. — Рік я виконувала обов’язки медика. Чи було складно і страшно? Безумовно! Адже не раз доводилося виїжджати за пораненими після шквального обстрілу, брати участь у бойових завданнях і доправляти тяжких у госпіталі. Власне, саме на передовій я зрозуміла, що настільки важливою є екіпіровка починаючи від виду тканини, її складу і закінчуючи технічними особливостями моделей. А головне — вона має бути якісна, легка і зручна. Тому ще під час служби я не раз думала про комфортний військовий одяг, але навіть припустити не могла, що після служби буду його відшивати, адже першочерговим завданням було поновитися на навчанні та підтягнути «хвости» в академії».
Повернувшись на навчання, Богдана здала академзаборгованість, догнала своїх однокурсників і зрештою здобула спеціальність юриста кримінальної юстиції, та за фахом працювати не пішла. Різкий поворот долі стався через випадок. Богдану запросили на зустріч з молоддю та громадою Ямполя (це містечко по сусідству з Могилів-Подільським). Під час зустрічі люди жалілися, бо молодь втікає у великі міста, а розвивати малі нема кому. Колишні заводи і фабрики стоять пусткою. Як приклад навели закинуті приміщення колишнього сільського господарства, що на околиці міста.
«Коли ми з батьками поверталися додому, то вирішили подивитися, що ж це там за господарство. Вразила понівечена будівля, де свого часу був колгоспний садочок... Направду, ідея започаткувати власну справу крутилася в моїй голові давно, бо я ніколи не хотіла працювати на когось, просто не можу підлаштовуватися під чужі правила, маючи такий жорсткий бекграунд, — продовжує дівчина. — Але відверто, і подумати не могла, що будуватиму кар’єру в Ямполі, де практично з нуля довелося відбудувати приміщення садочку і перетворити його на швейних цех із пошиття військового одягу. Міська влада багато в чому допомогла і підтримала. Її фахівці підказали, як оформити оренду з правом викупу, служба зайнятості дібрала кадри. Це дало можливість заощадити певні кошти, адже держава компенсує єдиний соціальний внесок за працевлаштування безробітних І так з’явилося швейне підприємство «Ніка-Текст Плюс», яке працює вже рік».
Сьогодні компанія Богдани нарощує потужність, на підприємстві працює майже сотня людей. Не забуває молода керівниця і про волонтерство, допомагає бійцям, які тримають лінію оборони. В планах на найближчі п’ять років — розширити виробництво і збільшення кількості робочих місць щонайменше до п’ятисот.
ДІДОВІ БДЖОЛИ ДОПОМОГЛИ СТВОРИТИ «МЕДОБАР»
У Сергія Бондаренка, якого у Вінниці всі знають як «Борода», історія зовсім інша. Він з числа контрактників. Підписав його ще задовго до військових дій на сході, у 2008 році. А коли розпочалася війна підписав ще три піврічні — і відслужив з 2014 до 2019 року. Ідея започаткувати власну і корисну справу спала на думку під час чергової поїздки на фронт. У дорозі Сергію раптом запахло медом, який улітку качав його дід на своїй пасіці. Вирішив: якщо повернеться живим і здоровим, то відновить дідове ремесло — для своїх і людських дітей. Так народився його бізнес «Медобар. Мед щасливих бджіл». Сьогодні Сергій качає мед, створює різні смаколики, а його дружина Марія рекламує товар, веде сторінки в соціальних мережах Facebook та Instagram, а також займається збутом.
СЕРГІЙ БОНДАРЕНКО З ДРУЖИНОЮ СЬОГОДНІ ВИРОБЛЯЮТЬ 12 ВИДІВ МЕДОВИХ ЛАСОЩІВ
«Щаслива з того, що чоловік знайшов справу, яка приносить йому задоволення, користь людям і дає можливість заробляти на хліб нашим дітям, — розповідає Марія Бондаренко. — Для відродження пасіки ми придбали все необхідне. Знайшли постачальника натуральних та якісних горіхів і сухофруктів. Мед використовуємо соняшниковий та з різнотрав’я. Спочатку приготоване дегустували самі та давали діткам, а тоді пригостили і друзів. Вони, власне, стали нашими першими замовниками, і так розпочався бізнес».
«Вдячний діду, що свого часу навчив любити бджоли, доглядати за ними і піклуватися, — долучається до розмови Сергій. — Свого часу в нього була велика пасіка, ми розпочали з чотирьох вуликів, які купили на двох із товаришем, просто для себе. Тобто перша наша інвестиція в сімейний бізнес склала півтори тисячі гривень за один вулик, ще тисячу віддали за бджолопакет, що складався з чотирьох рамок із бджолами, маткою, личинками і медом. Придбали костюм і інший дрібний інвентар. Сьогодні маємо вже 25 вуликів, 7 бджолосімей, 10 пилкозбирачів, 10 сіток для збору прополісу. Це клопіткий процес, але бджоли відчувають любов. Вона в нас взаємна».
Збільшилася кількість вуликів, а відтак і обсяг меду, що дало можливість розширити асортимент. Зараз Бондаренки виробляють 12 видів медових ласощів. Найбільш популярні — це «Медові горішки», «Вітамінний заряд». Також добре купують продукт «Добрий ранок» — це суміш сухофруктів із медом. Продукти роблять конкретно під замовлення або до свят. Солодощі традиційно прикрашають наліпками з оригінальними написами. До Дня закоханих , наприклад, чіпляли сердечка з текстівками на кшталт «Ти моя родзинка медова», чи «Ти мій смачний горішок».
Плани в Бондаренків грандіозні, подружжя прагне розширяти пасіку та самостійно вирощувати решту інгредієнтів, зокрема ліщину, фундук, виноград та абрикоси, щоб збільшувати асортимент продуктів. А головна мрія — відкрити постійний магазин у Вінниці.
