Громадяни, що чекали 2019 року «волшебника в голубом вертолете» і «бесплатного кино», починають замислюватися і здогадуватися, що кіна не буде. Легше тим, хто від самого початку розумів, чим закінчиться «банкет» і хто за нього сплатить. Мислячим людям було зрозуміло, що «дурять православних», а також греко- і римо-католиків, і протестантів, і мусульман та іудеїв. Свята «небаченої щедрості» закінчуються банкротством, невиплатою пенсій, зарплат і стипендій. Автор отримав січневий рахунок за газ. І за транспортування газу. В результаті нескладних арифметичних дій я побачив, що тепер платитиму на 15—20% більше, ніж раніше. Ось і вся ціна «зеленого комунізму». Щоправда, пан Гончарук утішив обіцянкою, що платіжка за лютий буде рекордно низькою. Але чим потім за це доведеться заплатити? Адже діра в бюджеті величезна... Ось така мудра економічна політика. І в інших сферах ситуація не краща. «Слуги народу» продовжують свою тактику. Спочатку вилазить один і робить заяву, що пахне як мінімум нелояльністю до держави Україна, а потім з’являється інший і так коментує першого: «Це була його особиста точка зору». Дивно, чому їх «особисті точки зору» практично ніколи не бувають проукраїнськими? Ватажок «зеленої» фракції Давид Арахамія, той самий, якого постійно «неправильно розуміють і виривають з контексту», оцінюючи російський наступ у зоні розведення військ на Донбасі, заявив, що треба ще розібратися, хто там у кого стріляє. З цим навіть Арахамії розібратися явно легше, ніж з тим, що насправді В. Зеленський робив у Омані і з ким там зустрічався. Все таємне стає явним. Чомусь у той самий момент, коли там був Зеленський, в далекому сонному Омані з’явився секретар ради національної безпеки РФ, колишній шеф ФСБ Микола Патрушев. Як висловлюється російський телекласик Дмитро Кисельов: «Совпадение? Не думаю». Оман — не якесь світове перехрестя, не Вавилон, не Нью-Йорк, не Лондон і не Сінгапур, щоби там такі зустрічі могли статися випадково. І те, що туди не було узято нині відставленого Богдана, але опинився там пан Єрмак, розкриває очі на багато моментів. До речі, користувачі інтернету чи то жартома, чи то серйозно сказали (їх процитували на каналі «Прямій»), що у пана Єрмака є велика гідність — «він явно проросійський, а не таємно».
Трагедія з українським авіалайнером сталася в той самий період і по сусідству з Оманом. Відомий український і кримськотатарський журналіст Айдер Муждабаєв сказав у телеефірі: «Я підозрюю, що наш літак в Ірані збили не випадково і не іранці». На думку Муждабаєва, в Кремлі вирішили налякати Зеленського і всю Україну, мовляв, ми всіх і завжди дістанемо. Тому не слід ігнорувати чинник особистого страху перед путінським режимом. Отже, це теж може бути причиною схильності до капітуляції і пацифізму.
Тут днями на каналі ZIK якийсь нардеп на прізвище Чорний закликав припинити війну, щоби не гинули українці на фронті. Але, як справедливо зауважив ексгенпрокурор Юрій Луценко — «припинити війну в односторонньому порядку означає капітулювати». До речі, з такою пропагандою вже виступали більшовики в 1916—1917 рр. Як наслідок, війська кайзера Німеччини Вільгельма дійшли до Петрограда і Кавказу, окупували величезні території, а війна імперіалістична, як і мріяв товариш Ульянов-Ленін, перетворилася на війну громадянську, в якій людей з боку Росії загинуло більше, ніж у Першій світовій. Війна може закінчитися або перемогою, або капітуляцією. Третього не дано. І якщо громадяни відмовляться захищати свою країну на фронті, своєї країни у цього народу не буде.
А поки що боротьба Зе-команди «За мир» стає для України все більш руйнівною. У програмі Сергія Висоцького «Червоні лінії» ветеран АТО Євгеній Степаненко заявив, що «відведення військ призвело до того, що Маріуполь знову опинився під загрозою». Обстріли стали набагато жорстокішими, ніж раніше. Все ця «зелена» миротворчість (і міфотворчість теж!) закінчується тим, що Україні на міжнародній арені намагаються нав’язати провину за цю війну. А це означає, що ми всі платитимемо за руйнування на Донбасі Росії та її маріонеткам «ДНР/ЛНР». Платити безпосередньо або опосередковано.
Якщо Росія ні в чому не винна (про це можна судити з виступів Зеленського, де він уникає будь-яких звинувачень на адресу агресора), отже, у всьому винна Україна. І тут теж третього не дано. Сергій Висоцький навів яскравий приклад. Коли Шимон Перес, який був на той момент президентом Ізраїлю, відвідав Москву, Путін запропонував йому в обмін на зменшення підтримки арабських терористів Росією видати Невзліна та інших керівників компанії ЮКОС, що отримали притулок в Ізраїлі, Перес відповів: «Ізраїль євреями не торгує».
Прекрасно звучить, як усталений давньоримський афоризм. Висоцький висловив побажання, щоби Зеленський заявив Путіну, що Україна українськими громадянами, українськими землями, українськими національними інтересами не торгує. Але Зеленський — не Перес і від Зеленського таких заяв не дочекатися. Адже тут важливо не лише заявити, але й діяти відповідно до заявленого...
На тлі тотального пацифізму ворог нахабніє. Пригадаємо, як Путін публічно заявив, що південний схід України Україні не належить. Мовляв, ці території якимсь дивним чином потрапили до складу України «і ми з цим зараз розбираємося». Прозоріше про свої плани, про реанімацію плану «Новоросія» (реанімації у зв’язку з приходом до влади в Україні «зелених») сказати неможливо. І що дуже характерно, щодо цього приводу пан Зеленський (між іншим, Президент України!) не видав жодного звуку. Мовчання — знак згоди?
Нахабніє і п’ята колона. Відомий пан Рабінович запропонував Верховній Раді України сформувати парламентську делегацію для участі в параді в Москві з нагоди 9 травня 2020 року. Там українські (?!) депутати вітатимуть російські дивізії, що захопили Крим, а нині вбивають українських солдатів на Донбасі. Українська держава вже двадцять дев’ять років демонструє абсолютну беззубість щодо внутрішнього ворога. Скільки ще ми в такому беззубому стані проіснуємо? Всі спроби Зеленського домовитися з Путіним на якихось прийнятних для України умовах приречені на провал. Путіну потрібен не мир з Україною, а капітуляція України, позбавлення нашої країни політичної дієздатності (як мінімум).
Співголова фракції «Європейська солідарність» Артур Герасимов у телеефірі заявив, що розведення військ Зеленським — це повзучий захват українських територій Росією. Спроба прориву російських військ сталася саме там, де «зелена» влада забезпечила відведенням діру в українській обороні. Зе-команда демонструє повний провал капітулянтської тактики Зеленського щодо заспокоєння агресора. Сказано жорстко, але, на мій погляд, справедливо. На жаль, жодних висновків з того, що відбувається, Президент і верховний головнокомандувач не робить. У суспільстві зростають підозри щодо того, в чиїх інтересах діє вища влада України, яка починає зловживати некомпетентністю, бездарністю і безвідповідальністю.
На тлі Зеленського навіть неодноразово жорстоко розкритикований автором Порошенко зростає до розмірів видатного державного діяча і великого стратега. І це не заслуга Порошенка, це «заслуга» Зеленського...
А на «5-м» каналі політолог Дмитро Васильєв висловив припущення про те, що, можливо, Путіну вдалося завербувати Зеленського. Не знаю. Не беруся судити. Але якщо це не так, то звідки таке хворобливе прагнення Зеленського постійно зустрічатися з Путіним, звідки така очевидна емоційна залежність? І чи варто рватися на ці зустрічі з Путіним, як риба горбуша, обдираючи собі черево об річкове каміння, рватися на нерест, аби отримати від «обожнюваного» візаві дзвінке клацання по носу? А як інакше після всіх «миротворчих танців» назвати спробу прориву російських військ у районі Золотого-4»?
Це яскраве свідчення того, ким Путін вважає Зеленського і за кого його тримає. А жалюгідні виправдання Президента України, що, мовляв, удар на Донбасі був завданий анонімними негідниками, які хочуть зірвати «мирний процес», — це для наївних.
