Як вигладає, Реджеп Тайїп Ердоган свою обіцянку виконав, і великий турецький наступ в Ідлібі, після того як сирійський уряд не відповів на турецький ультиматум про виведення до кінця лютого всіх сил Асада і його союзників за лінію турецьких наглядових постів в Ідлібській зоні деескалації, дійсно почався 1 березня. Цього ж дня турецька ППО збила одразу два винищувачі-бомбардувальники Су-24 урядових ВПС Сирії, що сталося вперше за багато місяців. Збиті Су-24 нібито намагалися атакувати турецькі літаки. Крім того, були знищені сирійські установки ППО, що збили турецький ударний безпілотник. За деякими даними, була ліквідована сирійська система С-300 в провінції Хама і два «Буки». Операція турецької армії в Ідлібі має гучну назву «Весняний щит».
Російська авіація, після того як на авіабазі Хмеймім нібито пролунало кілька вибухів (її могли обстріляти турецькі безпілотники), припинила здійснювати вильоти з цього аеродрому й узагалі припинила літати в тих районах Ідліба, куди увійшли турецькі війська. Схоже, Путін, принаймні частково, відповів позитивно на заклик Ердогана «піти з дороги» й надати Туреччині можливість самостійно розібратися з Асадом «сам-на-сам». При цьому турецький президент пообіцяв з повагою ставитися до права Росії мати свої військові бази в Тартусі, Хмеймімі й, якщо Путін того захоче, в Латакії. За заявою Ердогана, Турецька артилерія й авіація уразили сотні цілей в Ідлібі й «нейтралізували» 2100 солдатів Асада і його союзників і знищили близько 300 одиниць техніки, зокрема один БПЛА, 8 гвинтокрилів, 103 танки, 72 артилерійські установки гаубиці, 3 системи ППО. У соцмережах поширюються відомості, що було вбито два генерали сирійських урядових військ. Турецька авіація наче досі уражала цілі в Ідлібі, залишаючись у своєму повітряному просторі. Турецький президент стверджує, що «Туреччину не цікавить нафта або земля в Сирії, ми просто хочемо забезпечити наші кордони» і що «Туреччина перебуває в Сирії не за запрошенням режиму Асада, а народу Сирії, й не піде, поки сирійська нація не попросить про це». У той же час міністр оборони Туреччини Хулусі Акар, який безпосередньо керує операцією «Весняний щит», оголосив, що «Туреччина не переслідує мету збройного протистояння з Росією в Сирії». Зараз турецькі війська активно діють як у північній, так і в південній частині Ідліба, а загони сирійської опозиції за турецької підтримки намагаються наступати в бік Алеппо. Турецькі ж безпилотники ще в ніч на 1 березня зруйнували військовий аеропорт в Алеппо. Ердоган також заявив про знищення сирійських підприємств з виробництва хімічної зброї, нагадавши світу про «хімічного Асада».
Судячи з тієї інформації, що є в нашому розпорядженні зараз, операція «Весняний щит» має найрішучіші цілі. Ердоган збирається не лише витіснити сирійсько-іранські війська за кордони Ідлібської зони деескалації, а й грунтовно розгромити їх, а також по можливості захопити місто Алеппо. Туреччина значною мірою отримала підтримку з боку США. До Середземного моря увійшов ударний авіаносець «Дуайт Ейзенхауер» з групою кораблів супроводу, серед яких, швидше за все, є й атомний підводний човен з «Томагавками». Формально група «Ейзенхауера» прямує в затоку Омана для зміни групи ударного авіаносця «Гарі Трумен», що стоїть там зараз на бойовому чергуванні. Проте, судячи з усіх ознак, група «Ейзенхауера» на деякий час затримається в Східному Середземномор’ї, щоб у російських фрегатів не виникло спокуси ударити «Калібрами» по території Сирії. Також Ердоган на три дні відкрив кордон для біженців, які скупчилися в Туреччині, щоб змусити держави Євросоюзу, якщо не підтримати турецьку операцію в Сирії, то, принаймні, не протидіяти їй за допомогою санкцій. Турецький президент також мав телефонні переговори зі своїм іранським колегою Хасаном Роухані. Це цілком логічно, оскільки саме іранські війська стають жертвою турецьких ракет і снарядів у Сирії. Роухані запропонував іранське посередництво між Туреччиною й Асадом, проте, судячи з усього, Ердогана така ідея не надихнула.
Після цього Іранський військовий консультативний центр (MAC) у Сирії (фактично — командування іранських військ у цій країні) заявив, що Туреччина продовжує завдавати артилерійських ударів по позиціях «проіранського ополчення» (цим евфемізмом Тегеран позначає формування Корпуса вартових ісламської революції, що діють у Сирії). МАС заявив: «Ми віддали наказ нашим силам не атакувати турецьких військових у Ідлібі, щоб врятувати їхні життя. Незважаючи на те, що турецькі війська були в межах досяжності нашої артилерії, ми відмовилися атакувати їх. Але турецькі військові продовжують стріляти по наших позиціях і базах. Ще раз ми повторюємо, що турецькі військовослужбовці, дислоковані в Ідлібі, перебувають у межах досяжності наших збройних сил, і ми могли б легко помститися їм за бомбардування наших баз». Враховуючи, що Іран перебуває під серйозними американськими санкціями й має у своєму розпорядженні лише застарілі озброєння кінця минулого століття, всі ці войовничі заяви насправді читаються як: «Ми б їм дали, якби вони нас наздогнали!» Тим паче що в умовах жорсткого протистояння Тегерана з Вашингтоном іранцям ще лише не вистачало конфронтації з Туреччиною в Сирії. Єдина країна, яка до останнього часу стримувала турецьку військову інтервенцію в Ідлібі, це Росія. Проте російське військове угруповання в Сирії надто слабке, щоб протистояти турецькій армії. А будь-яке посилення цього угруповання може відбуватися лише з відома Туреччини. Адже Анкара у будь-який момент може закрити Чорноморські протоки й для військових суден під приводом військової небезпеки, що існує для Туреччини.
У цій ситуації Путін навряд чи чимось зможе допомогти Асаду, але й з Ердоганом 5 або 6 березня, швидше за все, не зустрічатиметься. Капітуляцію у вигляді згоди на виведення сирійських урядових військ і їхніх союзників з Ідліба російський лідер підписувати не готовий, а прийнятний для двох сторін компроміс поки не є видимим. У разі ж якщо турецькі війська та їхні союзники найближчим часом візьмуть Алеппо, там може бути створено альтернативний уряду Асада тимчасовий сирійський уряд. І тоді Анкара може взяти курс на повалення нинішнього сирійського президента, пообіцявши Москві залишити російські військові бази в прибережних Латакії та Тартусі. Путіну це може допомогти заощадити до 50 млрд доларів на рік, які сьогодні доводиться витрачати на підтримку на плаву режиму Асада. Але чи потрібна така економія російському президентові?
