Перше, що впадає в око українському подорожньому, який опиняється в Римі взимку, це місцевий клімат. Тут, на відміну від Києва, 10 — 15 градусів тепла в цю пору року — норма, а не аномалія. Зелень буяє в численних парках й просто в горщиках, що стоять на балконах та тротуарах. Подекуди помітне цвітіння. А 20 — 30-метрові вічнозелені сосни пінії з густими парасолеподібними кронами можна не меншою мірою вважати символом Рима, ніж Форум чи Капітолій. Загалом зима нагадує тут середину вересня в Україні.
Однак мальовнича природа та комфортна температура — лише один з аргументів на користь зимових канікул у Італії. Як відомо, менш за все під час мандрівки кожен турист прагне спостерігати натовпи таких самих, як він туристів. Й попри те, що цілком уникнути цього в Римі просто неможливо, найбільш сприятливий період, для того, щоб абстрагуватися від уніфікації, яку повсюдно в світі нав’язує індустрія туризму, це саме зима. Виняток — різдвяно-новорічний тиждень, коли інтенсивність людських потоків наближається до літніх показників.
МІСТО-МУЗЕЙ
На емоційному рівні Італія видається в чомусь близькою українцям — культурна акліматизація відбувається майже непомітно. Сприяє процесу прагнення італійців щомиті насолоджуватися життям, яке знаходить відображення, наприклад, у їжі та в звичці вибагливо вдягатись. Тут контраст з іншими країнами, й зокрема Україною, особливо помітний щодо чоловічої моди — в Італії не лише жінкам, а й чоловікам, схоже, зовсім не байдуже, який вигляд вони мають. Мимоволі такий настрій передається і мандрівнику. Певна галасливість та збудженість, які властиві місцевим жителям, не порушують цієї загальної життєствердної тональності.
Водночас Рим — місто, відвідування якого вимагає ретельного планування й підготовки. Попри те що історичний центр доволі компактний і більшості культурних пам’яток можна дістатися на своїх двох, їх неймовірна концентрація спантеличує. Особливо ж болісним може видатися відвідування Ватикану. Безнадійна спроба протягом одного дня оглянути (саме роздивитись, а не лише обійти!) мистецьку колекцію, яку впродовж століть збирали понтифіки і яка об’єднує тисячі предметів від фресок Сікстинської капели до творів Кандинського й Матісса, майже напевне змусить вас відчувати себе безпорадним. Тож слід бути поблажливим й не вимагати від себе неможливого.
Фактично Рим — це велетенський музей просто неба. Крім Колізею та фонтана Треві тут, наприклад, є десятки храмів, по яких «рівним шаром» розподілені твори Берніні, Мікеланджело, Рафаеля, Караваджо та ін. Вражає уяву вік деяких споруд, що їх навряд чи можна віднести до ТОП-10 туристичних пам’яток. Так базиліка Сан-П’єтро-ін-Вінколі, яку туристи зазвичай відвідують, щоб побачити знаменитого «Мойсея з ріжками» Мікеланджело, була заснована ще в V столітті! Крім самих культурних артефактів, тут випала нагода поспостерігати й за роботою над їхнім збереженням — неподалік входу до храму бачимо, як, ігноруючи зацікавлені погляди відвідувачів, над своїм клаптиком стіни старанно працює реставратор.
УКРАЇНЦІ — СКРІЗЬ
Гарним помічником для українського подорожнього, який прагне розібратися в різноманітті культурних контекстів вічного міста, може стати путівник доктора богословських наук Тараса Дзюбанського. Його автор тривалий час здобував освіту і працював у Римі. На тлі інших аналогічних видань книжку «Рим і Ватикан: 753 до н. е. — 2018 н.е.» вирізняє, зокрема, акцент на тих пам’ятках, які є важливими власне для українців. Так свідомий й відповідальний турист з України не знехтує нагодою побачити в Соборі святого Петра мозаїки святих Володимира та Ольги, що їх свого часу з нагоди тисячоліття Хрещення Русі-України посвятив папа Іван Павло ІІ. Інформація про визначні місця супроводжується в путівнику QR-кодами, завдяки яким читач має змогу знайти їх на мапі свого смартфона. Також видання містить відомості про цікаві місцеві звичаї та поради, які допоможуть налагодити комунікацію з італійцями (як і в Україні, англійську тут розуміють не всі!) Крім кількох ключових фраз італійською автор «озброює» читача ще й знанням найбільш важливих «італійських» жестів, які, схоже, є невід’ємним елементом цієї мови. Як зізнається Тарас Дзюбанський, у його планах уже є оновлене видання путівника, тож стежте за анонсами!
Україна й українці присутні в Римі не лише в культурних контекстах, а й цілком зримо — наших людей тут чимало. Напередодні повернення додому в Латеранській базиліці зустрічаємо велику групу паломників з Мукачівської греко-католицької єпархії. Як з’ясувалося, вони здійснюють прощу з нагоди тридцятиріччя виходу їхньої церкви з підпілля. Наступного дня прочани мають авдієнцію в Папи. Побачити «українські» мозаїки в Соборі святого Петра також вдається завдяки національній солідарності. Протягом дня певні зони всередині цього велетенського (найбільшого з християнських!) храму перекривають для здійснення богослужінь та інших заходів. Однак один з ватиканських службовців виявляється українцем, тож він не в змозі відмовити мандрівникам у їхньому патріотичному прагненні побачити зображення давньоруських святих.
ФЛОРЕНЦІЯ ЗА ЦІНОЮ ВІННИЦІ
Чудовий спосіб урізноманітнити подорож і водночас краще пізнати країну — це одноденна поїздка в інше місто. Якщо ж ви опинилися в Римі, то завдяки розвинутій транспортній інфраструктурі маєте доволі широкий простір для вибору. Італія — один з європейських піонерів у сфері швидкісного залізничного руху. Розпочалося ж усе з лінії між Римом та Флоренцією — перші ділянки на цьому напрямку відкрили ще 1977 року. Саме його й обираємо. Сьогодні комфортабельний потяг долає відстань понад 250 км лише за півтори години. До слова, компанія-перевізник регулярно пропонує різноманітні знижки, тому квиток можна знайти за ціною близькою до вартості другого класу «Інтерсіті» з Києва до Вінниці.
Відомо, що саме з Флоренції розпочалася епоха Відродження, тож щільність «культурного шару» тут не поступається римському рівню. Лише для вивчення музеїв знадобиться, мабуть, тиждень. Однак досвід свідчить, що й протягом одного дня можна встигнути роздивитися статую «Давида» в Академії образотворчих мистецтв, дослідити собор Санта-Марія-дель-Фйоре й базиліку Сан-Міньято-аль-Монте, помилуватися заходом сонця з площі Мікеланджело, разом з місцевими жителями покуштувати піцу на Центральному ринку, а наостанок — спланувати маршрут для наступного разу. Адже Італія — це країна, в яку необхідно повертатися.
Автор вдячний за технічну підтримку Олександрі Малецькій
