20 родин кримських татар, — 10 з яких залишилися в анексованому Криму, а 10 нині живуть на материковій частині України і не можуть повернутися додому, — розповіли свої життєві історії. Вони вилилися у виставку «Заручники окупації», яку презентували у вінницькому молодіжному центрі «Квадрат». Головна мета — показати сучасне життя кримських татар за допомогою фотографій та коротких записів, щоб передати трагедію цілого народу, який змушений знову шукати прихистку і боротися за своє право на мову, релігію, територію.
«Філософія цієї виставки в тому, щоб надати більше інформації для розуміння українцями всієї повноти трагедії, яку вкотре переживає кримськотатарський народ. Розповісти про процеси, що відбуваються зараз, але випадають з поля зору громадськості в Україні і світі, — відзначає голова правління ГО «Кримськотатарський ресурсний центр» Ескендер БАРІЄВ. — Для цього ми обрали 20 родин — це не тільки політики чи громадські діячі, а й звичайні люди, життя яких змінилося через окупацію Криму. Вони стали ретрансляторами переживань і хвилювань свого народу, який мають почути міжнародні організації та суспільство загалом. Передусім для того, щоб не забувати, що Крим окупований, що він невіддільна частина України, що там живуть люди, які борються й боротимуться за півострів. Своїм перебуванням і життям безпосередньо в Криму вони зберігають цінності української незалежної демократичної правової держави».
«НАМ В ОДИН ГОЛОС ТРЕБА ГОВОРИТИ ПРО КРИМ»
Серед героїв експозиції — колишній командир добровольчого батальйону «Крим» Іса АКАЄВ, який останні роки мешкає на Вінниччині. До анексії він жив у центрі Сімферополя. Згадує, як у березні 2014 року побачив через своє вікно російський прапор над будівлею СБУ і зрозумів, що треба виїжджати, якщо не самому, то хоча б вивезти родину.
«Я виїхав з Криму на початку березня, після 26 лютого, коли ми вийшли до Верховної Ради Криму на пікет. Після того на мене оголосили «полювання». Старші порадили їхати нам до Києва і шукати підмогу. Поїхали, але підтримки для створення опору окупації чи формування партизанського руху не отримали. Ніхто з влади не підозрював, що це буде серйозно, — наголошує Іса. — Та коли побачив російський триколор, зрозумів, що треба вивозити родину. На той момент кримськотатарські активісти вже покидали півострів. Один із них виїхав у західному напрямку, але у Вінниці зламалася його машина, і він залишився в місті на кілька днів. Ремонтуючи машину, познайомився з місцевими жителями, представниками місцевої влади. І згодом кількість сімей кримських татар у Вінниці зросла».
На початку було важко. Помінявши три місця зупинки, кримські татари оселилися в занедбаному гуртожитку під містом. Спільними зусиллями облаштували територію і зробили ремонт. Але на цьому історія Іси тільки починалася... Подбавши про дружину і дітей, а їх у нього дев’ятеро, Іса відправляється на схід країни. У травні 2014 року формує добровольчий підрозділ і стає на захист територіальної цілісності України. Його «добробат» пліч-о-пліч із військовослужбовцями Збройних сил тримав оборону на Савур-могилі, захищав від терористів Маріуполь, ходив у розвідку в операціях під Шахтарськом.
Зараз Іса Акаєв займається громадською діяльністю. Разом зі своїми однодумцями проводить пам’ятні заходи, дні національної культури, тим самим знайомить українців зі звичаями, традиціями, побутом кримських татар, нагадуючи, що Крим — це Україна.
«Нам сьогодні в один голос треба говорити про Крим і не забувати про тих людей, які там залишилися, — відзначає Іса. — Зараз мене часто запитують, чи боролися ми за український Крим. Боролися, боремося і будемо боротися, бо Україна — це наш рідний дім, Крим — частина України, а ми — частина українського народу... Так, уже шість років ми без батьківщини. Багато чого змінилося і ще зміниться, але я переконаний, що ми однозначно повернемося у Крим — це питання часу. Півострів не існує окремо геополітичних процесів, як і Сирія, Лівія чи Туреччина. Тому, якщо ви запитуєте, чи готові ми боронити свою батьківщину? Так! Чи готові налагоджувати мирне життя на території, де нам надали домівку? Так! Але вкорінюватися тут не будемо, бо рано чи пізно ми повернемо додому, у Крим».
«ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ВИСТАВКА»
Крім виставки, яка складалася із 40 стендів, презентували однойменний альбом з ілюстраціями і нарисами на 118 аркушів. Він присвячений шостим роковинам анексії Криму. Як повідомила заступник голови вінницької громадської організації «Ветан» Юлія ПІСКУНОВА, вперше презентація проєкту «Заручники окупації» відбулася у Києві, у Таврійському університеті. Вінниця стала другим містом, яке прийняло експозицію й організувало презентацію альбому.
«Усі сім’ї, про який розповідається, зіткнулися з важкими викликами після того, як Росія незаконно окупувала Крим. Це і дружини політв’язнів, і художники, і письменники, і прості люди. Дехто з них вимушено прийняв важке свідоме рішення виїхати з Криму в інші українські міста. Інші ж вирішили залишитися в Криму, де вони щодня постають перед труднощами виживання під російським контролем і борються за право любити Україну, — каже Юлія Піскунова. — Якщо почитати їхні розповіді, то стає страшно, бо хіба можливо, щоб тебе арештовували за вірш рідною мовою, за допис у соціальних мережах кримськотатарською, за розміщене фото у синьо-жовтих кольорах... Це більше, ніж виставка. Вона дає усвідомлення того, як треба любити і боротися за своє».
Проєкт «Заручники окупації» реалізований Кримськотатарським ресурсним центром за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. У Вінниці виставка триватиме до кінця цього тижня. А потім помандрує до Львова, Дніпра та в інші регіони України.
