Тетяна НЕПОКУПНА, кандидат економічних наук, доцент кафедри політекономії ПНПУ імені В. Г. Короленка:
— Останній тиждень квітня 2020 року для мене мало чим відрізнявся від попередніх тижнів місяця. Це були спостереження і роздуми з приводу: політико-економічних змагань глобальних гравців та їх впливу на Україну; перманентних маневрів у внутрішньополітичному середовищі; невизначеності економічної політики та негараздів в економіці домогосподарств, малого і середнього бізнесу, країни в цілому; кадрового голоду в управлінській вертикалі, попри напружену роботу соціальних ліфтів та нескінченний калейдоскоп облич; адекватності введених карантинних заходів щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19; обмеження прав і свобод, введених з цією ж метою; реакцій населення і бізнесу на дії влади; масивів маніпулятивної інформації про коронавірус, що виробляється як зацікавленими особами, так і невігласами та циркулює різними каналами; порушення логіки причинно-наслідкових зв’язків у тлумаченні змін, які супроводжують сьогодення і майбуття; несення відповідальності за можливі наслідки з усього вищезазначеного.
На жаль, ці роздуми невтішні.
Із хорошого? Родина, робота, весна, сонце та... (як мінімум) надія стати свідком того, що «корону» буде знято, а життя поступово почне налагоджуватися.
Артем ТРУШКIН, тренер КЗ «ПДЮСШ Молодь-2016» :
— Майже два місяці інформаційне поле — як моє, так і всієї країни, якщо не всього світу, — сповнене новин про коронавірус. Тому хотілося б з цих терабайтів негативу виділити хоча б маленьку дещицю позитиву.
Карантин можна по-різному сприймати, але найголовніше, він дав настільки багато вільного часу, що тепер можна приділити більше уваги рідним. Та все одно мені як тренеру в дитячо-юнацькій спортивній школі навіть на карантині немає коли розслабитися. Ми з дітлахами намагаємося підтримувати форму, проводимо онлайн-тренування у платформі Zoom. До речі, якби не карантин, то навряд чи ми колись дізналися б про таку альтернативу Skype, а так нині світ активно користується цією платформою. Політики, вчителі та навіть просто друзі використовують Zoom для спілкування.
У вільний від тренування час тепер є можливість приділити увагу самоосвіті. Прочитав книжки, які давно збирався; беру участь у відеоконференціях, що відбуваються у Facebook у спільноті Про-UEFA. Там зібрані тренери, котрі працюють у сфері професійного та юнацького футболу. Раз на тиждень ми у режимі Live розглядаємо різні теми, наприклад, остання з них — це підготовчий період, зимові збори команди. Захоплює й те, що можемо поділитися досвідом з іноземними спеціалістами, зокрема одним із гостей, який поспілкувався з нами, був головний тренер сербського ФК «Чукарички» Александр Веселінович. Паралельно з цим освоюю більше комп’ютерних програм, корисних для футбольних тренерів.
З поганого: на першому місці стоїть, звичайно, коронавірусна інфекція, яка поширилася на весь світ. Вона внесла просто шалені зміни в життя, побут та плани людей. Ми поки що не знаємо, коли повернемося до роботи. А це серйозний удар по підготовчому процесу. Добре, що напередодні карантину ми встигли дограти турнір у Полтаві, проте прикро, що сезон ДЮФЛ ми навряд чи скоро зможемо розпочати.
Та головне — потрібно не втрачати віру в краще. Хочеться побажати усім здоров’я і щоб ми якнайшвидше побороли цю заразу, яка наробила лиха в світі, та змогли повернутися на свої робочі місця.
Анна ЄГОРОВА, журналістка-фрілансерка:
— Що поганого? Історія світу і країни пишеться, але іноді виникає враження, що вона не торкається тебе. Ніби грає фоновою музикою, поки ти йдеш на роботу. Тільки от ти нікуди не йдеш, бо безробітний уже півтора місяця.
Сенсація з 99-річним ветераном у Британії, незрозуміла ситуація в Північній Кореї і підписання Закону про ринок землі Зеленським — усі ці події здаються однаково далекими і відстороненими від тебе. Саме це відчуття мені не подобається. Крім того, на вулиці більшає людей. Здається, всі настільки стомилися від карантину, що 11 травня настане «Судний день», якщо нічого не зміниться. Авжеж, це інфантильно. Але відчуваю, що навряд чи відкриється друге дихання, бо цього тижня вже десяте, мабуть, закінчилось.
Що хорошого? Продуктивні рішення. Максимальна саморефлексія і адаптація. Ти пожинаєш плоди роботи над собою: наприклад, бачиш у дзеркалі відображення своїх тренувань у безкоштовному на час карантину застосунку Nike Training Club. Приходить усе більше ідей і бачень щодо того, як у 26 років розпочати кар’єру з нуля в іншій сфері. Ти вирішуєш зробити все можливе, щоби принаймні 80 наступних років життя жодні обставини не віддалили тебе від коханої людини на сотні кілометрів. Нарешті заповнюєш свій безробітний день насиченими заняттями, без хвилини для нудьги чи жалості до себе (ну, можливо, лише з однією хвилиною). До чого веду? Добре, коли доводиш собі, що здатний змінюватися та використовувати кардинально інші умови з користю.
Iгор IЗОТОВ, журналіст UA: Полтава:
— У зоні ЧАЕС загасили лісові пожежі. Це позитивна новина. Але в цілому вся ситуація просто жахлива. Пізніше ми зможемо тверезо оцінити масштаби того, що сталося. Однак уже зараз достеменно відомо, що це одна з найбільших лісових пожеж у Європі. Згоріло півтора десятка сіл, сотні гектарів лісу, загинули тисячі тварин, 30% артефактів зони ЧАЕС, куди приїздили туристи, втрачені назавжди. Через що або через кого тисячі рятувальників із різних регіонів країни вимушені були стати на захист природи й людей — інша історія. Це вже хай розбираються правоохоронці та суди. Пожежники, лісники, медики, представники природоохоронних організацій, добровольці й волонтери — ось справжні герої, які врятували Україну від масштабної екологічної катастрофи.
У місті квітнуть сакури. Полтава, звісно, не Ужгород, у нас сакур небагато, і всі ще молоді. А ось дорослих усього чотири. І цьогоріч на фоні карантину поблизу них на вулиці Раїси Кириченко щодня черги для фотосесій. Втомлені від карантину люди шукають відраду і знаходять її у цих деревах. Думаю, тому, хто їх висадив, зараз дуже приємно, адже його вчинок подарував полтавцям стільки позитиву.
