Переглядаючи архів, знайшов статтю, яку ще на початку нульових написав разом із мамою, яка багато років викладала російську літературу в тоді ще Кіровоградському педуніверситеті. Пам’ятаю, що ці матеріали ми обговорювали з покійним Володимиром Євгеновичем Панченком, теж пристрасним мандрівником літературними місцями. На той момент він ще не встиг побувати в Красному Розі. Він же, до речі, порадив запропонувати цю статтю газеті «День».
Це оновлений варіант, що розповідає про родовий маєток відомого поета, драматурга, одного з творців Козьми Пруткова, правнука гетьмана Кирила Розумовського Олексія Костянтиновича Толстого.
Під час підготовки цього матеріалу автори використовували відомості з книг Д. А. Жукова «Алексей Константинович Толстой», Р. В. Стафеєва «В отчизне пламени и слова», «Красный Рог и А. К. Толстой (Красный Рог — памятник культури XVIII — XIX вв.)», а також із численних статей В. Д. Захарової.
Особливо вдячні Наталі Олексіївні Корженко за технологічну допомогу в роботі над цією статтею.
***
Приблизно за п’ятдесят кілометрів на північний захід від Брянська розташоване село Красний Ріг, поруч із яким розташована садиба, що належала чудовому російському поетові Олексію Костянтиновичу Толстому. Сюди добре приїхати травневого ранку чотиригодинною електричкою, що йде з Брянська. На семикілометровому шляху, який веде від залізничної станції до садиби, вас супроводжує багатоголосий пташиний спів, що доноситься з лісу. Уздовж цього лісу й тягнеться дорога. Сируватий запах дерев, блискуча на сонці роса, зелень трави і листя супроводжують вас майже до самого маєтку. В такій атмосфері добре відчувається дух чудової російської природи, яку так любив оспівувати О. К. Толстой. Ось територія Краснорозького лісництва закінчується, і дорога виводить до поля, за яким видніються дерев’яні хати селища. Щоб вийти до меморіального музею, треба ще трохи пройти по трасі до розвилки і повернути ліворуч.
Через пару сотень метрів ви досягаєте мети: крізь металеві ворота видно споруду з червоної цегли — це головна будівля музею. Дерев’яний будинок садиби, побудований за часів графа Розумовського, предка поета по материнській лінії, було спалено гітлерівцями в період Другої світової війни. На його місці 1993 року з’явився цей план, побудований за проектом архітектора Василя Городкова. Зараз у його стінах розміщена експозиція, яка розповідає про життя колишніх власників маєтку.
Садиба була власністю останнього гетьмана України, президента Російської академії наук графа Кирила Розумовського. Від нього вона перейшла до сина, одного із засновників Царськосельського ліцею Олексія Кириловича. Пізніше її власниками стали його позашлюбні сини Лев і Василь, які продали маєток своєму старшому братові Олексію Олексійовичу Перовському — дядьку Олексія Костянтиновича, більш відомому нам як Антоній Погорєльський. Перовський-Погорєльський заповів садибу своїй сестрі — матері письменника, а від неї маєток перейшов до Олексія Костянтиновича.
Майбутній поет народився далеко від цих місць, у Санкт-Петербурзі. Мати Альоші незабаром після появи дитини на світ розірвала стосунки з чоловіком, Костянтином Петровичем Толстим і відвезла сина в містечко Почеп, що належало її батькові, Олексію Кириловичу Розумовському, і яке належало тоді до Чернігівської губернії. Пізніше Олексій Олексійович Перовський перевозить сестру і племінника в маєток Погорільці, нині — село Семенівського району Чернігівської області. За назвою цього маєтку Перовський і обрав собі псевдонім — Погорєльський. Перовський-Погорєльський любив племінника, багато часу приділяв його освіті й вихованню, саме для Альоші він написав знамениту казку «Чорна курка, або Підземні жителі». Як про прекрасний період життя О. К. Толстой писав про дитинство: «Він (А. А. Перовський. — К. Б. Л. К.) виховав мене, перші роки мої пройшли в його маєтку, тому я і вважаю Малоросію своєю справжньою батьківщиною. Моє дитинство було дуже щасливим і залишило в мені самі лише світлі спогади...».
Безтурботна пора дитинства швидко минула; почалося доросле життя. На своєму віку Олексію Костянтиновичу довелося багато побачити і відчути: літературні успіхи і цензурні рогатки; засуджене світом (зокрема і власною матір’ю) кохання до заміжньої жінки, майбутньої своєї дружини Софії Андріївни Міллер; благовоління государя Олександра II і остогидлу службу при дворі. З кожним роком у О. К. Толстого все більше зміцнювалося бажання повністю присвятити себе заняттям літературною працею. «Служба і мистецтво несумісні», — писав поет імператору. Нарешті, у вересні 1861 року його прохання про відставку було задоволене. У 1868-му Олексій Костянтинович разом із дружиною переїжджає у Красний Ріг. Тут поет працює над трагедією «Цар Борис», створює ряд віршів («На тяге», «То было раннею весной...», «Темнота и туман застилают мне путь...» та інші). Олексій Костянтинович писав твори у флігелі, зараз на цьому будинку встановлено меморіальну дошку, яка свідчить: «У цьому флігелі О. К. Толстой працював в останній період життя — в 60-ті — на початку 70-х років XIX століття». Саме в цьому приміщенні розташовувалась експозиція музею до тих пір, поки не було побудовано будівлю, що замінила собою головний будинок садиби.
Інтенсивне творче життя не зробило з Олексія Костянтиновича затворника. Він радо приймає гостей; заслужено має славу хлібосольного господаря. Серед відвідувачів маєтку був знаменитий російський поет Афанасій Фет. О. К. Толстой читав йому власні твори, зокрема і трагедію «Цар Федір Іоаннович», яку, до речі, вважав найкращим зі своїх віршованих і прозових творів. Олексій Костянтинович пишався своїм маєтком, захоплювався ним, часто зізнавався в пристрасній любові до чудових лісів Красного Рогу, які нагадували йому Шервудський ліс, знайомий за романом Вальтера Скотта «Айвенго».
Останні роки життя письменника затьмарилися важкою хворобою, мучила астма, переривали роботу мігрені. Поет іноді залишає маєток, вирушаючи на лікування за кордон. Однак європейські курорти допомагали слабо і не завжди. О. К. Толстой дедалі частіше вдавався до допомоги морфію, щоб угамувати біль. У вересні 1875-го поет був знайдений мертвим у власному кабінеті; смерть настала від передозування морфію.
Поховали Олексія Костянтиновича Толстого поблизу побудованої ще за його прадіда дерев’яної Успенської церкви. Поруч із поетом була похована і померла в далекій Португалії Софія Андріївна Толстая, яка пережила другого чоловіка майже на 17 років.
У Красному Розі пам’ятають про свого великого земляка. На його честь названо одну з центральних вулиць селища, на ній і розташована донині діюча церква XVIII століття, біля стін якої покоїться письменник. Щороку в останню неділю серпня в родовому маєтку О. К. Толстого відбуваються свята поезії, присвячені черговій річниці від дня народження віршотворця, драматурга, романіста, кращими творами якого справедливо пишається велика російська література.
