До річниці ухвалення постанови Верховної Ради №10125 29 травня об 11:00 відбудеться онлайн-дискусія на тему «Чи може Україна бути адвокатом корінних народів РФ?». Серед учасників заходу Ганна Гопко, на час ухвалення постанови (повна назва — про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації) голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах. Саме за її ініціативи і наполяганням стало можливим ухвалення цього рішення. Питання порушення прав корінних народів в Росії — було у фокусі уваги парламентського комітету у закордонних справах, відображаючи наступальну політику України в цьому питанні. Адже Кремль зумів нав’язати світову зовнішню повістку дня, зокрема, війну проти України, фактично наклавши табу на свої внутрішні справи. Тим часом, утискаючи і поступово асимілюючи корінні народи Росії (татари, башкири, чуваші, ерзя, удмурти, марійці, черкеси, кабардинці, карачаївці, балкарці, інгуші, ногайці, калмики, буряти...).
Нова влада, на жаль, не використовує цю зброю проти Москви, вона зайнята іншими питаннями. Якими? Після слів президента, що для здійснення справжніх змін в країні «однієї каденції не вистачить», важливо якісно проаналізувати здобутки Володимира Зеленського за рік роботи на своїй новій посаді. Зокрема йдеться про питання безпеки та зовнішньополітичні відносини, за які глава держави відповідає безпосередньо. Ці оцінки важливі, аби розуміти — чого очікувати, тим більше, якщо Зеленський піде на другий термін. Про підсумки першого року президентства Володимира Зеленського, перспективи країни на міжнародній арені та важливість чіткої візії для українських громадян ми говоримо з Ганною ГОПКО, народною депутаткою України VIII скликання.
«ТУРБОРЕЖИМ» ЗАМІНИВ ЕФЕКТИВНІСТЬ І КОМПЕТЕНТНІСТЬ»
— Якими для вас є головні підсумки першого року каденції Президента Володимира Зеленського?
— Дуже важливо оцінювати річницю Зеленського з точки зору результатів та перспектив для нашої державності. Після розпаду Радянського Союзу українці мають можливість бачити вже шостого Президента, і тому необхідно, щоб кожен свідомий громадянин цю річницю зміг переосмислити. Адже 73% голосів тих, хто прийшов на вибори довірилися людині без досвіду, яка вела абсолютно віртуальну кампанію, не представила команду, зловживала популістичними обіцянками. Вже з моменту «Стадіон, так стадіон» відбулася шоуменізація, примітивізація політики, і ми можемо в цю річницю проаналізувати ті обіцянки, які тоді, звинувачуючи Порошенка, в дуже артистичний спосіб виголошував Зеленський.
У цьому контексті я завжди згадую статтю 2015-го року Віктора Бобиренка з промовистою назвою «Чому наступним президентом України буде Зеленський». Аналізуючи суспільні настрої та розуміючи, в яку гру нині грають олігархи, які, як закулісні режисери просто здійснюють ротацію, мені хотілося б, щоб українці мали чітке осмислення процесів. Ми мали вже президента з номенклатурного посткомуністичного радянського представництва, потім Кучму, який створив олігархічно-кланову систему в Україні, після Ющенка до влади прийшов Янукович, який намагався здати країну, будучи маріонеткою в руках Росії та олігархів, які стали його «спаринг-партнерами». Тож слід зрозуміти, чому за 5 років після Революції Гідності ми обрали Зеленського і хто в цьому винен, докопатися: чи ми нарешті подорослішаємо і не дозволятимемо олігархам та Кремлю впливати на вибір українців, чому політики постійно обіцяють, а потім самі ж наступають на свої ж граблі?
Якими були заклики Зеленського на Олімпійському? Чому корупціонери не у в’язницях? Чому родичі на державних посадах?
Давайте розглянемо сфери, за які відповідає Президент: це сектор безпеки й оборони, а також зовнішньополітичний курс держави. Якщо після Революції Гідності було складно: колапс економіки, держказначейство було майже порожнє, армії не було, питання ідентичності піднімалося мало, ВВП падав, то в Зеленського був унікальний шанс, адже той запас міцності, який він отримав, зокрема, укріплена суб’єктність України на міжнародній арені, був не малим. Це вже я кажу, як колишня голова комітету ВР у закордонних справах. Ми, як парламентська дипломатія проявляли ініціативу, намагалися домогтися, щоб принцип «нічого про Україну без України» діяв. Плюс, ми передали Зеленському армію, зв’язки, зміцнілу економіку. Маючи монобільшість у Верховній Раді, а також можливість сформувати власний уряд, силовий блок, постає питання: чи скористався Зеленський за цей рік усіма тими перевагами, що в нього були?
Під час «турборежиму» більшість речей робилося для піарефекту, але не ефективності, популярність заміщувала компетентність.
Так можна охарактеризувати нинішній стан дипломатії, де ми не побачили чіткої стратегії по ключових пріоритетах: укріпленню суб’єктності, відновленню територіальної цілісності та суверенітету шляхом протидії російській збройній агресії; побачивши можливість девальвації Міністерства закордонних справ. Коли Банковій була видана монополія на зовнішньополітичну діяльність, МЗС почало відігравати деякою мірою декоративну роль, фактично було усунуто від ключових рішень.
Зовнішня політика Зеленського була фрагментарна, трохи авантюрна, без чіткої стратегії, й, очевидно, були спроби піти на поступки, щоб виправдати електоральні очікування та обіцянку швидше завершити війну. Однак це те питання, де в «турборежимі» перемогти агресора, стратегічна мета якого повернути назад Україну в свою сферу впливу, неможливо, тим паче не маючи досвіду. І визначати перемовниками близьких до себе людей я б також назвала авантюризмом. Ми отримали «Давайте подивимося в очі Путіну», замість безпекового компоненту, пішли на політичний трек з «формулою Штайнмайєра», потім з’явилося питання створення консультативної ради, підвищення статусу ТКГ, і це після жодних зрушень на Паризькому саміті «нормандської четвірки». Тому дуже важливо, щоб Президент дослухався до голосу професіоналів, адже нині багато досвідчених, фахових дипломатів залишили МЗС, через те, що їм не знайшлося місця, бо вони були асоційовані з Порошенком. Такий підхід не є державницьким, бо люди з унікальним досвідом роботи просто відсторонені.
Думаю, що за цей рік Зеленський чітко зрозумів впливовість олігархів, а балансувати між різними групами впливу в нього поки виходить дуже погано, він змушений підігравати і маневрувати, віддавати якісь стратегічні галузі під чиїсь впливи. Наприклад, коли на угоду Ахметову вимикають атомні станції, що вже є диверсією. Цього року ми також побачили закупівлю енергетики з Росії, в той час, коли в нас було укладено та скоординовано угоду з Молдовою про приєднання до електромереж континентальної Європи ENTSOE.
Очевидно, що це був рік експерименту і набуття Зеленським якогось елементарного досвіду управління державою. Нагадаю, на Мюнхенській безпековій конференції Президент сказав, що в нього немає часу стратегічно думати, і це може призвести до страшних наслідків, при тій неосвіченості людей довкола, частина з яких думає лише про рейтинги і багато рішень підтасовують під те, що нібито треба людям, а не те, що потрібно країні в довгостроковій перспективі.
«ПОДИВИВШИСЬ ПУТІНУ В ОЧІ, ЗЕЛЕНСЬКИЙ МАВ ЗРОЗУМІТИ, ЩО МИ БОРЕМОСЯ ЗА МІСЦЕ В ІСТОРІЇ»
— Чи помітили ви якісь позитивні зрушення в політиці Володимира Зеленського?
— Помітно, що під тиском громадськості він здатен чути. Пригадую акції Руху опору капітуляції, експертного середовища, виставляння червоних ліній, як те, що не можна легалізувати так звані «Л/ДНР». Влада інколи готова дослухатися. Побачивши під час карантину протести рестораторів через двоїсті стандарти, висловили готовність йти на поступки бізнесу. Також коли закон про захист медиків взяла в руки опозиція, було скликано позачергове засідання Верховної Ради, а я виступаю за те, щоб була політична конкуренція здорових державницьких сил, а не імітаторська опозиція чи «п’ята колона», як ОПЗЖ. Думаю, на цьому та інших прикладах Зеленський зрозумів, що якщо не можеш опиратися на власну фракцію, а потрібне рішення, то треба вибудовувати коаліції. Політичні опоненти, які тебе критикують, але виступають за державу — твої союзники, а тих, які лестять, але підкопують під державність і тебе особисто — треба боятися. За цей рік, мені часто здавалося, що Зеленський втомлений, йому не вистачало часу стратегічно мислити, тож зараз він має зробити переоцінку, і якщо на майбутні 4 роки він готовий досягати дійсних зрушень, то йому треба самому вчитися, зрозуміти, ким він хоче ввійти в історію України, запрошувати фахових людей, які можуть просто казати, що вони думають. Подивившись Путіну в очі, він мав зрозуміти, що ми боремося за місце в історії, що домовитися Путін хоче на своїх умовах, а тому важливо вибудовувати політику в іншому ключі.
«ПРОВАЛЬНА КАДРОВА ПОЛІТИКА СТАЛА ПРИЧИНОЮ БАГАТЬОХ ПОМИЛОК ЗЕЛЕНСЬКОГО»
— За рік у команді Президента не просто з’явилися нові обличчя, а вони встигли змінитися. Пішли з посад Богдан, Рябошапка, Данилюк, оновився склад уряду. Про що це свідчить, як би ви могли оцінити кадрову політику Президента?
— «Нові» не дорівнює компетентні, порядні, досвідчені, не дає гарантію професійності. Думаю, що провальна кадрова політика через старі підходи стала причиною багатьох помилок Зеленського. За рік замість меритократії, коли в часи війни мала б бути влада достойних, ми побачили те саме кумівство або «квартальщину», отримали практику брати не просто «своїх», лояльних, а ще й узагалі некомпетентних. Особливо, це небезпечно в силових структурах та правоохоронних органах (РНБО, СБУ), де посіли люди, які не мали жодного морального права бути там.
Це ж не те, що розповідали людям рік тому, коли вони думали, що будуть абсолютно нові обличчя, які пройдуть через відкритий конкурс. Нині десятки людей, які працюють у органах влади, споріднені з «Кварталом 95», а вести разом успішний бізнес та управляти державою — це не одне й те саме. Сподіваюся, що Зеленський цей висновок для себе зробив, і далі буде як зі звільненням Сивохо з посади радника секретаря РНБО. Інакше, така кадрова політика в очах українців девальвує цінність держави, довіру до країни, спроможності інституцій.
«В ЧАСИ ПАНДЕМІЇ, ПАДІННЯ ЦІН НА НАФТУ — Є УНІКАЛЬНА МОЖЛИВІСТЬ ГОВОРИТИ З ПУТІНИМ З ПОЗИЦІЇ СИЛИ»
— Ви та низка експертів підписали листа з розвінчанням ідей Міжнародного кризового центру, який представив план врегулювання конфлікту на Донбасі з позицій вигідних Росії. Чи свідчить такий матеріал цього фонду про політичне замовлення, чи ми спостерігаємо пом’якшення на Заході щодо вчинків РФ?
— На Заході відбувається певна «шрьодеризація» політики, адже Росія вже давно гібридними інструментами купила лояльність деяких аналітичних центрів, які містяться в ключових столицях ЄС та Вашингтоні. Це завжди було, ми навіть колись запрошували Сесіль Васьє, авторку книжки «Мережа агентів Кремля в Парижі», але варто розуміти, що багато хто на Заході вирішив скористатися зміною Президента в країні для того, щоб нарешті закрити для себе тему Донбасу, пом’якшити санкції і повернутися до принципу business as usual (підходу, коли можна спокійно торгувати). Ми бачили зраду європейських цінностей через повернення російської делегації в ПАРЄ, але добре, що вдалося втримати санкції. Сьогодні маємо думати, наскільки ця коронавірусна «гуманітарна» дипломатія впливає на процеси, бо росіяни грають на випередження.
Ця «шрьодеризація» відбувається також через те, що в ЄС немає чіткої стратегії щодо Китаю, і хтось вважає, що можна йти на діалог з Росією. Однак це абсолютно хибне розуміння, нині в часи пандемії, падіння цін на нафту — унікальна можливість говорити з Путіним із позиції сили, а не думати, як за рахунок України побачити прогрес, виставляючи Крим за дужки. Тут наша державна позиція має бути принциповою. Думаю, що зараз Зеленському важливо чітко проговорити як укріплювати двосторонні відносини Україна — ЄС, Україна — США, тим паче що цього року буде саміт Східного партнерства, також саміт Україна — ЄС, цього місяця Україна вперше в історії мала проводити засідання парламентської асамблеї НАТО, хоч ми не є його членом, згодом треба готуватися до масштабних заходів у Вашингтоні після виборів президента США на початку листопада, посилювати напрям міжнародних судових позовів (зокрема розслідування MH17, бо люди, які відповідали за ці справи в ГПУ, МЗС, Мін’юсті, «Нафтогазі» були просто відсторонені). І також почути, яку стратегію прийматиме Український Інститут щодо культурної дипломатії, бо це велика можливість застосування «м’якої сили».
«ЗАРАЗ ЗЕЛЕНСЬКОМУ ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПРИЗНАЧАТИ ПОСЛІВ, ОСОБЛИВО, НАШОГО ПРЕДСТАВНИКА В НАТО»
— Ви сьогодні неодноразово зазначали про принцип «нічого про Україну без України». Чи втрачений принцип?
— Ми бачили неодноразові візити Меркель взимку 2019-го до Москви з обговоренням Донбасу, «Північного потоку 2», і після цього не бачили конкретних розмов з українським Президентом. Бачили постійні телефонні розмови з Макроном, який неодноразово висловлювався про перспективи поновлення дружби з Путіним. Мені здається, що деякі наші партнери думають, що можна за спиною України про щось домовитися, а потім уже представити як конкретне рішення, тому слід укріплювати суб’єктність України різними інструментами: інвестиційними угодами, новими проєктами щодо економічного розвитку, культурною дипломатією, спільними військовими навчаннями, робити чіткі дії щодо подальших кроків та набуття членства в НАТО і ЄС. Зараз Зеленському дуже важливо призначати послів, особливо, нашого представника в НАТО. Дуже хочеться, щоб курс євроінтеграції не став євроімітаторським на угоду Кремля, бо за рік ми побачили пом’якшення риторики щодо Росії як держави-агресора, потрібно, щоб це пом’якшення не відбувалося на рівні конкретних кроків, коли Україна, наприклад, замість вимоги Плану дій щодо членства в НАТО говорить про програму розширених можливостей.
Після травневого саміту ЄС чітко означив членство країн західних Балкан (Північна Македонія та Албанія), які стануть членами Союзу. В межах Східного партнерства, де є шість країн, три з яких асоційовані (Україна, Грузія, Молдова), хотілося б, щоб до нас був диференційований підхід, чітко озвучена перспектива членства в подальшому, а не лише спільні ініціативи. Багато залежить від політичної волі України, але й ЄС має бути амбітним. У цьому трикутнику Східних партнерів Україна має бути лідером.
Так само встановити чітку позицію в питаннях історії, де не має бути місця «какая разница». Наприклад, Україна разом з цивілізованою Європою має вшановувати пам’ять жертв Другої світової, відзначаючи 8 травня, як день пам’яті і примирення, акцентуючи, що саме Україна зазнала найбільшої кількості жертв. Важливо продовжувати ініціативи нашого посла Андрія Мельника в Берліні, Олександра Щерби в Австрії, треба активніше включати українську діаспору і через неї працювати на подальші здобутки України: від визнання Голодомору геноцидом до спільних програм. Це те що робив Джеймс Мейс, і досі робить газета «День», і те що ми мали б продовжувати.
«ПОТРІБНА СТРАТЕГІЯ ДЕОКУПАЦІЇ ПІВОСТРОВУ»
— Як ви оцінюєте діяльність Дмитра Кулеби, який спершу обіймав посаду віцепрем’єрміністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а нині є Міністром закордонних справ?
— Важливо оцінювати роль з точки зору впливу на ухвалення рішень і вибудовування чіткої стратегії зовнішньополітичної діяльності, а також команди. В зовнішній політиці успіх залежить від внутрішніх реформ, від перетворень, які відбуваються, коли міністру закордонних справ не треба пояснювати та виправдовуватися за 16 тисяч поправок у важливий для МВФ закон, який показує, що олігархи не продовжуватимуть грабувати країну. Президент має чути фахову думку міністра, тоді всередині міністерства не буде кадрової дезорієнтованості. Хорошим рішенням було призначення Кислиці в наше представництво при ООН, Єльченка послом США. Зараз першим заступником міністра призначена Еміне Джапарова, що вкрай важливо з точки зору меседжу про повернення Криму. Сподіваюся тепер з’явиться стратегія деокупації Криму, яка лунатиме на таких Майданчиках, як Радбез ООН. Сподіваємося, що Україна від комплексу жертви висловить свою підтримку тим, хто страждає від путінізму. Ми маємо нагадувати світу, що як не було різниці між гітлеризмом та сталінізмом, так само сьогодні немає різниці з путінізмом, це той самий злочинний режим, який убиває демократії.
«БУДІВНИЦТВО ОЛІГАРХІЧНО-КЛАНОВОЇ СИСТЕМИ ВІДБУЛОСЯ ЗА КУЧМИ»
— Якщо повернутися від питань зовнішніх до внутрішніх, бачимо, що за результатами опитування групи «Рейтинг» найкращим президентом українці вважають Кучму, а діяльність Ющенка оцінюють гірше, ніж Януковича. Що лежить у основі цих поглядів?
— Думаю, багато хто з українців ще до кінця не стали свідомими громадянами держави. Для того, щоб вміти говорити про свої права, треба не забувати про обов’язки перед своїми співгромадянами, відчувати себе частиною спільноти, від ОТГ до впевненості, що ти громадянин України, який пишається цим. Сподіваюся, з вивченням історії, розумінням процесів люди зможуть зробити певну переоцінку і зрозуміти, який конкретно внесок зроблено для держави тим чи тим президентом. Бо, насправді, які історичні події за 30 років незалежності ми можемо назвати? Безвіз, підписання асоціації, Томос. А який внесок Кучми? За нього відбулося будівництво олігархічно-кланової системи, ця родина через зятя, телеканали, платформу YES продовжували творити Ялту замість того, щоб будувати сильну та незалежну країну. Коли розвалювався Радянський Союз, в Україні був економічний потенціал, але не було державників, тих, хто після совка може взяти керівництво. Якщо взяти партію «Народний рух», то чи готові були ці люди, попри патріотизм, йти у владу і будувати державу, а не лише займатися критикою?
Якщо б зараз у Росії почалися незворотні процеси, чи є в держави України план, стратегія, візія, як ставати лідером Східної Європи? Коли ми навчимося вже проактивно діяти, на випередження? Чи будемо ми готові до такої відповідальності? Ми нав’язали собі комплекс меншого брата, хоча насправді Україна є «матір’ю», історично першою, тим, що умовно породило Московію на болотах. Мені дуже не подобається те, що відбувається в політиці пам’яті, інформаційній політиці або її відсутності.
«МИ ЩЕ НЕ ДОЧЕКАЛИСЯ СВОГО ВАШИНГТОНА, АБО КОЛИ ВІН У НАС БУВ, ТО СУСПІЛЬСТВО ПРОСТО НЕ ЗУМІЛО ЦЬОГО ОЦІНИТИ»
— Чому Україна так часто стоїть осторонь проактивності, стратегічного мислення?
— Тому що ми ще не дочекалися свого Вашингтона або коли він у нас був, то суспільство просто не зуміло цього оцінити. Був лідер — не було свідомих громадян, і навпаки. Зараз надзвичайно важливо, щоб не олігархи готували нам наступний президентський вибір. Треба вкладати в молодь, яка має іншу свідомість, бо народилися в незалежній країні. Надзвичайно важливим є знання історії та розуміння процесів, адже багато людей не розуміють, що діється в світі, отримуючи спрощену інформацію, хочуть елементарних відповідей на надскладні питання. Чи бачили ми боротьбу стратегій і конкуренцію візій щодо майбутнього України?
За цю тисячолітню історію ми бачили стільки імперій, які захоплювали нас, а потім щезали, а Україна далі будувала державу в підпіллі. В цьому сенсі слід орієнтуватися на Ізраїль, який 72 роки перебуваючи у ворожому середовищі, не маючи 2 тисячі років власної держави, створили її успішно, бо в них була чітка візія. Треба мати чітке бачення, що Україна буде геополітичним гравцем, країною стартапів, розвивати космічний потенціал, ми маємо бути в клубі інтелектуальних держав. Мені посол Ізраїлю сказав, що близько 600 тисяч уродженців України відкрили свої стартапи в його країні, тож ми не маємо втрачати свій потенціал.
— Якими є ваші політичні плани?
— Зараз я викладаю для студентів Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка, для мене надзвичайно важливо бачити як мислить молодь, відшліфувати їх, шукати журналістів-державників, які б сприймали це не як ремесло, а й призначення, були оснащені й вміли бачити тренди. Також я є головою міжнародної конференції Zero corruption conference куди було запрошено більше як 500 учасників із 25 країн світу, було підтверджено участь прем’єра Латвії, міністерки внутрішніх справ Фінляндії, заступника генсекретаря НАТО. Це була хороша можливість чітко донести позицію, укріпити суб’єктність, але, на жаль, через пандемію довелося перенести її. Також я голова правління мережі захисту національних інтересів АНТС (з англ. Мурахи), зараз робимо проєкт «адвокати спільнот», допомагаємо ОТГ. Тобто зараз це суспільно-громадська, викладацька діяльність, розбудова мережі, пошуку однодумців, щоб бути готовим з чітким баченням, кадровим резервом, програмою згуртувати тих державників, які вірять, що Україна навічно.
